Величезний офіс Блоку Порошенка – якраз напроти Києво-Печерської лаври. Сьогодні він на диво порожній. Так і не скажеш, що глава держави збирається на другий термін і готується до запеклої передвиборчої кампанії.
Перший заступник голови фракції Ігор Кононенко дорогою до кабінету, де ми будемо записувати інтерв’ю, сходу підколює: «Сподіваюсь, ви на вході сказали, що від Кононенка?». Каже, що після скандалу з колишнім міністром економіки Айварасом Абромавічусом навіть футболку з таким хештегом думав зробити, бо фраза вже пішла в народ. «Хотів особисто подарувати декому у Верховній Раді. Але, може, якось іншим разом», – намагається жартувати щодо свого іміджу всесильного «решали» Кононенко.
Офіс на Лаврській дуже нагадує передвиборчий штаб: open space, не один великий зал для засідань та прес-конференцій. Проте Кононенко запевняє, що ніякого штабу ще не створено, а сам президент навіть остаточно не визначився, йтиме на вибори чи ні. Очевидно, що Кононенко лукавить – він точно знає більше, ніж говорить. Попри свій формальний статус заступника голови фракції, Ігор Віталійович без перебільшення «права рука» Порошенка. Кононенко – давній бізнес-партнер глави держави, вирішувати делікатні питання президента – його профіль.
Журналісти у своїх розслідуваннях неодноразово намагались довести вплив Кононенка на такі державні підприємства, як «Центренерго» та Одеський припортовий завод (ОПЗ). За твердженнями викривачів, схеми, які використовуються на цих об’єктах, допомагають утримувати на плаву всю систему, що тепер працює на Порошенка. Кононенко ці звинувачення відкидає, називаючи «чорним піаром» та намаганнями через нього зганьбити чесне ім’я президента.
У будь-якому випадку про претензії антикорупційних органів до бізнес-партнера президента сьогодні не чути. Не з’явилися вони і після того, як Кононенко сходив на допит до НАБУ у справі депутата-втікача Олександра Онищенка. Він звинувачував оточення президента у масштабній корупції і підкупі депутатів.
І так не дуже публічний Кононенко майже зник з радарів ЗМІ на початку цього року, після загадкової історії з отруєнням. Цю тему він досі відмовляється коментувати. Але і без цього питань до одного з найближчих президентських соратників накопичилось чимало…
Заява Юрія Луценка про відставку, яку він передав президенту… Що це взагалі було? Він дійсно хотів піти з посади? Вибачте, але це його фраза: «Все, що я обіцяв Каті Гандзюк у лікарні, буде виконано». То, може, треба спочатку виконати?
Я повністю поділяю вашу думку і вважаю, що замовники вбивства Катерини Гандзюк мають відповісти. Проте і Луценка я зрозуміти можу, коли бачиш, як в резонансній справі стається витік інформації. Тому генпрокурору тут точно не позаздриш. З іншого боку, ви ж бачили, скільки минулого вівторка набрало сигнальне голосування за відставку Луценка – аж 38 голосів. Краще питайте з тих, хто пропіарився на трагічній смерті Катерини Гандзюк, звинувачуючи фракцію БПП в якомусь надуманому блокуванні створення ТСК. Комісія створена, навіть Мустафа Найєм увійшов до її складу. Але ж комусь треба було шоу влаштувати…
«Росіянам треба було показати, що у цьому списку є Тимошенко»
Ну а вас персонально можна привітати: ви не потрапили до російського санкційного списку. І цей факт теж жваво обговорювався у соцмережах.
Думаю, ці «санкції» були зроблені навмисно, щоб українські журналісти, політтехнологи, психологи і політики певний час мали що обговорювати.
Але ваш друг і соратник депутат Грановський за якісь «заслуги» туди потрапив, а ви – ні.
А в тому списку взагалі немає логіки. Очевидно тільки те, що складався він давно, бо туди не потрапили «свіжі» люди. Наприклад, два нових члени Конституційного суду. І, чесно кажучи, росіянам цим списком просто треба було показати, що там є Юлія Тимошенко. Бо, якщо ви подивитесь, хто перший почав використовувати цю тему зі списками, – це «Батьківщина», бо для них ця тема болить. Для них дуже важливо показати, що вони до Росії не мають жодного стосунку, але це дуже важко довести, з урахуванням кількості поїздок зятя Тимошенко Чечоткіна до Росії.
