Медіа-експерт “Одеської політичної платформи” Юрій Христензен знайшов оригінальний спосіб підрахувати всі війни Кремля, що велися після закінчення Другої світової війни, і визначив закономірності кремлівського насильства на експорт.
В ефірі UKRLIFE з Людмилою Немирею він звернув увагу на федеральний закон про ветеранів, у яких офіційно перелічено категорії військовослужбовців і країни, за участь у бойових діях на території яких вони мають право на пільги. Таким чином російські законодавці офіційно визнали 42 війни, які Кремль вів після закінчення Другої світової війни. Попри те, що з усіх репродукторів лунала жаліслива пісня під назвою “Хотят и русские войны?”.
Пам’ятаєте?
Спросите вы у тех солдат,
Что под березами лежат…
Лежать вони, як виявилося, не під рідними березами…
Війна в Китаї (1945 – 1949)
і сценарій створення невизнаної Л\ДНР
День закінчення Другої світової війни – 2 вересня 1945 року. На той момент СРСР контролював частину Китаю і частину Корейського півострова.
На китайській території СРСР увімкнув свою пропаганду, загнав чоловіків у Народно-визвольну армію, яку озброїли радянською зброєю і яку тренували радянські військові інструктори. Операції Народної армії Китаю планували радянські воєначальники.
Законний уряд Китаю під керівництвом консервативної партії Гоміньдан звинуватили в націоналізмі й розпочали кампанію зі звільнення Китаю “від націоналістів”.
У радянських джерелах цю війну досі називають Громадянською. На “звільненій” від законного уряду території створили Китайську Народну Республіку (КНР) у 1949 році, змусивши законне керівництво Китайської Республіки відступити на острів Тайвань.
Тож сценарій створення Л\ДНР абсолютно не новий. Експерт не каже, що звичайний, але частий для кремлівських воєн.
1945-1946 роки. У СРСР військова розруха. 1946-1947 роки – голод, унаслідок якого та супутніх хвороб померло, за різними оцінками, від кількох сотень тисяч до 1,5 мільйона осіб. Експерт звернув на це увагу, щоб наочно показати: економічні труднощі Кремля не впливають на його агресивну геополітику. У той час, як радянські люди вмирали від голоду, СРСР вів війну в Китаї.
До речі, з керівництвом Гоміньдану свого часу було укладено чимало договорів про “дружбу і співробітництво”, однак це не завадило Москві підтримувати збройне повалення законної влади. Таким чином, будь-які домовленості з Кремлем нічого не значать і не зупиняють кремлівську агресію.
Захід активно допомагав Гоміньдану, але безпосередньо не втручався. Таким чином військова допомога Заходу також не гарантує перемоги над агресією Кремля.
Втрати у війні заради проголошення КНР історики називають різні: від 2,5 млн до 6 млн осіб. Таким чином, загибель тих, кого Крель “захищав”, і загибель радянських “их там нет” має масовий характер і абсолютно не хвилює і не зупиняє кремлівську агресивну політику.
Довідка “Громади”
Починаючи з 1950-х років розпочалося тривале політичне та військове протистояння між двома сторонами Тайванської протоки, коли Китайська республіка на Тайвані та КНР у материковому Китаї офіційно заявляли, що є законним урядом усього Китаю. Після Другої кризи в Тайванській протоці обидва мовчки припинили вогонь у 1979 році; однак ні перемир’я, ні мирного договору так і не було підписано.
Напевно, тільки історики-міжнародники пам’ятають, що до 1971 року Китай в ООН представляв уряд, який був змушений унаслідок поразки у війні втекти на острів Тайвань. У 1971 році КНР посіла місце в ООН, а Тайвань опинився серед частково визнаних держав. Таким чином, через десятки років світова спільнота виявилася здатною визнати те, що сьогодні Москва називає “геополітичною реальністю”.
