Блискавична операція української армії у вересні, внаслідок якої вдалося звільнити понад 4 тисячі кілометрів територій, викликала захоплення у західних військових експертів, міжнародних аналітиків та політиків. Ще б пак, українці довели світу не тільки здатність вистояти проти «другої армії світу», а й вміло атакувати противника, вимушеного безславно тікати, залишивши для ЗСУ значні трофеї на полі бою. Шок у реакції російських пропагандистів, які намагалися відшукати нові тези і мовні звороти для характеристики колосальних провалів на фронті, лише підтвердив успішність дій українських військових. Поразка суттєво вплинула на психологічний стан окупанта – і поряд з уже внутрішніми політичними процесами на початку осіннього сезону може стати спусковим механізмом початку кінця путінського режиму.

У другу неділю вересня таки пройшли заплановані регіональні вибори, які окремі політичні голоси всередині росії пропонували скасувати у зв’язку зі «спецоперацією». Явка була надзвичайно низькою, що лише доводить розуміння населенням формальності електорального дійства і неможливості якось впливати на суспільні процеси. Очікувано, що за нинішнього рівня диктатури і відсутності реальної конкуренції у всіх 14 суб’єктах федерації, де проводилися вибори, губернаторами стали представники від влади, в 12 регіонах також по одномандатних округах переважну більшість отримали «єдинороси». Покращили вони свої результати у порівнянні з 2017 роком і по списках, зокрема в Москві. Водночас ідея провести в один день з регіональними виборами також і псевдореферендуми на тимчасово окупованих територіях канула в лету в результаті успіхів української армії.  

Саме на місцевому рівні відбуваються, на перший погляд, не такі вагомі процеси. Спершу санкт-петербурзькі депутати муніципалітету Смоленське створили петицію щодо відставки і притягнення до відповідальності за державну зраду путіна. Згодом до них долучилися їх колеги з Москви, а також низки інших російських регіонів – Нижнього Новгорода, Якутська, Новосибірська і Томська. Загалом йдеться про 47 підписів станом на 13 вересня, зазначає ініціаторка петиції. Зрозуміло, що в кремлі давно навчилися ігнорувати сигнали знизу, тим більше в умовах нинішньої показної консолідації довкола фігури вождя. Однак можна згадати, до яких неочікуваних масштабів виріс, до прикладу, у 2020 році протест в Хабаровську. Атмосфера в росії сьогодні є набагато більш тривожною і такою, при якій в будь-який момент може відбутися соціальний вибух.

Такі процеси, в яких результатом стане усунення путіна (політичне чи навіть фізичне), можуть почати підтримувати і підживлювати кремлівські і навколокремлівські еліти. Один політичний табір відверто потерпає від накладених західних санкцій, які не знімають, і не розуміє мотивів прийнятого рішення про початок цієї стадії війни. Інший – навпаки критикує провал командування «спецоперацією» і закликає до подальшої ескалації. Недарма вірний «піхотинець путіна» Кадиров, схоже, без погодження зверху, закликав кожен російський регіон готувати добровольців. Це буде означати наступний етап втрати кремлем монополії на насильство, а значить подальший розпад централізованої влади.

Ситуація, в якій опинився путінський режим, і подальший можливий сценарій подій не є унікальним. Швидше навпаки, він є типовим для диктатур. Напередодні Лютневої революції падінню російської монархії передувала «змова Гучкова». В ній роздратована провалами Миколи II політична верхівка спільно з генералітетом прагнула змусити імператора відректися від влади. Однак монарх не тільки втратив престол, але й разом із сім’єю життя внаслідок подальших революційних подій. Так було уже з сучасними близькосхідними диктаторами Хусейном чи Каддафі – до того могутні та кровожерливі, вони спершу були ізольовані своїми ж елітами, а згодом усунуті від влади і страчені. Доля останнього, подейкують, сильно свого часу вразила путіна, котрий сьогодні опинився поміж двох вогнів, зважаючи на настрої кремлівських еліт. З накопиченням проблем і провалів саме його можуть зробити цапом-відбувайлом.

Російський режим завжди тримався на іміджі сили і не терпів поразок головного вождя. Однак Акелла промахнувся. І кремлівські шакали вже гострять кігті і зуби.

Павло Лодин, виконавчий директор Центру політичних наративів демократії

Поширити

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.