Хоча проведення парадів на Красній площі з кожним роком дедалі очевидніше виглядає пережитком радянського минулого, їхня щорічна регулярність і масштаб – це специфіка свята, характерна для сучасної Росії. Як змінювався склад запрошених гостей і хто приїжджав до Москви на святкування 9 травня? “Громада” зібрала інформацію про Паради Перемоги на Красній площі за 60 років.
24 червня 1945 року. Перший Парад Перемоги запам’ятався грандіозним розмахом і особливим почуттям всенародної радості, пов’язаним із закінченням страшної війни. Красною площею тоді промарширувало 40 тисяч військовослужбовців (до того ж, сапери провели навіть собак із мінно-розшукової служби) і проїхало майже 2 тисячі одиниць військової техніки.
І, нарешті, кульмінація параду – хрестоматійне скидання німецьких прапорів до підніжжя Мавзолею.
Від нацистських штандартів під Мавзолеєм, до блефу Хрущова і виляння путінського хвоста…
Однак до середини 1960-х більше не було не тільки парадів, а й самого офіційного свята – Дня Перемоги.
Після першого параду Перемоги, проведеного в Москві 24 червня 1945 року, за радянських часів паради на 9 травня проводили лише тричі: у 1965, 1985 і 1990 роках.
За кількістю військ, що брали участь, Парад Перемоги 1965 року не поступався знаменитому параду 1945 року. Майже третину учасників параду становили фронтовики.
Цей парад транслювали по телебаченню. Крім параду, святкування 20-річчя Перемоги ознаменувалося відкриттям меморіалу в Олександрівському саду (могила Невідомого солдата).
Парад, присвячений 20-річчю Перемоги 1965 року, відвідали урядові делегації 12 соціалістичних країн, а також представники комуністичних партій і дружніх антиколоніальних рухів так званого “третього світу”, яким Радянський союз допомагав озброєннями, радниками і грошима “на розвиток”.
Парад 1965 року мав не тільки нагадати про події 1941-45 рр., а й наголосити на єдності та солідарності комуністичного блоку й особливій ролі Москви в консолідації країн, які, на думку Кремля, поділяють певні єдині цінності, політичне бачення історії та сучасного світу.
Ну а що було найголовнішою об’єднавчою цінністю, за ідеологією Кремля? Протистояння Заходу!
Поряд зі зразками іншої військової техніки Красною площею провезли нібито міжконтинентальні ракети, розроблені в конструкторському бюро Корольова в рамках проекту ГР-1 (Глобальна ракета-1).
Дальність їхнього польоту становила 40000 кілометрів – довжина екватора. Зрозуміло, що така штука могла доставити термоядерну начинку в будь-яку точку США. А оскільки в Білому Домі вважали, що СРСР ще дуже довго такої техніки не створить, то не на жарт занепокоїлися.
Втім, насправді зброї ще не було на бойовому чергуванні! Красною площею, як виявилося, провезли лише макети міжконтинентальних ракет. Річ у тім, що в КБ-1 для проведення випробувань на міцність виготовили 5 порожніх корпусів. І у тодішнього радянського лідера Хрущова виникла ідея показати їх поряд з іншою військовою технікою.
Мовляв, нехай американські “друзі” задумаються. Ідея спрацювала. У НАТО негайно скликали експертну раду. Покрутивши знімки так і сяк, експерти зійшлися на думці, що Красною площею були провезені справжні бойові ракети.
І в сенсі розмахування ядерними причиндалами Росія сьогодні, можна сказати, повернулася на 60 років тому – до риторики часів Карибської кризи.
Ось і цього разу Путін пред’явив Заходу претензії в “непомірності амбіцій”, “прагненні виправдати нинішніх послідовників нацизму” і спробах спотворення “правди про війну”.
На “військову міць вермахту” працювала майже вся Європа, заявив російський президент, але тут же “вильнув хвостом” і визнав заслуги другого фронту і “надихаючі традиції союзництва”.
Маятник хитнувся…
1975 року – в епоху “Розрядки” у відносинах між СРСР і Заходом – на святкування Дня Перемоги прибули не тільки делегації соціалістичних країн, а й, уперше, особисті представники лідерів низки західних держав.
Серед них – представники Франції, Великої Британії та Сполучених Штатів.
У 1992 році перший після розпаду СРСР парад Перемоги пройшов без салютів і військової техніки. У Москві зібралися ветерани Другої світової війни з колишніх республік СРСР, Франції, США, Англії, Німеччини та Італії. Вони пройшли урочистим маршем від площі Вільної Росії до Красної площі. Зі США того дня приїхала і дружня делегація – щоб посадити півсотні “дерев життя” на знак дружби народів.
