Огляд книжки «І сталася тьма. Рузвельт, Гітлер і західна дипломатія»
Cьогодні США очолили антипутінську коаліцію західних держав та впливають на міжнародну ситуацію по всьому світу. Перед Другою світовою війною картина була зовсім іншою — поки в Європі назрівала війна, американці спостерігали за неї з відстані і намагалися дистанціюватися.
У видавництві «Лабораторія» вийшла перекладена книжка американського дипломата Девіда МакКіна, де він розповідає про нарощення війни в Європі перед Другою світовою війною крізь призму американських дипломатів.
Головні герої — президент США Франклін Рузвельт, котрий правив більшість 1930-их років (і потім майже всю Другу світову) та чотири його посли у ключових європейських країнах — Британія, Франція, Німеччина, Італія, Радянський Союз. Книжка розповідає про їхні політичні інтриги та амбіції, але також про їхню оцінку ситуації в Європі у 1930-их та спроби впливати на цю ситуацію.
Ключовий висновок — більшість послів неправильно оцінили фашизм і нацизм. Вони не побачили загрози Гітлера і Муссоліні, а хтось якийсь час навіть ставився до них прихильно. Достатньо прозірливим виявився лише посол у Німеччині Вільям Доббс, але він на сторінках книжки МакКіна постає таким собі буркотливим академіком, який розумів суть нацистів, але не зміг вплинути на своїх шефів за океаном чи на колег-послів. Посол у Франції Вільям Булліт теж згодом отямився і зрозумів загрозу нацизму, але пізніше за Доббса.
Посли у Італії і Британії Брекенрідж Лонґ та Джозеф Кеннеді постають скоріше антигероями. Особливо перший — «обмежений ксенофоб і антисеміт», він спочатку підпав під чари Муссоліні, а коли повернувся до Америки і працював у Державному департаменті, з усіх сил обмежував кількість іммігрантів з Європи, котрі тікали від нацистських переслідувань. Кеннеді (батько майбутнього президента) був прихильником політики умиротворення і загалом поганим послом, але Рузвельт тримав його в Лондоні, щоб той не став йому політичним конкурентом вдома.
Оригінальний заголовок книжки, “Watching Darkness Fall”, краще передає її суть: тьма не сталася одномоментно; американці спостерігали за її згущенням тривалий час — але власне що спостерігали.
Чому лише спостерігали? Бо загалом американцям у 1930-их роках було не до Європи — потужна економічна криза тривала добру частину того десятиліття, а ізоляціонізм після Першої світової був ще дуже потужним. МакКін висвітлює Рузвельта як інтернаціоналіста в душі, котрий хотів би приділяти більше часу міжнародним відносинам, але мав для цього мало реальних інструментів та значно більш термінові проблеми всередині США. Це змінив лише початок справжньої війни в Європі — і зрештою Перл-Гарбор.
З одного боку, з висоти історії зрозуміло, що Рузвельту варто було приділяти більше уваги зовнішній політиці. З іншого, зовсім не факт, що міг би він цим щось змінити. Однак на що Рузвельт точно міг вплинути, пише МакКін — це прийняти більше іммігрантів з Європи: у першу чергу євреїв, котрі тікали від нацистів.
Звичайно, у подіях перед Другою світовою багато аналогій із російсько-українською війною, і багато з них не надто привабливі — дипломати і світові лідери, які не побачили загрози кривавого диктатора; імпотентна Ліга Націй (вгадайте рік: «Ліга Націй рішуче протестувала проти заяв Гітлера, утім не зробила нічого посутнього, тільки створила комітет для розробки рекомендацій із запобігання мілітаризації Європи»); топові дипломати, які прогнозують падіння Києва за 72 години швидку поразку Британії — і навіть диктатор, який замість переговорів читає своїм суперникам уроки історії і розповідає, що «з Німеччиною несправедливо обійшлося».
Однак видно і позитивні зміни: у 2022 році західні країни із розпростертими обіймами дали прихисток українцям — і не виглядає, що нас чекає ще одна Мюнхенська угода, при укладенні якої з Чехословаччиною ніхто не радився.
💬 Вердикт щодо книжки: раджу прочитати — але майте на увазі, що книжка фокусується саме на Рузвельті та його оточенні, а не на Гітлері чи загальній «західній дипломатії».