Корейська війна (1950-1953), “американські маріонетки”,
Радбез і смерть диктатора
Схожий сценарій повторився в Кореї. На контрольованій частині Корейського півострова СРСР створив КНДР за стандартною схемою: масована пропаганда, Народна армія. Водночас у Південній Кореї відбулися вільні вибори, було обрано законну владу і почав діяти легітимний уряд, який у СРСР обізвали “американськими маріонетками”.
Народна армія КНДР кинулася звільняти “своїх братів” у Південній Кореї від “американського імперіалізму”. Радянські військовослужбовці брали в цій війні найактивнішу участь, тільки радянських льотчиків було кілька сотень. Хоча Москва іменувала цю війну “громадянським конфліктом”.
…Авторка була свідком того, як наприкінці 90-х у редакції впливової харківської газети “Время” з’явилися кілька бравих відставників. Вони запропонували журналістам розповісти чимало цікавого про їхні подвиги в Корейській війні для того, щоб привернути до них суспільну увагу й Верховна Рада України ухвалила для них такі самі пільги, як для інших учасників бойових дій. Статтю про радянських ветеранів-“корейців” у редакції вирішили не писати, але для молодих журналістів сам факт подібного явища “корейців” народові був геть приголомшливим…
Цікава відмінність, підкреслює Юрій Христензен: СРСР у ті роки бойкотував Раду Безпеки ООН, оскільки вона не прийняла радянську вимогу визнати КНР як законного представника Китаю. Саме за відсутності радянської делегації Собез ухвалив резолюцію: визнати вторгнення КНДР агресією, і на основі цієї резолюції було створено коаліцію з 16 держав, війська яких висадилися на Корейському півострові, відігнавши Народну армію КНДР, незважаючи на самовіддані “подвиги” радянських льотчиків, які через багато років стали харківськими військовими пенсіонерами.
Звідси Юрій Христензен робить висновок, що місце в Радбезі ООН дуже важливе. Варто було СРСР влаштувати демарш і пропустити одне засідання, як було створено міжнародну коаліцію на захист демократичної влади в Кореї.
– І якби Москва взагалі не мала голосу в Радбезі ООН, – розмірковує експерт, – то, можливо, війни Кремля не починалися б або відбувалися б інакше. І ще одна закономірність: втручання міжнародної коаліції збройних сил здатне змінити хід війни.
До речі, СРСР почав погрожувати міжнародному співтовариству ядерним Армаггедоном, КНР безпосередньо вступила у війну на боці КНДР як “их там нет”.
Війна тривала майже чотири роки і закінчилася раптово – відразу після смерті Сталіна.
– І це ще одна важлива закономірність – смерть диктатора здатна зупинити війну. – доходить висновку Юрій Христензен.
У цій війні загинуло 3 млн осіб, переважна більшість яких – мирні жителі, ті самі, яких Кремль захищав від влади “американських маріонеток”.
Москва воювала практично завжди і безперервно. У всіх війнах відбувалися однакові військові злочини.
Виходячи з того, що радянських і російських військовослужбовців визнано учасниками понад сорока воєн, то ми можемо говорити про те, що з 1945 до 2024 року Москва воювала практично завжди і безперервно.
Як підрахував Юрій Христензен, у середньому виходить 2,5 війни одночасно!
У всіх війнах відбувалися однакові військові злочини. Мільйони загиблих цивільних людей – це не тільки жертви масованих бомбардувань густо населених міст і сіл, це ще й тортури, зґвалтування, безпричинні вбивства.
Усі війни велися серійно. Якщо Кремлю не вдавалося вирішити свої геополітичні завдання з першого разу, то за деякий час Москва починала на території чужої держави другу, третю, четверту війну…
У федеральному законі про ветеранів офіційно визнано чотири війни з Китаєм, шість воєн у Єгипті, дві в Ємені, три в Сирії, три в Мозамбіку, дві в Чечні. Наразі в цей закон внесено поправки, що визнають три війни в Україні.
- З 14 травня 2014 року офіційно визнано участю в бойових діях те, що російські пропагандисти називали “громадянською війною на Донбасі”. Громадяни РФ, які брали участь у бойових зіткненнях, офіційно мають право на пільги як ветерани війни.
