Маріуполь поряд із Сараєво і Алеппо став новітнім символом масового пролиття крові мирного населення. Як і інших випадках, російське керівництво, переконавшись у неможливості швидкої та легкої перемоги, вдалося до військового геноциду. Ніби то й нічого нового, але події в українському приморському місті відбуваються на наших очах і тому біль зримий і пекучий.
Такі речі, як правило, закінчуються осудом і покаранням злочинців. Звичайна людська справедливість і правосуддя спрацьовують лише тоді, коли винуватець зазнав поразки. Нацизм та його бонзи сіли на лаву підсудних лише після капітуляції. На жаль, принцип «переможці непідсудні» залишається аксіомою світової політики. Але у нашому випадку є хоча б надія на покарання зла. Конгрес США і польський Сейм офіційно визнали В.Путіна воєнним злочинцем і висловили ідею створення міжнародного військового трибуналу. Президент США Дж.Байден кілька разів назвав Путіна м’ясником і злочинцем, а під час виступу у Варшаві сказав, що «ця людина не повинна залишитися при владі». І хоча пізніше американська адміністрація спробувала спростувати це висловлювання, всім все зрозуміло.
На перший погляд, порівняння російського диктатора зі злочинцем не має особливого значення, бо міжнародне правосуддя поки що не може дотягнутися до нього. Проте політичний ефект вбачається досить вагомим. Це означає, що В.Путін, всупереч наступному розвитку подій, став нерукоподатним і фактичним парієм світової політики. Він розпочав шлях, який пройшли С.Хусейн і М.Каддафі. Жоден серйозний політик не матиме з Путіним справи, а контакти деяких лідерів західного світу носять переважно гуманітарний характер і схожі на дії санітарів психіатричної клініки по заспокоєнню неадекватного пацієнта.
Проте така ізоляція від світового політикуму може мати й зворотний бік, оскільки у Путіна для привернення уваги до власної персони не залишиться іншого виходу, ніж підняття ставок з використанням ядерного шантажу. Ще одна проблема, що пов’язана зі справедливим покаранням російського керівництва за злочини проти людяності, вчинені в Україні, полягає у тому, що до чого часу незрозуміла стратегія Заходу стосовно Росії. У випадку, якщо США та їх союзники виступають за збереження РФ як цілісного міжнародного суб’єкта, все покарання може звестися до персонально В.Путіна, а його соратники можуть вийти сухими з води, відмовивши у підтримці своєму шефові. Може виявитися, що російські військові стануть тими саперами, що розряджатимуть ядерний заряд і тим самим врятують світ.
Загалом, історія вчить, що у більшості випадків справедливість все ж тріумфуватиме, але їй потрібно допомогти.
Сергій Федуняк, професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, polinard.org