Якби ви знали, як важко зібрати людей на Майдан. Коли Майдан уже є, всім можна визначатися – йти туди чи ні. А от зібрати людей на Майдан дуже важко. Адже навіть коли є протестний потенціал, не факт, що цей потенціал готовий втілитися у реальне суспільне протистояння.
Ще важче утримати людей на Майдані впродовж тривалого часу. Невелика таємниця, що олігархи, їх партнери та політичні менеджери управляли Майданом 2013-2014-их років. Кожен раз, коли люди протягом Майдану 2013-2014-их років від безвиході та безглуздості уже готові були розійтися, менеджери Майдану придумували нову провокацію чи нове насилля від влади, і люди залишалися на Майдані.
Я пам’ятаю, скільки сил докладали тоді я та мої колеги, що придати цьому бунту якісь важливі смисли революції. Значна кількість цих смислів дуже швидко була втрачена через відсутність ефективної організації громадських сил, які не змогли протистояти відновленому олігархічному консенсусу після перемоги Революції Гідності.
І от ми знову напередодні чергового бунту, який знову навряд чи управляється громадськими активістами концептуально та програмним чином.
Ситуація в Україні напередодні бунту
Чим же нинішня ситуація відрізняється від ситуації до Майдану 2010-2013-их років та від ситуації 2014-2016-их років?
Не дивлячись на деякі реформи за європейськими зразками в Україні, олігархізація економіки, корупція влади та чиновницько-олігархічне здирництво щодо громадян не менші, а за деякими даними навіть більші, ніж в 2010-2013-их роках.
Водночас зараз ми знаходимося в принципово іншій ситуації, ніж знаходилися в 2014-2016-их роках. А саме – олігархічний консенсус через жадібність та безпринципність нинішньої влади знищено.
Це звичайно не означає, що знищено олігархізацію, бо в Парламенті олігархічні групи продовжують існувати, тарифне і ціно-товарне здирництво в жорстко монополізованій економіці продовжується, а ЗМІ контролюються так, як в дореволюційні часи нікому з владоможців і не снилося.
Водночас зруйнований саме олігархічний консенсус, тобто домовленість між олігархами. А це і означає високу імовірність загальногромадського бунту, яка знову ж таки може бути використана в новому олігархічному консенсусі.
Звичайно, зменшився протестний потенціал бюджетників та пенсіонерів, оскільки відлучення від бюджету лише деяких олігархів дало змогу підняти мінімальну зарплату та навіть пенсії.
Руйнування інфраструктури через олігархічне здирництво та зволікання з введенням справедливої тарифної політики натомість збільшує протестний потенціал решти громадян.
Відкритий саботаж реформ чиновниками, які сидять на валізах і готові утекти, кожен день теж збільшує цей протестний потенціал громадян.
При цьому планований нині загальногромадський бунт на тлі війни підвищує небезпеку розколу країни, а це водночас має декілька причин.
Перш за все, руйнування олігархічного консенсусу це руйнування тієї зв’язності, яку свого часу Юрій Романенко назвав єдиним, що втримує цілісність країни. Більше того, окремі олігархи, які незадоволені посиленням іншої частини олігархів, працюють на сепаратизм своїх регіональних бізнесів і своїх регіонів.
По-друге, влада вдалася до передвиборної технології – розділяй і владарюй – уклавши негласну домовленість з націоналістичними силами: ми вам – українізацію, ви нашій корумпованій олігархічній владі – підтримку. Я назвав це “галицьким консенсусом”, і ніяких змістовних і аргументованих заперечень, окрім емоційних реакцій, не отримав. Більше того, я вважає, що відбувається штучне агресування націоналістичних сил в Україні, які бажають отримати більше влади, ніж вони отримали після революції 2013-2014-их років. Тобто націоналісти бажають переглянути політичні наслідки Революції Гідності.
Ну і зрештою, по-третє, незадоволення владою учасників АТО. Самоагресування їх середовища відбувається на тлі розкрадань військового бюджету та скандальних законів про так звану деокупацію Донбасу.
Отже Україна знаходиться у великій небезпеці політиканської отаманщини, фрагментації країни за ознакою ставлення до націоналізму та олігархічної регіоналізації.
Які цілі бунту та революції?
