Рік тому Київ та Будапешт продемонстрували світові, наскільки погано кожен із них розуміє іншого.
У вересні Україна ухвалила закону “Про освіту” з новою мовною нормою. Для України закон потрібний, він давно був на часі, але для угорських партнерів він був вкрай болючим. Тоді в Києві цього не усвідомили і не запустили повномасштабну роз’яснювальну кампанію для закордонних партнерів. А поки ми збиралися з думками, угорські дипломати розповіли світові свою версію подій, багато кого переконавши.
Але й Будапешт довів, що вміє діяти всупереч логіці. Там обрали тактику, яка лише шкодила угорцям в Україні.
Агресивні заяви міністра закордонних справ Петера Сійярто перетворили Угорщину на ледь не “ворожу державу” у суспільній свідомості. Тиск Будапешта заважає ухвалити навіть ті зміни до закону “Про освіту”, які Київ був готовий внести (про продовження перехідного періоду на три роки). Депутати неофіційно розповідають, що через хамські висловлювання угорських лідерів вони не хочуть розглядати це питання.
А вето на зближення України з ЄС та НАТО взагалі поставило під сумнів тезу про те, що уряд Віктора Орбана має на меті захист угорськомовних громадян – адже найкращим їх захистом була би інтеграція України до єдиної Європи.
Та головне – що ця тактика триває і досі. Щойно з’являються паростки конструктиву у відносинах, Будапешт несподівано їх руйнує. Лише минулими вихідними прем’єр Угорщини Віктор Орбан нарешті пояснив свої дії. І його пояснення дозволяє зробити кілька висновків.
По-перше, Орбан справді перебуває під впливом аргументів із РФ.
Це він підтвердив особисто.
У його промові – і позитивні відгуки про Путіна, і оцінка майбутнього України, яка один в один збігається з російською. Він навіть натякнув на потребу зняти санкції з РФ, хоча останніми роками в Будапешті намагалися не говорити про це публічно. А ще – заявив, що не вірить в успіх євроінтеграції в України, і припустив, що наша держава залишиться в зоні впливу Росії.
Виступ Орбана вкотре продемонстрував, що суперечка з Угорщиною Орбана може затягнутися надовго.
Єдине, що дає обережну надію на успіх – досвід інших держав, які мали конфлікт із Будапештом через угорську меншину. 8-9 років тому на нашому місці були словаки, і напруженість була навіть вищою, ніж у нас, але… у 2014 році “війна” Угорщини зі Словаччиною припинилася за один день. Просто Орбан сказав “досить”. Тепер Будапешт і Братислава – чи не найближчі друзі.
Угорщина – жорстка, але непередбачувана. Не виключено, що одного дня “словацький шлях” повторить і Україна. Але поки цього не сталося – розберемося, що сказав Орбан.
Буферна Україна
Прем’єр-міністр Угорщини виступив із промовою в румунському курортному містечку Беїле-Тушнад, населення якого майже повністю складають етнічні угорці.
Тут, у гірській частині Румунії, щороку проходить студентське зібрання – так званий “відкритий університет Bálványos”. Останнім часом сюди щороку приїздить Віктор Орбан і щоразу виступає з розлогою, програмною промовою.
Його цьогорічний виступ схожий на зовнішньополітичну стратегію Угорщини. Прем’єр визначив місце держави у світі, відносини із сусідами та світовими лідерами, перспективи розвитку світу за угорськими прогнозами тощо.
Найважливішими для нас є заяви Орбана щодо України, і вони справді вражають.
Він визнав, що Україна стала жертвою геополітичних комплексів Кремля. “Росія не почувається у безпеці, доки вона не оточена “буферними зонами”. А отже, вона буде прагнути створювати такі “буфери” навколо себе. Україна є однією з жертв такої політики”, – пояснив Орбан.
Але шансів на успіх України у цьому протистоянні він не бачить.
