Щороку 26 вересня відзначається Міжнародний день боротьби за повну ліквідацію ядерної зброї. За даними Федерації американських учених, на початок 2023 року у світі налічувалося близько 12,5 тис. ядерних боєголовок.
Вони є в арсеналах дев’яти країн, при цьому майже 90% запасів цієї зброї зосереджено в Росії та США — 5,9 тис. та 5,2 тис. боєголовок відповідно. На третьому місці Китай – 410 одиниць ядерної зброї. До інших країн, які мають цей вид озброєння входять Північна Корея, Індія, Франція, Пакистан, Ізраїль і Великобританія.
Як відомо, вперше ядерна зброя була використана у серпні 1945 року. Тоді США скинули дві боєголовки на японські міста Хіросіму та Нагасакі. В результаті загинуло понад 450 тис. осіб, а ті, кому вдалося врятуватися, страждали від променевої хвороби та онкології.
Авторка цієї статті нещодавно завершила читання дуже цікавого документального розслідування – оповідь про одне з найдоленосніших рішень в американській історії «Зворотний відлік 1945 року: атомна бомба та 116 днів, що змінили світ» (видавництво КСД).
У книзі йдеться про події, що передували 6 серпня 1945 року, коли на Хіросіму було скинуто атомну бомбу. Автори – журналісти Кріс Воллес та Міч Вайсс розписують ці події не лише щодня, а й щогодини.
Зізнаюся, я завжди дивувалася, чому США в 1945 році зважилися на очевидний злочин – вбивство сотень тисяч японських громадян. І згадувала, як у радянській школі багато років тому ми робили паперових журавликів на знак солідарності з дітьми Хіросіми та Нагасакі та на згадку дівчинки Садако.
Довідка «Громади»
Садако Сасакі (1943 — 1955) — японська дівчинка, мешканка Хіросіми, що стала жертвою ядерного бомбардування 1945 року. Один із символів Хіросімської трагедії. Померла від лейкозу у 12-річному віці. Перед смертю склала з паперу понад тисячу журавликів, сподіваючись одужати.
Ця подія – застосування ядерної зброї – в одну мить затягнула світ у нову добу — добу зброї, наділеної такою нищівною могуттю, що перед нею не встоїть геть нічого.
Та цього ніколи б не сталося без волі людей, які санкціонували, розробляли та готували атомну зброю до використання. Журналісти Кріс Воллес та Міч Вайсс зазирають за лаштунки створення бомби, знайомлять з тими, хто так чи інакше долучився до історії бомби, відкривають їхні мотивації, сумніви та моральні конфлікти. Це історія Джуліуса Роберта Оппенгеймера та його команди науковців у Лос-Аламосі, новопризначеного президента США Гаррі Трумена, військового льотчика, полковника Пола Тіббетса та його підлеглих. Однак так само це історія дівчинки, на ім’я Хідеко Тамура з Хіросіми, чиє життя невдовзі зміниться до невпізнанності через появу досі небаченої зброї.
Читаючи книгу, я постійно думала про сьогоднішній день, про моторошний ядерний шантаж Росії, яка загрожує сьогодні ядерною зброєю усьому світу.
Якщо вірити авторам книги, тодішній американський президент Гаррі Трумен майже не вагався, роздумуючи – застосовувати чи не застосовувати ядерну зброю. Правда, напередодні японський імператор був повідомлений про те, що США мають нову зброю, смертоносна потужність якої перевищує відомі на той час види озброєнь і тому було пред’явлено ультиматум.
Ультиматум лишився без відповіді. Вирішальним аргументом на користь застосування ядерних бомб для Трумена стало збереження сотень тисяч життів американських військовослужбовців (вирогідно – до півмільйона), які б загинули під час здійснення наземного військового наступу.
Як відомо, Японія капітулювала лише після другого застосування бомби у місті Нагасакі.
Читаєш і стає страшно. Тому що й «імператор» Путін теж може використати цей аргумент, як, не вагаючись, його міг би використати Гітлер, якби німецькі фізики встигли створити таку бомбу…
После трагедии Хиросимы и Нагасаки уничтожение ядерного оружия стало одной из основных целей Организации Объединенных наций. Эта цель была отражена в первой резолюции Генеральной ассамблеи в 1946 году.