Ну от, ви одразу з Тимошенко почали. Давайте спершу поговоримо про вашу команду. Фактично зараз старт передвиборчої кампанії. У команди президента, якщо й було кілька «фішок», то всі вони вже вистрелили – безвіз, Томос, мова, армія… У «загашнику» ще залишилась тема конституційних правок щодо курсу на НАТО та ЄС. І все?
Можливо я вас і здивую, але передвиборчу кампанію ми ще не починали.
А ось пан Березенко ще влітку в інтерв’ю «Главкому» сказав, що штаб вже запрацював.
Штаб відкритий з 2014 року – він працює, зустрічі відбуваються і у найближчих виборах у територіальних громадах ми теж братимемо участь. Штаб працював, працює і працюватиме.
Березенко мав на увазі якраз президентський штаб.
Ну, звичайно, йдуть консультації. Але, по-перше, немає офіційної заяви Петра Порошенка про участь у виборах, тому наших «фішок» ви ще не бачили. НАТО і ЄС – надто серйозні питання, щоб називати їх «фішками». Ви бачили, що за відповідне подання до Конституційного суду проголосувало більш як 300 депутатів. Тому, як любить казати голова Верховної Ради Андрій Парубій, «потенціал є». Залишилось тільки дочекатись висновку КС, а він ось-ось має бути. Тому ми ще в цьому місяці винесемо це питання в зал і будемо шукати 300 голосів.
Тобто десь під річницю Майдану? Щоб символічно.
Парламент не впливає на висновок Конституційного суду. Але ті меседжі, які доходять звідти, свідчать, що абсолютно реально цього місяця ці зміни проголосувати. Адже наступний рік, як ви знаєте, – рік виборів. Конфігурація у владі може змінитися, виникають дуже серйозні ризики, що і курс країни може змінитися. Тому закріпити в Конституції напрямок на ЄС–НАТО – дуже важливо. Бо люди вийшли на Євромайдан за те, щоб Україна йшла в Європу. Вони свій вибір зробили – ми рухаємося в цьому напрямку більш як чотири роки, пішовши на дуже серйозні жертви, людські та економічні. Ми пройшли частину цього шляху – отримали безвіз, підписали угоду про Асоціацію, гармонізуємо наше законодавство з Євросоюзом. Але це тільки частина шляху. Тому змінами до Конституції треба ускладнити можливість змінити цей шлях за іншої конфігурації в наступному парламенті. Я не відкрию вам секрет, коли скажу, що є ризик реваншу. В такому разі проєвропейських сил у парламенті стане менше, а сил, які захочуть обрати якийсь інший вектор, – більше.
Ви сказали, що «конфігурація у владі може змінитися». Отже, у вас є план «Б» на випадок, якщо Порошенко або не піде на вибори, або їх програє?
Я не можу сказати, що ми готуємо план «Б». Повторю, на сьогодні ми ще не займаємось президентськими виборами, і що б вам хто не казав, штаб не працює.
А «Армія, мова, віра»…
«Армія, мова, віра» – це не початок виборчої кампанії, це спроба донести до людей меседж, що ж зробив Петро Порошенко. Бо з донесенням у нас проблеми – у людей в голові або хороше, або погане. Важливо, щоб люди почали думати.
Тим часом ваша основна конкурентка розпочала кампанію ще півроку тому…
Кожен працює як вважає за належне. Ми почнемо президентську кампанію тоді, коли вона офіційно розпочнеться: буде зрозуміло, хто зареєструвався, будуть озвучені програми. Звісно, Петро Порошенко як людина успішна та системна захоче завершити те, що почав. І можливо, буде тим президентом, який підпише документ про вступ України до Євросоюзу. Хоча зробити це за п’ять років – дуже оптимістично. Але позитивні меседжі вже є. От наприклад, пані Меркель під час останнього візиту до України вперше назвала якісь терміни, коли Україна може бути в Євросоюзі. Це реально було вперше, щоб такого рівня європейський політик сказав, що бачить Україну в Євросоюзі і конкретизував коли. А рівень авторитету Меркель у Європі ми розуміємо. А от Тимошенко може повернути країну назад.
А Гриценко?
Знаєте, коли Гриценко говорить про «трійки», якими буде швидко судити, то, хлопці, куди ми взагалі рухаємося? Чому суспільство це спокійно сприймає? Вважаю Гриценка дуже серйозним ризиком для держави.
Зеленського таким ризиком не вважаєте?
Звісно, ми моніторимо ситуацію. Якщо Зеленський дійсно визначиться і піде на вибори, то може змінити ситуацію серед фаворитів.