- Друга війна почалася (відповідно до закону) 24 лютого 2022 року, у тексті закону вона називається “Спеціальною військовою операцією в Україні”, і її учасники також мають право на пільги як ветерани війни.
- З вересня 2022 року офіційно в законі визнається третя війна “на території Херсонської та Запорізької областей РФ”. Це визнано окремою війною і право на пільги її учасників внесено в закон відповідним рядком.
Тут можна відстежити ще одну цікаву закономірність. Наприклад, коли Кремль визнає чотири війни в Китаї, то мається на увазі, що перша війна – це та сама “громадянська війна” за повалення законної влади і утворення КНР. Друга війна – це дії сил ППО СРСР на території КНР під час Корейської війни.
Ще дві війни в Китаї нібито не визнаються власне війнами, а іменуються прикордонними конфліктами.
Одна з них – це бойові дії на острові Даманський.
Довідка “Громади”
Конфлікт на острові Даманський стався в березні 1969 року, коли на радянську прикордонну заставу напали китайські військові. Загинули 58 радянських прикордонників, ще 94 дістали поранення. Кількість жертв китайської сторони засекречена, але, за різними оцінками, вона становить від 100 до 300 осіб.
І четверта – прикордонний конфлікт біля озера Жаланашколь, що стався 13 серпня 1969 року між радянськими прикордонниками і китайськими військовослужбовцями, які порушили кордон СРСР.
Цей конфлікт став найбільшим після боїв за острів Даманський військовим зіткненням СРСР і Китаю. Втрати радянської сторони становили 12 осіб, з них 10 пораненими і 2 убитими. Серед китайців 19 осіб було вбито, 3 потрапили в полон, з них двоє, під час доправлення в місто Учарал, померли від отриманих поранень.
Чому виникли ці війни між Китаєм і СРСР? Після перемоги КНР у “громадянській війні” Радянський Союз залишив за собою частину китайських територій. Ну а після того, як між Мао Цзедуном і радянськими лідерами пробігла “чорна кішка”, то КНР спробувала анексовані території деокупувати.
14 вересня 1969 року в Пекіні О. М. Косигін і Чжоу Еньлай домовилися про припинення ворожих дій.
У 1991 році острів Даманський офіційно відійшов до КНР.
У 1998 році голова КНР Цзян Цземінь і президент Казахстану під час третього саміту “Шанхайської п’ятірки” в Алмати підписали угоду про передачу спірної ділянки території біля озера Жаланашколь Китаю. 13 серпня 2008 року в тому місці китайська влада встановила пам’ятник своїм загиблим.
Таким чином обидві території – острів Даманський і біля озера Жаланашколь нині повернуто КНР. І тут виникають закономірності: навіть якщо не вдається одразу відвоювати анексовані Росією землі, то в разі ослаблення однієї сторони та посилення іншої, можна повернути свої території.
Але досі у федеральному законі про ветеранів учасники бойових дій у цих конфліктах, оскільки вони відбувалися на анексованих свого часу Москвою територіях, іменуються за місцевістю, де вони відбувалися.
– Тому немає нічого дивного, що відповідно до традицій і закономірностей кремлівських війн – бойові дії на анексованих територіях Херсонської та Запорізької областей виділено в окрему “війну” нібито “на території РФ”.
Кругом одні фашисти…
Це що ж виходить? Загиблі є, нагороджені є, ветерани і пільги є, але в голові у людей, які історію вивчали за радянськими підручниками, склалося зовсім інше уявлення про ці війни.
За оцінкою експерта, це відбувається внаслідок пропагандистської підміни суті історичних подій і мотивів учасників.
«Майдан» у Будапешті (1956) в СРСР називають фашистським переворотом, вводять радянські війська. У результаті цивільні втрати в Угорщині: близько 3 тисяч убитих, від 350 до 600 страчених, 26 тисяч засуджених, понад 200 тисяч біженців.
