Збірка есеїв мислителів, істориків, підприємців і державних діячів.
«Ідея цієї збірки народилася із розуміння, що російська агресія проти України докорінно змінить світ, – пише у передмові до книжки Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ України. – З полум’я цієї війни, найжахливішої в Європі з часів Другої світової, постануть нова глобальна архітектура безпеки, нова дипломатія, нові правила співіснування».
Дипломат попросив державних діячів, мислителів, військових, істориків, бізнесменів з Європи, Північної та Південної Америк, Африки й Азії поділитися своїм баченням майбутнього як нашої країни, так і всього світу – після російської агресії.
Як зазначає Кулеба, кожному автору поставили три ключові запитання: «Які будуть наслідки цієї війни для світу? Як ця війна змінить світ? Що дасть світові українська перемога?».
Есеї до книжки написали іспанський політик, ексголова Європарламенту Жозеп Боррель, британський політичний діяч, колишній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, американська історикиня Енн Епплбом, французький філософ Бернар-Анрі Леві, американська політична діячка та дипломатка Кондоліза Райс, польський юрист, професор Збіґнєв Рау та інші.
Докладніше – в огляді Mind.
Бекграунд. Дмитро Кулеба обіймає посаду міністра закордонних справ України з 2020-го. Має понад двадцятирічний дипломатичний досвід. Також є автором книжки «Війна за реальність: як перемагати у світі фейків, правд і спільнот».
На створення збірки «Війна і нові горизонти. Лідери думок про сьогодення й майбутнє України і світу» політичного діяча наштовхнуло прагнення «сполучити українську політичну та інтелектуальну думку зі світовою».
Видавництво: #книголав
Сюжет. Понад двадцять есеїв увійшло до книжки «Війна і нові горизонти. Лідери думок про сьогодення й майбутнє України і світу». Вони не згруповані за тематичними розділами, а є голосами окремих людей, відомих та авторитетних.
Починається збірка з тексту Жозепа Борреля, Високого представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки. Його есей переважно зосереджений на тому, що робить ЄС для України, має, якщо можна так сказати, програмний характер – без несподіванок, з належним пафосом.
Жозеп Боррель, випромінюючи позитив, робить висновок, що «коли Україна переможе, Європа процвітатиме».
Наступною іде публікація, створена Хуаном Ґабріелем Васкесом, колумбійським письменником і журналістом. Вона доволі глибоко аналізує, як країни Латинської Америки ставляться до російсько-української війни.
Томас Ґрант, старший науковий співробітник Центру міжнародного права імені Лаутерпахта при Кембриджському університеті, у своїй статті виступає зі стриманою критикою ООН, міркуючи не лише про те, що присутність Росії як країни, що напала на незалежну державу, є чимось диким і неприродним, а й зауважуючи, що членство агресора в організації є від початку незаконним.
Емоційно й безапеляційно пише Борис Джонсон, прем’єр-міністр Великої Британії у 2019–2022 роках. Цікаво, що він покладає відповідальність за розв’язання повномасштабної війни не лише на владіміра путіна, а й на «хронічну стратегічну двозначність НАТО». Джонсон пропонує порахувати збитки, яких зазнає світ від подій, що точно не є локальним європейським конфліктом, щоб уявити, які наслідки він матиме, якщо розростатиметься континентом.
Цахіагійн Елбеґдорж, президент Монголії у 2009–2017 роках, переконаний, що «поки війна в Україні триває вже третій рік, світові демократії повинні продемонструвати ще більшу рішучість для засвідчення, що питання свободи не підлягає обговоренню, а також щоб надати Україні зброю, необхідну для перемоги».
Про те, що чекало б на світ, якби Україна в перший же рік російського вторгнення не вистояла, красномовно пише Енн Епплбом, авторка The Atlantic, історикиня, лауреатка Пулітцерівської премії. Вона говорить про фізичне знищення українців, хаос в НАТО: «Від Вашингтона до Лондона, від Токіо до Канберри демократичний світ зіштовхнувся б із безжалісною реальністю своєї застарілості».
Джаред Коен, президент із глобальних питань і співголова відділу прикладних інновацій у Goldman Sachs, міркує про те, що «технологія завжди визначала характер війни», згадуючи українську «Дію» та цифровий фронт.
«Тепер ми маємо докази, що Ісламська держава й Росія – це одне й те саме, – констатує філософ, письменник і політичний оглядач Бернар-Анрі Леві. – Маємо підтвердження існування великого союзу п’яти ревізіоністських сил – уже названі Росія та ІД, а також Іран, Китай і меншою мірою Туреччина». Мислитель переконаний, що їхня спільна мета полягає у знищенні світового ладу, установленого переможцями Другої світової війни.
Немає сенсу переказувати зміст всіх есеїв.
Так чи інакше, вони описують геополітичні, ба навіть загальнолюдські проблеми, які оприявнила війна в Україні. Публічні інтелектуали не сумніваються в тому, що перемога нашої країни означатиме торжество демократії, свободи й справедливості. Залишається сподіватися, що на цю спільну боротьбу сил стане не лише в українців.
Вам сподобається, якщо: ви цікавитеся міркуваннями іноземних лідерів думок щодо повномасштабного вторгнення; потребуєте впевненості в тому, що Україна має підтримку світу, як би не старалася довести протилежне російська пропаганда; прагнете доказів, що публічні інтелектуали усвідомлюють, чим може обернутися крах українського спротиву, й готові це озвучувати для тиску на політиків.
Вам не сподобається, якщо: ви вважаєте, що сила допомоги партнерів нашій країні має визначатися не кількістю розумних сил, а наданою Україні зброєю; переконані, що від початку повномасштабної російсько-української війни міжнародна дипломатія, як і право, продемонстрували свою повну імпотентність, а тому не її представникам міркувати про світовий порядок.
Головна причина прочитати: ми засмучуємося, коли читаємо чи чуємо, що війну в Україні стали менше висвітлювати іноземні медіа, навіть попадаємо на гачок російського наративу про те, що Захід втомився від війни.
Книжка, створення якої ініціював Дмитро Кулеба, доводить, що провідні лідери думок, інтелектуали, впливові представники своїх сфер і галузей продовжують фокусуватися на Україні, розглядаючи її майбутнє як складову нового світового порядку.
Есеї, що увійшли до збірки, різні за стилем і підходами, але мають спільну оптику, що націлена на прийдешність, адже «результати цієї війни визначать, яким буде обличчя ХХІ століття».
Як влучно зазначає Дмитро Кулеба, обриси світу, «в якому Україну чують і Україна чує, потрібно формувати вже сьогодні». Тому варто вчитися дискутувати, бути реалістами, які не лише вірять у перемогу, але й роблять все можливе, щоб вона настала.