Очевидно, що його президентська кампанія буде з прицілом на парламентську.
Наскільки я розумію, його переконали ось у чому: якщо він не йтиме на президентську кампанію і не капіталізуватиме рейтинг, то матиме менше шансів на парламентській.
Фактично усі йдуть з такою стратегією. Садовий теж відмовився підтримати Гриценка…
Так, це та сама історія. Мураєв – це ваш проект? Принаймні, саме так тепер стверджують його колишні соратники із «За життя».
Ні, це не наш проект. І чесно кажучи, в його результативність я не вірю.
Але самостійний похід Мураєва добре розколює той фланг. Це ж на руку Банковій?
Всі кажуть, що ідеальна ситуація у другому турі для Петра Порошенка – це він проти Бойка. Але ми – реалісти, і у другому турі налаштовані боротись з Юлією Тимошенко. Проте підкреслюю – заяви Петра Порошенка про балотування ще нема.
У п’ятницю Бойко і Рабінович підписали угоду про створення «Опозиційної платформи – За життя». Це загроза Банковій?
Об`єднання частини Опозиційного блоку з Рабіновичем – це абсолютно логічний крок, бо, звичайно, вони також шукають додаткові можливості підсилення їхнього кандидата на президентських виборах.
Що нині показують реальні, закриті соціологічні дослідження, а не ті, які викидаються постійно на загал?
Як правило, все таємне стає явним. Тому, чесно кажучи, я не знаю навіть зовсім закритих соціологічних досліджень, які б потім частково не доходили до ЗМІ. Чому я це кажу – бо та інформація, яка є в пресі, і ті дослідження, які маємо ми, між собою практично не відрізняються: Тимошенко – перша, Порошенко – другий, в першу п’ятірку також входять Гриценко, Зеленський і Бойко. До речі, щодо Зеленського, ви не помітили, як одні соцопитування дають йому 10%, а інші – 5%? Соціологи мені пояснили, що це нормально, бо у інших кандидатів сталий електорат, а Зеленський на сьогодні – віртуальний образ. Тому соціологічні дослідження і дають таку велику похибку.
А Вакарчук?
У мене, як і у вас, нема 100% інформації, що Вакарчук дійсно піде на вибори. Проте, звичайно, якщо він таки визначиться і піде на вибори, то отримає якусь кількість голосів. Але, на мою думку, це небезпечно насамперед для Зеленського. Тому що вони мають одне електоральне поле налаштованих голосувати лише за нових політиків безвідносно до прізвищ. Єдине, що електорат Вакарчука зосереджений переважно на Заході і частково в Центрі, а електорат Зеленського – на Півдні, Сході і також частково в Центрі.
Фланг Гриценко–Садовий–Вакарчук здатний до єднання на цих виборах?
З урахуванням того, як вони почали один одного тролити, думаю, що ні.
«Клас якісних чиновників ми поступово «знищили»
Повернімося, до кампанії Порошенка. Петро Олексійович обговорював з вами потенційне балотування?
Ні, ми це питання не обговорювали.
Та є ознаки того, що він ретельно готується до виборів. Нещодавно змінено низку губернаторів. Зокрема Київщина, за яку ви відповідаєте у президентській команді, отримала нового керівника. Водночас ставка робиться на колишніх силовиків. Розрахунок на те, що ці люди – добрі виконавці і можуть дати результат?
А де, крім Київщини, ще силовики?
На Волині.
Ну, це трохи раніше було. Думаю, що тут логіка інша. Нині є проблеми не тільки у президентській, а взагалі у владній вертикалі. От ми дуже багато корисних речей наголосували у парламенті, дуже багато корисних ініціатив було і від Кабінету міністрів, і від Адміністрації президента, але, на жаль, реалізація кульгає. Якщо казати про прошарок чиновників, які здатні якісно виконувати анонсовані-проголосовані програми, то їх дуже мало. Чесно кажучи, ми клас якісних чиновників поступово «знищили».
Це все через люстрацію?
