Порівняння державних устроїв Сполучених Штатів і нацистської Німеччини на перший погляд виглядає, м’яко кажучи, недоречним. США є батьківщиною багатьох традицій лібералізму і демократії, тоді як тоталітарний режим Гітлера був залучений у масове знищення цілих народів. Утім, ще не так давно у Сполучених Штатах існувала закріплена на державному рівні система расової сегрегації — і свідчення показують, що при розробці своїх антиєврейських законів нацисти багато чого почерпнули із расового законодавства США. Про це історик Джеймс Вітмен пише у своїй статті для Aeon, переклад якої підготував Телеграм-канал The Old York Times
5 червня 1934 року, приблизно через півтора роки після здобуття Адольфом Гітлером посади рейхсканцлера, ключові юристи Нацистської Німеччини організували нараду для обговорення розробки Нюрнберзьких законів, які стали потім наріжним каменем нацистського законодавства проти євреїв. Зібрання було дуже важливим — і на ньому велася стенограма, яку педантичні нацистські бюрократи хотіли зберегти як літопис ключового моменту у створенні нового расового режиму.
Ця стенограма викриває вражаючий факт: учасники наради провели тривалу дискусію щодо законодавства Сполучених Штатів Америки. На самому початку зібрання Міністр юстиції представив меморандум про расові закони США, а в ході наради неодноразово звучали приклади Сполучених Штатів. Її учасники обговорювали, чи варто Третьому Рейху запозичувати сегрегацію, встановлену законами Джима Кроу. Чиновники детально розглянули кодекси 30 штатів США, які криміналізували міжрасові шлюби. Учасники наради приділили увагу підходам різних штатів до визначення “негра” чи “монголоїда” і зважували, чи варто їм використовувати американські практики для власних підходів визначення єврея. На цьому зібранні найбільш палко підтримували американську модель саме найрадикальніші в залі нацисти.
Стенограма цього засідання — лише одне із багатьох свідчень у невивченій історії, яка цілком може кинути американців у холодний піт. Протягом початку 30-их років, коли створювалися Нюрнберзькі закони, нацистські законодавці використовували американські закони як джерело натхнення. Сам Гітлер у “Mein Kampf” (1925) описав США як “єдину державу”, яка досягла прогресу у створенні здорового расистського суспільства. Після того як нацисти захопили владу в 1933 році, вони продовжили регулярно посилатися на американські моделі та ретельно їх вивчати. Безсумнівно, нацистська влада вбачала в конституційних цінностях Сполучених Штатах багато такого, що вона вважала вартим зневаги. Але вона також вбачала в концепції переваги білої раси чимало того, чим могла захоплюватися. Тому коли у 1935 році були прийняті Нюрнберзькі закони, вони з майже стовідсотковою ймовірністю частково відображали прямий вплив США.
Ця історія може виглядати неймовірною. Хіба потрібно було нацистам брати в кого-небудь уроки расизму? Чому, тим більше, вони звертали увагу саме на США? Зрештою, попри всі їхні невдачі, Сполучені Штати залишаються батьківщиною колосальної ліберальної та демократичної традиції. Більше того, американські євреї — незважаючи на ті труднощі, з якими вони зіткнулися на початку 20-го століття — ніколи не відчували на собі організованого державою переслідування. Нарешті, американці дуже багато чим пожертвували в боротьбі проти режиму Гітлера.
Але реальність у тому, що на початку 20-го століття Сполучені Штати, попри всю свою кипучу і творчу правову культуру, були світовим лідером у расистському законодавстві. Це стосувалося не лише охопленого законами Джима Кроу Півдня. На загальнонаціональному рівні ситуація була не набагато кращою. У міграційні закони США була вписана расова дискримінація, якою захоплювалися расисти по всьому світу. І нацисти, як і їхні сьогоднішні праві європейські наступники (а також чимало американських виборців), були одержимі небезпеками, які несла в собі імміграція.
США не мали рівних у світі за жорстокістю своїх законів проти кровозмішання, які не лише забороняли расово змішані шлюби, а й загрожували змішаним парам суворими кримінальними покараннями. Знову ж таки, ці закони існували не лише на Півдні: нацистські правники уважно вивчали кодекси не лише таких штатів, як Вірджинія, а і регіонів на кшталт Монтани. Це правда, що у США не переслідували євреїв — або принаймні, як один нацистський юрист зазначив у 1936 році, “поки що” не переслідували євреїв. Але Америка створила цілий ряд форм другосортного громадянства для інших меншин, включаючи китайців, японців, філіппінців, пуерториканців та корінних народів США. Ці практики були поширені як і в самих Сполучених Штатах, так і в їхніх колоніях. Американські форми другосортного громадянства були дуже цікавими для державної влади нацистської Німеччини, які мали на меті створити власні форми другорозрядного громадянства для євреїв їхньої країни.
Як-не-як, США були найбільш економічно та культурно розвиненою державою у світі після 1918 року — динамічною, сучасною, багатою. Гітлер та інші нацисти заздрили Сполученим Штатам і хотіли зрозуміти, як американцям це вдалося. Тому не дивно, що вони вірили у благодатний вплив американського расизму на розвиток величі США.
Звичайно, незважаючи на всю потворність американського расового законодавства, Америка не мала власної моделі нацистських таборів смерті — навіть попри те, що нацисти часто висловлювали свої захоплення американським завоюванням Заходу: тоді, за словами Гітлера, поселенці “повідстрілювали мільйони червоношкірих до кількості в пару сотень тисяч”. В будь-якому випадку, табори смерті не стояли на порядку денному німецької влади на початку 30-их років, коли Нюрнберзькі закони лише розроблялися. Нацисти ще не розглядали масові вбивства. Їхньою метою було усіма способами змусити євреїв втекти з Німеччини, щоб зберегти Третій Рейх як чисту “арійську” країну.
І тут вони були цілком переконані, що можуть взяти для себе за зразок американську модель — і деяких незвичних американських героїв. Візьмемо для прикладу молодого нацистського правника на ім’я Генріх Крігер: він навчався за обміном в Університеті Арканзасу і його ретельні дослідження расового законодавства США сформували основу для роботи нацистського Міністерства юстиції. Для нього видатними американськими героями були Томас Джефферсон і Авраам Лінкольн. Хіба не Джефферсон у 1821 році вважав очевидним, що “дві раси, однаково вільні, не можуть жити під керівництвом одного уряду”? Хіба не Лінкольн до 1864 року часто зазначав, що єдиною реальною надією Америки є виселення чорношкірого населення в якесь інше місце? Для нациста, який вірив, що єдина надія Німеччини полягає у примусовій еміграції євреїв, ці приклади виглядали справді блискучими.
Про це все говорити не просто. Складно подолати наше відчуття, що якщо ми вплинули на розвиток нацистської ідеології, то ми очорнили себе так, що ніколи не зможемо відмитися. Однак свідчення цьому очевидні, і не в наших силах викреслити їх як з німецької, так і з американської історії.
Джерело: Aeon
Автор: Джеймс Вітмен (James Whitman)
Перекладач: Антон Процюк для Телеграм-каналу The Old York Times.
Переклад статті публікується за умовами ліцензії Creative Commons Attribution No-Derivatives