“Хто б міг повірити, що прапор Сполучених Штатів коли-небудь пронесуть на параді в Москві!” – дивувався в репортажі CBS Radio американський кореспондент Кевін МакКарті. Американський прапор скрізь був поруч із новим російським триколором – у руках прапороносців і на бортах автомобілів.
Підхід до святкування змінився 1995 року, коли вперше в історії сучасної Росії було вирішено провести святковий парад. Важливим був і привід 50 років Великої Перемоги, і піар: масштаб заходу та запрошені гості.
І гості із задоволенням сприйняли ідею Росії, яка переживала непросту, але бурхливу демократичну і соціально-економічну трансформацію, як надію для всього цивілізованого світу на вибудовування продуктивних відносин із Кремлем.
Це позначилося і на кількості іноземних лідерів, які в безпрецедентній кількості відвідали парад 1995 року.
Список вражав! Понад п’ятдесят іноземних лідерів, а також шість керівників міжнародних об’єднань і організацій. Серед них – президент США Білл Клінтон, британський прем’єр Джон Мейджор, прем’єр-міністр Канади Жан Кретьєн, президент Франції Франсуа Міттеран, голова КНР Цзян Цземінь та інші.
Список лідерів, які прийняли запрошення, не обмежувався колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції – так, особливим гостем на заході став канцлер ФРН Гельмут Коль. Візит до Москви також здійснили генеральний секретар ООН Бутрос Галі та генсек НАТО Хав’єр Солана.
Як зазначає Радіо Свобода, вельми дивною для глав зарубіжних держав була їхня присутність на заході, де б узяли участь ветерани війни в Чечні, дії Кремля в якій викликали занепокоєння з боку країн Заходу.
Цікаво, що розмова президента США з російським лідером про Чечню (як, утім, і обговорення теми НАТО та політики щодо Ірану) була залишена для переговорів, які відбулися після параду на Красній площі.
“Для всього знайдеться час і місце, – так прокоментував представник Держдепартаменту США Ніколас Бернс мовчання американського президента Білла Клінтона з приводу спірних питань. – Сьогодні був день для того, щоб обговорити тему Другої світової війни і показати нашу повагу російському народу”.
У 2005 році за парадом на Красній площі спостерігали 50 світових лідерів
Десять років по тому наступник Клінтона, президент Джордж Буш-молодший, також прийняв запрошення відвідати святкування, що стали одним з найбільш значних Днів Перемоги за кількістю іноземних гостей. У 2005 році за парадом на Красній площі спостерігали близько 50 світових лідерів.
На заході були присутні як глави держав (наприклад, Франції, Японії, Китаю, Індії, Південної Кореї та інших), так і високопоставлені зарубіжні чиновники (британський віцепрем’єр, генерал-губернатор Канади), лідери міжнародних організацій (генсек ООН, генеральний директор ЮНЕСКО), екс-глави держав (колишній король Румунії, екс-президенти Польщі та Кіпру).
Низка лідерів прибули до Москви з групою ветеранів Другої світової, зокрема – глави Німеччини та Італії, чиї солдати воювали проти СРСР і країн-союзниць.
Прийняли запрошення і більшість лідерів пострадянського простору, за винятком голів Естонії, Литви, Білорусі (Олександр Лукашенко вважав за краще приймати парад у Мінську), а також Грузії.
З Німеччиною, але без Великої Британії, Франції, Італії та Грузії
На параді 2010 року виявилося вже вдвічі менше іноземних лідерів, ніж у минулий ювілей. Найпомітнішим з візитів європейських лідерів став приїзд канцлера Німеччини Ангели Меркель. Лідери інших європейських країн до Москви не приїхали: прем’єр Італії Сільвіо Берлусконі та французький президент Ніколя Саркозі послалися на фінансову кризу, а британський прем’єр Гордон Браун – на поразку Лейбористської партії у Великій Британії.
Президент США також відмовився від візиту: у графіку Барака Обами було заплановано отримання почесного докторського ступеня в Університеті Гемптона.
У підсумку Вашингтон і Лондон на параді в Москві представляли лише посли.
Як повідомляла газета The Guardian, спочатку Обама і Браун запропонували більш високопоставлених гостей – віцепрезидента США Джо Байдена і принца Чарльза відповідно.
Якщо вірити виданню, їхні кандидатури відхилили: у випадку з Джо Байденом Володимир Путін у такий спосіб нібито висловив своє невдоволення тісною взаємодією нинішнього президента США з грузинським лідером Михайлом Саакашвілі.
У випадку з принцом Уельським могло йтися про невдоволення Кремля відмовою Британії екстрадувати російського олігарха Бориса Березовського.
Замість Михайла Саакашвілі Володимир Путін запросив на парад лідерів сепаратистських територій Грузії – Абхазії та Південної Осетії. На момент проведення параду ці території були визнані лише Росією, Венесуелою, Нікарагуа, Науру і Сирією.