Я зараз не сперечаюсь, наскільки вона була корисною, але, дійсно, великий прошарок досвідчених чиновників прибрали люстрацією. Далі кваліфікованих людей будемо втрачати через новий закон про державну службу та конкурси. Як було раніше? Людина зайшла в міністерство якимсь там провідним спеціалістом і почала зростати. Вона розуміє: сьогодні – керівник відділу, завтра – заступник керівника департаменту, післязавтра – керівник департаменту, тобто бачить якусь перспективу. Коли ж почалися конкурси, то людина не розуміє: де гарантія, що вона пройде після конкурсу на наступну посаду? І ця незрозумілість перспективи багатьох розумних людей лякає. Як людина з бізнесу я знаю: є категорія фахівців, яким краще працювати в бізнесі – мова про ініціативних, готових трохи ризикувати, десь з нестандартним мисленням. Їм сумно на держслужбі, вони ніколи не працюватимуть там, а якщо і працюватимуть, то недовго.
От як, наприклад, мільярдер Косюк. Господар «Нашої ряби» чомусь не засидівся в Адміністрації президента.
Можливо, як Косюк. А друга категорія людей – це спокійні, виважені, дисципліновані, яким комфортніше жити за графіком, без якихось хвиль стресів. От якраз для них держслужба зі своєю стабільністю, гарантіями, розпорядком денним, коли можна розписати життя на декілька років вперед, і підходить. Я не говорю зараз про найвищі посади, у них інший графік. Третя причина – це електронні декларації, хоч я і є їхнім прихильником. Це був серйозний удар по якості українського чиновництва, тому що багато людей просто не хочуть їх заповнювати. Все це, на жаль, і робить привабливість державної служби дуже низькою.
«Я – не найкращий політик. Але у мене є переваги»
Про балотування президента ви говорити не можете, розкажіть про свої плани. Ви вже давно «осіли» на 94-му окрузі (Васильківщина-Обухівщина). Плануєте йти на мажоритарку?
Все дуже просто. Два роки тому ми у фракції домовились, що депутати-списочники визначаться, і будуть закріплені за бажанням за якимось округом, де у нас немає депутата-мажоритарника. Більшість це зробила, і ми це закріплення провели через рішення фракції. Я визначився з 94-м округом, бо саме на Васильківщині я служив в армії. Не всю службу, але майже півтора року, тому це близький для мене регіон. Вважаю, що своїм прикладом, як один з керівників фракції, я показую іншим депутатам, як треба працювати.
Тобто ви не будете там балотуватися?
Я не знаю. Я не тримаюсь, як деякі депутати, зубами за крісло, я абсолютно самодостатній, і в мене маса інших планів. Знаєте, вперше мене запрошували до парламенту у 2003 році, але я відмовився. Потім у 2006-му – вдруге відмовився. Ну а у 2014-му ніхто ні в кого вже не питав, бо у тій ситуації було розуміння, що якщо зараз не об’єднатися навколо лідера Петра Порошенка, якого на той час більш як половина громадян підтримали в першому турі… Тоді реально була розвалена армія і ризики розвалу держави зашкалювали.
Вважаєте, що саме ваше депутатство дозволило вплинути на ситуацію?
Ви знаєте, я досить спокійно ставлюсь до свого амплуа, вважаю, що я – не найкращий політик. Але я досить об’єктивно оцінюю свої організаційні здібності і вважаю, що тут у мене є переваги перед багатьма політиками.
Депутат Сергій Міщенко скаржився якраз на ваші «організаційні здібності». Він бідкався, що ви вимагали, аби він поступився своїм округом на користь вашого заступника в обласній організації БПП Віталія Яреми.
Це неправда. Не хочу багато коментувати Міщенка. Але можу чітко сказати, що є не один-два, а декілька десятків важливих для держави законопроектів, які без моєї участі не були б проголосовані.
Ви зараз про своє специфічне амплуа організатора голосувань, який вміє «працювати» з депутатами?
Ну, це дійсно правда. Дуже багато рішень голосуються у дискусіях, і депутатів потрібно переконувати, потрібно шукати аргументи. І не тільки наших депутатів, а й депутатів з інших фракцій потрібно мобілізувати і переконувати, що це необхідно. Якщо раніше організаційна робота в парламенті полягала в тому, що потрібно було розставити сто людей, які голосували б кожен там по шість-вісім карток, то зараз все зовсім інакше. Кнопкодавства як системи в парламенті немає.
Можна сказати, що у Кучми був Волков, у Януковича – Клюєв, а у Порошенка є ви?
Ну я не знаю. Я не знайомий ні з Волковим, ні з Клюєвим особисто, та й роботу Волкова я навіть не пам’ятаю, бо на той час взагалі не цікавився, що відбувається у парламенті. Про роботу Клюєва я щось знаю, але, думаю, що ми все-таки про різні речі говоримо.
Микола Підвезяний, Павло Вуєць, Станіслав Груздєв. glavcom.ua