Зрозуміло, що націоналістичні сили під час нинішнього бунту ставлять цілі отримати більший вплив на центральну політику. Але “галицький консенсус” в принципі не дозволяє їм це зробити. Бо щоб отримати більший вплив, вони повинні не просто почати вголос критикувати владу, а, перш за все, виступити за дострокові перевибори Президента та Парламенту. Але саме відмова від цих вимог є умовою “галицького консенсусу”. Тому націоналістичні сили знаходяться у глухому куті власних домовленостей з нікчемною владою.
Давайте подивимось на цілі, що ставлять деякі революціонери, зокрема відомий ініціатор Революції Гідності Мустафа Найем. В його блозі запропоновано такі цілі:
– скасування депутатської недоторканності;
– створення Антикорупційного суду;
– зміна виборчого законодавства.
Не піддаючи сумніву необхідність цих політичних кроків, чесно скажу, не тягнуть ці цілі не тільки на революцію, але навіть на принциповий бунт.
Дріб’язкові вимоги бунтарів не дозволять їм залучити широкі маси активних громадян. Але може саме так і планується – випустити пар і заблокувати подальші протести.
В такому вигляді це каналізація протестної енергії української громади через фейковий бунт.
Натомість я бачу зовсім інші цілі революції для української громади.
1. Нам не потрібен новий Майдан, бо ми в ситуації війни, і у нас не готові нові політичні сили, які би могли замістити старі. Тобто завдання для громади – створювати нові політичні сили для заміщення ними старих політичних сил.
2. Нам потрібно зосередитися на трьох процесах: а) конституційна реформа від громади (а не від держави, тобто не в Парламенті); б) антикорупційна боротьба і тиск на правові органи щодо здійснення покарання за корупцію незалежно від того, реформовані вони чи ні; в) деолігархізація, особливо в сфері енергоносіїв.
3. Без вільних ЗМІ подальший рух до лібералізації та демократизації в Україні неможливий. Цензура в ЗМІ посилюється в нових формах (антигромадський відбір модераторів-ведучих, фільтр на громадських проукраїнських критиків влади в ефірі, домінування проросійських критиків влади в ефірі, примусовий провладний порядок денний). Потрібна деолігархізація ЗМІ та створення дієвого суспільного телебачення, що фінансується громадою і не залежить від держави.
4. Зрештою дострокові Президентські та Парламентські вибори потрібні для відновлення довіри до влади. Дострокові перевибори це легальний шлях оновлення політичної системи в Україні.
5. В процесі Конституанти, яка пропонується, потрібно обов’язково передбачити 3 цикли перевиборів через кожні 3 роки, для того щоб за 10 років повністю змінити нинішній правлячий клас. Принцип простий – олігархів, явних корупціонерів та злодіїв у Парламенті бути не повинно. Президентом теж не повинен бути олігарх чи корупціонер.
Це не означає, що я не підтримую нинішній бунт, хай навіть з цими дрібними цілями. Просто з цих дрібних цілей може початися бунт. Але перерости в революцію він може лише тоді, коли цілі стануть більш масштабними і принциповими.
Україна живе з незавершеною революцією. Українській громаді потрібно завершити революцію, утримавшись від громадянської війни, проводячи революційні процеси легальним та легітимним шляхом.
На той випадок, коли все стане ще гірше
Розкол країни дуже імовірний через політику влади “розділяй і владарюй”, через олігархічну регіоналізацію та через нову націоналістичну сепаратизацію.
Створюваний засланим в тому числі російським криміналом хаос в Україні дуже імовірний.
Надзвичайний стан дуже імовірний, але він буде використаний для встановлення антинародної диктатури.
Отаманщина-петлюрівщина для України закінчиться розколом та втратою незалежності.
Зв’язність України треба втримати на місцях, якщо в центрі контроль над ситуацією в країні буде втрачено.
Громадські активісти мають здійснювати контроль місцевої влади. Якщо в регіонах деякі сили почнуть просувати гасла “незалежність від Києва”, потрібно блокувати ці сили і роз’яснити, що головне завдання – втримати цілісність країни.
Поганий центр – все рівно ліпше, ні зовсім без центру.
Загони цивільної самооборони мають забезпечувати контроль міліції і в разі необхідності протидіяти криміналу.
Загони військової самооборони мають вести спостереження за військовими об’єктами і протидіяти можливим ворожим ДРГ, які можуть об’явитися в тилу.
Перспектива для України – нова Конституція, новий президент, новий парламент.
Сергій Дацюк. www.pravda.com.ua