Автократичний ліволіберал, антизахідник, «голос глобального Півдня». Римо-католицький прояв популістичного тренду в сучасній політиці.
Вирішальними факторами, що сформували світогляд папи Франциска І стали: його походження (італійські мігранти-антифашисти), політична культура країни походження (Аргентина), російський вплив «імперського знання», ідеологія латиноамериканської гілки Ордену Ієзуїтів (теологія визволення).
Візія майбутнього Римської католицької церкви – це імплементація положень ІІ Ватиканського собору (1961) та формування нової моделі церкви: «церква для бідних», колегіальність, збільшення ролі мирян, розширення форм участі жінок у житті інституту, екуменізм.
Ключові структури на які він спирався у своїй реформаторській діяльності: національні єпископські конференції та комісія з авторитетних кардиналів «G8».
Бачення глобального устрою ґрунтувалося на наступних засадах: колективна відповідальність, універсальні цінності та спільна дія, позбавлена ідеологічних крайнощів.
Підвалини світогляду та переконань
Хорхе Маріо Бергольо народився 1936 р. в родині італійських мігрантів з П`емонту. Яка виїхала в Аргентину через прихід до влади фашистського режиму. Отже «ліві» ідеї були частиною родинних цінностей.
Прихильник ідей «перонізму». Це популістично-націоналістичний рух, який виник в Аргентині на тлі антиімперіалістичного тренду середини 20 ст.
Член Товариства Ісуса (орден Єзуїтів) з 1960 р. Історично ця організація мала складні стосунки зі світською владою європейських держав, але проводила вдалі місіонерську роботу на теренах сучасного «глобального Півдня».
В якості відповіді на зростання зубожіння населення Латинської Америки, місцеві єзуїти розробили наприкінці 70-х років 20 ст. «теологію звільнення». Яка була засуджена римською курією. В її основі лежить мета тотальної емансипації людини. Пріоритет у цьому процесі віддається соціальній ролі релігії. Яка має бути очищена від пережитків минулого та поєднатися з конкретною історією та соціальною практикою людей. Отже, церква має робити «вибір на користь бідних»
Як аргентинець «лівого» політичного світогляду не міг не стати жертвою токсичного впливу «імперського знання» – російського погляду як на саму Росію, так і на Україну та українців. Ця дискурсивна система навмисно розроблена з метою підірвати суб’єктність підкорених націй, зробити їх «невидимими» для решти світу.
Майбутнє Римо-католицької церкви
Вже сам вибір папського ім’я говорить про амбіцію Хорхе Бергольо відійти від наслідування церковних традицій Костянтинівської моделі «багатої церкви» на користь церкви «бідної». Це каже про принциповість намірів та чіткого розуміння власної місії в ролі глави католицького світу. Який дедалі зсувається на «глобальний Південь». І папа як його представник створював умови, щоб голос колишньої периферії дедалі підсилювався у Римі. Що своєю чергою зумовлює зростання опозиції з представників консервативних кіл з країн «золотого мільярду». Яка звинувачувала його у «марксистському підході», «екстремізмі» та нехтуванні «традиціями». Це, вочевидь, породжувало взаємну недовіру «народного» папи та церковної «аристократії».
Проте політика Франциска І щодо реформ у РКЦ не було його ноу-хау. Де-факто вона полягала в імплементації положень ІІ Ватиканського собору (1961 р.). А саме.
Колегіальність
Папа Франциск прагнув збільшити роль єпископів, долучити їх до керування РКЦ. Здійснити перехід від вертикального підпорядкування папі до їх колегіального впливу на життя всієї організації. Цей перехід здійснювався за допомогою вчення про сакраментальний характер єпископського посвячення, що змінює бачення їх статусу як групи папських призначенців та дозволяє встановлювати горизонтальні зв’язки у спілкуванні зі своїми колегами.
Антиклерікалізм
При зростанні вірян (за останні 50 років кількість католиків збільшилася з 500 млн до 1 млрд 250 млн), кількість приходського духівництва майже не зросла. Проте зросла кількість мирянських організацій, яка поставила на порядок денний питання перебудови традиційної приходської системи. Як відповідь на нього папа заснував в рамках Курії конгрегацію зі справ мирян, питань родини та життя.
Збільшення ролі жінок
Папа Франциск прагнув до збільшення ролі жінок, без можливості їх рукопокладення в сан. Першими кроками стали демонстративні призначення жінок в керівництво оновленої Римської курії. В тому числі й світської піарниці.
Екуменизм
Сучасна РКЦ має бути відкрита до діалогу та порозумінню з іншими християнськими та нехристиянськими конфесіями. Папа Франциск був головним драйвером цього процесу: Гаванська декларація з РПЦ, візит в Бахрейн тощо.
Структури на які спирався папа Франциск
Папа Франциск намагався обмежити вплив Римської курії та збільшити роль національних єпископських конференцій («благотворна децентралізація»). Для цього через місяць після обрання він створив комісію з 9 впливових кардиналів, що представляють усі континенти («К-9»), яка отримала завдання розробити проєкт реформи курії.