У Китаї законний уряд було названо “націоналістичним”, у Південній Кореї – “американськими маріонетками”; у Молдові – “нелегітимний фашистський уряд, карателі і натовські найманці здійснюють геноцид проти народу Придністров’я”.
Усе це ми й тепер чуємо на адресу Києва, а впродовж 80 років чули про причини всіх інших воєн Кремля.
1979 рік. У грудні на столичному аеродромі висаджується радянський спецназ, переодягнений у форму місцевих військовослужбовців, і захоплює резиденцію глави афганської держави Хафізулли Аміна. З Москви привозять іншого главу держави і той прилаштовує радянські окупаційні війська нібито для “наведення порядку”.
Довідка “Громади”
Загалом у Кабулі під час захоплення різних стратегічних об’єктів 27-28 грудня загинули, за різними джерелами, 23 радянських військовослужбовці, зокрема: 5 спецпризначенців КДБ, 1 перекладач КДБ, 7 спецпризначенців ГРУ зі 154-го загону, 1 військовий лікар, 8 десантників 345-го полку, 1 десантник 103-ї дивізії. За різними даними, з 23 загиблих щонайменше 8 військовослужбовців убито внаслідок “дружнього вогню”.
Фактично те ж саме планувалося для Києва у 2022 році – висадка спецпризначенців на околицях столиці України, захоплення летовища в Гостомелі, повалення законно обраного президента, повернення Януковича, який уже прибув до Мінська і був напоготові тощо.
В афганській війні воюють уже діти тих, хто брав участь у китайській і корейській війнах. А в Україну вторгаються вже їхні онуки.
Усе повторюється з покоління в покоління. Чому?
На думку Юрія Христензена, тому що російські військові навчалися в одних і тих самих навчальних закладах, за одними і тими самими методичками, виконують одні і ті самі операції, а воєначальники часто сидять у тих самих кабінетах у Москві, що на Старій площі, що на Луб’янці. За кожну війну вони отримують нові лампаси і нові зірочки на погонах, звання героїв країни.
У тоталітарній радянській культурі все це вважається подвигом.
Але жоден диктатор не постраждав…
1990 рік. Міхал Горбачов отримує Нобелівську премію миру. У СРСР триває конверсія військово-промислового комплексу. Здавалося б, почалися процеси незворотні…
Влітку 1991 року заплановано підписання нового Союзного Договору. Але шість республік СРСР відмовляються його підписувати (Литва, Естонія, Латвія, Грузія, Молдова, Вірменія), і всі шість стикаються з агресією і війною. Грубо кажучи, на цих війнах зустрілися три майбутні міністри невизнаної ДНР. Тобто “цінні кадри” також переміщуються від війни до війни.
Усі пострадянські країни з владою, що змінювалася демократично, після розвалу СРСР практично зазнали агресії Кремля. Але жоден диктатор не постраждав.
Україна межує із сімома державами. І автократії з нею воюють, а демократії підтримують Україну. І чим більше демократії – тим ефективніше підтримують.
Найбільшу кількість воєн СРСР вів 1967 року – сім одночасно. Плече логістики від кордону СРСР до зони боїв, де діяли “их там нет”, як визначив Юрій, виявилося довшим за Екватор. А нині Москва веде війни недалеко від своїх кордонів.
Що менше плече логістики, то запекліша війна.
Усі пострадянські країни з владою, що змінювалася демократично, після розвалу СРСР практично зазнали агресії Кремля. Але жоден диктатор не постраждав.
Україна межує із сімома державами. І автократії з нею воюють, а демократії підтримують Україну. І чим більше демократії – тим ефективніше підтримують.
Найбільшу кількість воєн СРСР вів 1967 року – сім одночасно. Плече логістики від кордону СРСР до зони боїв, де діяли “их там нет”, як визначив Юрій, виявилося довшим за Екватор. А нині Москва веде війни недалеко від своїх кордонів.
Що менше плече логістики, то запекліша війна.