“Українці хочуть вирватися з російської зони впливу, хочуть наблизитися до НАТО та ЄС і, можливо, навіть приєднатися до них – та будувати сучасну Україну. Але я не передбачаю їх членства в НАТО, і перспективи членства в ЄС – практично нульові”, – категорично заявив угорський прем’єр, не уточнивши, що саме стане на заваді європейській та євроатлантичній інтеграції України і чи буде до цього причетна Угорщина, яка продовжує блокування нашого зближення з Альянсом.
Карпати без України?
Понад те, Орбан вірить, що Україна змінить свій пріоритет руху на Захід і… повернеться до так званої “зону впливу” Росії. “Мета росіян – повернути Україну до колишньої ситуації – не здається нереальною”, – пояснив він, зазначивши одну причину цього – слабку економіку України, яка “рухається до боргового рабства”.
Цікаво, що Орбан не вважає, що Угорщина має стати на заваді цьому, розвиваючи економічну співпрацю з Україною – принаймні серед пріоритетів своєї держави він цього не назвав. Навіть розповідаючи про масштабний проект з інтеграції Карпатського басейну, який ініціює Угорщина, Віктор Орбан просто оминув увагою Україну – немов нас і немає у цьому регіоні. Проект, про який йдеться – це нові транспортні зв’язки між регіональними центрами (зі згадкою про міста Угорщини, Словаччини, Румунії, Хорватії, але не України), військова співпраця, спільні інвестиції в соціальну інфраструктуру.
Звісно ж, це не означає, що Угорщина втратила інтерес до Закарпаття. Закордонні угорці були і лишаються пріоритетом для Будапешта. Але комплексний карпатський проект, схоже, планується реалізувати силами ЄС, без участі України.
І єдиною в цьому блоці, де Орбан побічно, але з гордістю згадав про угорські зусилля на Закарпатті, стала проблемна для України угорська політика з роздачі паспортів.
“Угорці Карпатського басейну подолали ще одну психологічну позначку: вже мільйон людей (що живуть у державах-сусідах Угорщини) підтвердили, що стали новим громадянами Угорщини”, – повідомив він. Як відомо, Будапешт видає свої паспорти закарпатським угорцям попри незадоволення Києва; точно така політика діє в Румунії, Словаччині, Сербії, Хорватії тощо.
Сильний Путін
Те, що Орбан керується російськими наративами, коли розповідає про Україну, не дивує. Відомо, що серед ключових контактів його уряду в українському політикумі є неприховано проросійські діячі на кшталт Нестора Шуфрича чи навіть Олександра Вілкула. Схоже, саме вони переконують угорського лідера, що наступний парламент може й скасувати мовну норму (а угорська дипломатія, на жаль, відома тим, що часом вірить у міфи і починає їх дублювати).
Та російські наративи відчуваються й у інших частинах промови Орбана.
Це і схвальні відгуки про російського лідера Владіміра Путіна, який “доводить, що виконує обіцянки”. Та головне – це думки прем’єра Угорщини про перспективи відносин Росії та Євросоюзу.
Будувати їх Орбан пропонує, виходячи з контексту протистояння Росії та України (у якому, нагадаємо, він не чекає побачити перемогу останньої).
А підсумком, мовляв, має стати нормалізація відносин Росії та ЄС. Без жодних згадок про Донбас та Крим.
“Сьогодні Європейський Союз проводить примітивну політику щодо Росії: санкції, грунтування на безпекових загрозах… Так, існують країни Євросоюзу, які дійсно мають всі підстави відчувати загрозу своїй безпеці (з боку РФ). Це – країни Балтії та Польща. Їх почуття виправдані як географічно, так і історично. Та очевидно, що Угорщина не відчуває такої загрози, Словаччина, Чехія, Західна Європа теж її не відчувають”, – пояснював він.
В якості виходу із ситуації Орбан пропонує всім перестати ображатися на Росію, а натомість – знайти додаткові гарантії безпеки для держав-сусідів РФ.
Відносини з Росією при цьому, виходячи з його промови, мають повернутися до стану business as usual.