І все ж низка держав СНД та учасників антигітлерівської коаліції надіслали для участі в параді окремі підрозділи: від США прибули військовослужбовці 18-го піхотного полку (саме його частини брали участь у висадці в Нормандії 1944 року), від Франції – льотчики ескадрильї “Нормандія-Неман”, від Польщі – рота почесної варти Війська Польського, від Великої Британії – солдати Уельського полку.
Після Криму: Китай та Індія, Монголія, Зімбабве, Куба, В’єтнам…
Після анексії Криму кардинально змінився склад гостей. У 2015 році ніхто з лідерів країн Заходу вже не приймав запрошень Кремля; з європейських країн приїхати до Москви погодилися лише представники низки балканських держав.
Про участь українських представників на заходах у Москві в умовах російської агресії проти України, а також військових держав-членів НАТО й мови не могло бути.
Тепер найвпливовішими державами серед гостей значилися Китай та Індія, Монголія, Зімбабве, Куба, В’єтнам, ПАР.
Іноземні військовослужбовці, чия присутність на Красній площі стала одним із найпомітніших елементів минулого ювілейного параду, у 2015 були представлені підрозділами Азербайджану, Вірменії, Китаю та Індії.
Іноземна присутність на наступних парадах виявилася вкрай скромною. У 2016 році на День Перемоги в Москві приїхав лише президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв. У 2017 – лідер Молдови Ігор Додон, а наступного року – президент Сербії Александр Вучич і прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху. У 2019 році на параді був присутній Нурсултан Назарбаєв, який на той час уже склав повноваження глави Казахстану.
75-те святкування Дня Перемоги стало найскромнішим за кількістю іноземних лідерів порівняно з іншими ювілейними парадами. Цього разу кількість перших осіб не перевищила семи: серед них – лідери Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Сербії, Молдови, Узбекистану, Таджикистану (а також невизнаних Абхазії та Південної Осетії).
У 2021 році серед іноземних лідерів компанію Володимиру Путіну склала лише одна людина – президент Таджикистану Емомалі Рахмон.
Під снігопадом… На арені все ті ж самі
9 травня 2022 року ніхто з іноземних лідерів не приїхав до Москви на святкування. Прессекретар Кремля Дмитро Пєсков пояснив це так:
“Річ у тім, що це не ювілейна дата. Це наше свято, це святе свято для всієї Росії, для всіх росіян”.
А ось через рік ситуація виявилася іншою. До Москви на 9 травня 2023 року прибули глави семи країн СНД – лідер Казахстану Касим-Жомарт Токаєв, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, президент Киргизстану Садир Жапаров, глава Таджикистану Емомалі Рахмон, лідер Узбекистану Шавкат Мірзійоєв і президент Білорусі Олександр Лукашенко.
Притому про намір візиту більшості з них стало відомо тільки напередодні – спочатку йшлося лише про візит Жапарова.
Схоже, що лідерів пострадянських країн довелося вмовляти…
І, нарешті, 9 травня 2024 року Парад Перемоги в Москві виявився ще скромнішим, ніж рік тому. За чисельністю військової техніки він поставив антирекорд в історії сучасної Росії.
Так, єдиним танком у складі колони техніки виявився стародавній Т-34, власне, символ перемоги в 1945-му році.
Але що куди цікавіше, майже всю бойову техніку, представлену 9 травня в Москві, ЗСУ успішно знищують з 2022 року. Винятком стали лише оперативно-тактичні та стратегічні ракетні комплекси, а також техніка, яка в самій РФ представлена лише дослідними екземплярами.
Не порадувала учасників заходу і погода – вперше за останні кілька десятків років у Москві 9 травня йшов сніг.
Разом з узурпатором російської держави на трибуні чергового Параду Перемоги в Москві 9 травня 2024 року перебували президенти Білорусії Олександр Лукашенко, Казахстану – Касим-Жомарт Токаєв, Киргизії – Садир Жапаров, Таджикистану – Емомалі Рахмон, Туркменістану – Сердар Бердимухамедов, Узбекистану – Шавкат Мірзійоєв, президент Куби Мігель Діас-Канель Бермудес, президенти Гвінеї-Бісау Умару Сіссоку Ембало і Лаосу – Тхонглун Сісуліт.
Мабуть, як своєрідний стимул (мовляв, доведеться їхати) Путін скликав на 8 травня ювілейний саміт Євразійського економічного союзу. Однак усі “ювілейні” обговорення-торжества провели за зачиненими дверима.
І це цілком зрозуміло, адже країни-члени економічного блоку для Росії – єдиний струмочок для обходу західних економічних санкцій.
Олена Зеленіна. gromada.group