З метою збільшення впливу «низових» організацій для розробки проєктів рішень використовувався у тому числі й метод анкетування. Як це відбувалося у 2014 році під час дискусій щодо вирішення кризи родин. Результати відповідей синодальних отців та єпископських конференцій на 39 питань були покладені у звідну доповідь та стали точкою відліку для обговорення на Синоді. Прийнятий на засіданні текст був розісланий в єпархії для подальшого обговорення.
З метою врахування чинних національних та регіональних відмінностей лідерство щодо деяких принципових питань передавалося на локальний рівень. Як це сталося щодо ініціативи бразильського єпископа Кройтлера щодо рукопокладення у святенництво одружених чоловіків з гарною репутацією. Папа Франциск запропонував місцевій конференції єпископів звернутися з цією пропозицією до Риму.
Папська дипломатія та майбутнє глобального світу
Бачення глобального майбутнього світу від папи Франциска І будувалося на трьох смислових фреймах.
Фрейм колективної відповідальності
Папа наголошував, що для розв’язання глобальних проблем необхідні колективні зусилля. Тобто участь всіх суб’єктів, що забезпечить універсальність та справедливість прийнятих рішень. Так само як і за виникнення проблем не можна покладати відповідальність тільки на одну сторону.
Як це сталося з комюніке Саміту миру. «Важливо підкреслити, що єдиним засобом, здатним досягти справжнього, стабільного і справедливого миру, є діалог між усіма залученими сторонами», зазначив П’єтро Паролін, Державний Секретар Святого Престолу.
Фрейм універсальних цінностей
Папа Франциск І демонструє бажання знаходити спільну мову з усіма. Незалежно від глобальних таборів, релігій, культур тощо. Проте його особисті культурно-світоглядні підвалини, які не останню чергу були сформовані радянсько-російським впливом, призводили до викривленого погляду на речі пов’язані зі сферою російських геополітичних інтересів. Це призводило до ситуації, коли «папа не розуміє українців, а українці папу».
Так у 2016 році була підписана Гаванська декларація між Франциском І та патріархом РПЦ Кирилом, яка цілком відображала російський погляд на Україну як сферу впливу російського православ’я та «громадянський конфлікт» всередині країни.
Фрейм заклику до дії
Папа не лише декларував свої світоглядні цінності та картинку майбутнього, він постійно закликав до дій. І власним прикладом демонстрував готовність задавати порядок денний світу, артикулювати проблемні питання та прагнути їх вирішення відповідно до своєї ідеологічної платформи.
Франциск І був готовий активно долучатися до миротворчого процесу. Але традиційна позиція Ватикану, який зберігає рівновіддаленість від сторін конфліктів унеможливлювала досягнення потрібних Україні результатів. І. зрештою, нівелювала самі ініціативи. “Я поїду або в обидва місця (Київ та Москву), або в жодне з них”, – сказав понтифік в інтерв’ю аргентинській La Nacion у відповідь на питання про візит до України.
Російсько-український трек
Папа Франциск І був дуже зручним папою для Росії. Яка вдало користується його світоглядними принципами та конфліктом всередині РКЦ, що визрівав на тлі збільшення ролі «глобального Півдня» та зменшення впливу Римської курії. Відповідно він накладається на матрицю світового протистояння Заходу та Сходу, де глобальний Південь більше схиляється до підтримки Росії. Через її вдалу пропагандистську роботу щодо зображення війни в Україні як битви з американським імперіалізмом.
Отже, попри своє географічне розташування Ватикан в російській зовнішній політиці фактично розглядався як типова південна країна, з соціалістичним, антизахідним урядом, де розподіл на владу та опозицію відбувається згідно з зовнішньополітичними орієнтирами.
Висновки та рекомендації для України
- Папа Франциск І мав усталену світоглядну систему представника «глобального Півдня». Яка не є відверто проросійською, але сформована частково під радянсько-російським впливом.
- Папа не вчиняв будь-яких рішучих дій на російсько-українському треку, що означатимуть прихильність до будь-якої зі сторін.
- Така позиція була вигідна Росії. Вона вдало експлуатує папський миротворчий нейтралітет, залишаючи Ватикан пасивним спостерігачем, який сам себе зв’язав своїми ж принципами.
- Прямий вплив на папу Франциска І навряд чи призвів би до відчутних змін у його позиції. Проте він міг змінитися через увагу до думки низових структур – національні єпископські конференції, суспільну думку серед католиків, насамперед представників країн Латинської Америки, Африки, Азії. Це питання української контрпропаганди та активності місцевих діаспор.
- Необхідно було враховувати вік папи (86 років) та стан здоров’я. Які свідчать, що варто придивлятися до потенційних наступників. Як з числа «папської партії», так і з представників опозиції, невдоволеної зростання впливу периферії, реформами курії та «францисканським оновленням» РКЦ.
Микола Волгов. Керівник агенції політконсалтингу “POLITCONSULTANT.org”