Вопрос ядерного разоружения не раз поднимался на обзорных конференциях и съездах ООН, а в 1959 году его включили в повестку дня Генассамблеи. В разные годы было подписано несколько договоров о ликвидации ядерного оружия. Однако, несмотря на сокращение арсеналов, полностью избавиться от этого типа вооружений не удалось.
Виступаючи на нещодавній Генасамблеї ООН Президент України Володимир Зеленський заявив, що Росію як країну терориста необхідно позбавити її ядерного арсеналу.
– Україна віддала свій третій за величиною ядерний арсенал. Тоді світ вирішив, що Росія має стати хранителькою такої сили. Але подальша історія довела, що саме Росія найбільше заслуговувала на ядерне роззброєння ще тоді, в 1990-х. Росія заслуговує на роззброєння і зараз: терористи не мають права володіти ядерною зброєю, — сказав Зеленський.
Також президент припустив, що взимку Путін почне залякувати застосуванням ядерної зброї по Україні.
– Він буде шукати цю нестабільну ситуацію в Європі і Сполучених Штатах Америки, і буде підливати інформаційно ризики застосування ядерної зброї з його сторони. Він буде залякувати. Моє бачення, що він це може робити, починаючи з опалювального періоду. Я вважаю що до зими і взимку безпосередньо він може таке робити — залякувати.
Але хіба мова лише про Росію? Є Північна Корея, є безліч інших держав, причому, не одна з них не застрахована від приходу до влади негідника, який може і шантажувати, і загрожувати світові та натиснути ядерну кнопку.
Відповідаючи на запитання «Громади», чому після застосування ядерної зброї Сполученими Штатами проти Японії у 1945 році така зброя більше не застосовувалася, і наскільки добре діє система ядерного стримування, військовий експерт Федір Дорошенко відповів: “Дійсно, з’явилася система стримування, насамперед Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) . Але в наш час така система потребує серйозних змін”.
– Почнемо з того, що, я думаю, будь-яка країна, яка має ядерну зброю, має її для захисту своїх національних інтересів, і незалежно від будь-яких договорів така країна може її застосувати, якщо вважатиме, що це необхідно або що в неї немає іншого виходу. Але, звичайно, домовлятися потрібно. Однак для цього необхідно переглянути той режим [ядерного стримування], який існує сьогодні. Нинішня система застаріла. І безнадійно, – упевнений наш співрозмовник.
Федір Дорошенко зазначив, що кілька десятиліть стара система працювала, оскільки держави, які стояли за такою системою, були у ній зацікавлені. Вони могли домовитися між собою, досить згадати Карибську кризу 1962 року. Ці країни розуміли, зазначив експерт, що необхідно вести постійний діалог і приходити до якогось міжнародного режиму стримування. Але часи змінилися, наголосив він.
– Кількість країн, які мають ядерні озброєння, з того часу зросла, а деякі країни наблизилися до володіння такою зброєю. Деякі країни вважають ДНЯЗ дискримінаційним, оскільки договір включає не всі країни. Не підписали Індія , Пакистан, Ізраїль, – сказав експерт.
Довідка «Громади»
Міжнародний договір про заборону ядерної зброї був схвалений на Генеральній Асамблеї ООН влітку 2017 року голосами 122 держав. Договір забороняє розробку, володіння та навіть просто розміщення у себе на території чужої ядерної зброї. Набув чинності 2021 р.
Однак дія договору поширюється тільки на країни, що підписали і ратифікували. Тож насправді мало що у світі змінилося. Серед підписантів немає жодної країни, яка має ядерну зброю.
Загальне та повне ядерне роззброєння – єдиний шлях для того, щоб людство повністю і назавжди позбавилося загрози ядерного знищення.
Але чи вдасться людству цього досягти, коли очевидно, що на планеті розгортається нова запекла боротьба за переділ світу?
Олена Зеленіна. gromada.group