“Було б краще, якби НАТО та ЄС надавали додаткові гарантії безпеки для Польщі та країн Балтії, а решта Європи мала можливість торгувати, будувати економічну співпрацю, створювати спільні сировинні, енергетичні, торговельні проекти, отримавши можливості для економічного розвитку. Замість жорсткої політики щодо Росії, Європейський Союз потребує багатогранної та адаптивної політики”, – підсумував він.
Ця відверта частина промови Орбана – непересічна. Угорський лідер останніми роками публічно не заявляв про своє прагнення зняти санкції з РФ. Понад те, угорські дипломати у розмовах з українськими колегами постійно згадували про те, що Будапешт, попри мовний конфлікт, підтримує Україну в питанні тиску на Росію.
Нині, схоже, у Будапешті відчули зміну атмосфери у міжнародних відносинах – і тому вирішили зробити крок убік і подивитися, як міжнародні партнери відреагують на нові пропозиції.
Примхи мінливої Угорщини
Чи не єдине, що дозволяє не втрачати оптимізм у цій ситуації – той факт, що Віктор Орбан відомий своєю здатністю швидко адаптуватися і змінювати політику на діаметрально протилежну, щойно змінюються обставини.
Україна – не єдина держава-сусід, із якою Будапешт має жорстке протистояння щодо прав закордонних угорців. Протистояння з урядом Румунії – ще жорсткіше. Приміром, на початку року на офіційному сайті уряду Угорщини повідомляли, що “викреслюють (тодішнього) прем’єр-міністра Румунії з переліку цивілізованих європейських політиків”.
А з десятиріччя тому посада “головного ворога Будапешта” належала Словаччині. Майже 10% населення цієї країни – етнічні угорці, тому й пристрасті тут розгорілися не на жарт.
Цей конфлікт увійшов у підручники дипломатії.
Він розпочався з ухваленого словаками закону про розвиток державної мови, який запровадив величезні штрафи за перехід на мови меншин (фактично – передусім угорської) в офіційному вжитку. Причому, на переконання Будапешта, закон був сформульований так, що дозволяв штрафувати угорців довільно – приміром, за спілкування рідною мовою у бізнесі.
Напруження зростало і дійшло до того, що до Словаччини не пустили угорського президента, який їхав до діаспори на культурну подію. Це сталося у 2009 році, коли обидві держави були членами ЄС – але словаки пояснили, що правило про вільне переміщення європейських громадян на такі візити не поширюється.
У 2010 році Угорщина ухвалила закон, за яким почала роздавати свої паспорти діаспорі, в тому числі у Словаччині, на що словацька влада відповіла законом, за яким таких людей автоматично позбавляли громадянства Словаччини. Будапешт роздачу паспортів не припинив, а лише перевів її “у тінь”.
У 2012 році Братислава під тиском угорців та Євросоюзу трохи пом’якшила покарання за “мовні порушення” та прибрала із закону різночитання, але ключові норми залишилися чинними. Здавалося б, ці держави приречені на тривале протистояння… Але у 2014 році міністри закордонних справ Угорщини та Словаччини несподівано оголосили, що ворожнеча припиняється. А “проблемні питання” – виносяться “за дужки” двосторонніх відносин.
Причому це сталося навіть без зміни влади – Угорщиною протягом цього періоду беззмінно керував Віктор Орбан, а в Словаччині на початку та на завершенні протистояння прем’єром був Роберт Фіцо. Просто в обох столицях, а передусім у Будапешті, зрозуміли, що подальша ворожнеча не дає їм жодних бонусів.
Чи варто Україні чекати на подібний сценарій? Впевненості, звісно, немає. Конфлікти суттєво різняться; до того ж, Словаччина вже є членом ЄС, а ми – ні. Але словацький досвід точно варто вивчати і за можливості використовувати у діалозі з сусідами-угорцями.
Адже дуже схоже на те, що “цей дощ надовго”. А проблеми у наших відносинах точно не зникнуть самі собою.
, ЄВРОПЕЙСЬКА ПРАВДА