Влада виступами безпринципних речників, готових озвучувати будь-яку дурницю, і потоками повідомлень анонімних телеграм-каналів намагається провести вигідну для себе думку: мовляв, війна – не час для демократії. Потрібна «диктатура» і всевладдя президента та його офісу.
До цього додаються законодавчі ініціативи «слуг» і їхніх прислужників про закручування гайок. Від ексцентричних – про позбавлення прав тієї чи іншої категорії громадян – до цілком свідомо запущених провідними «слугами» – про підвищення штрафів, посилення відповідальності, полегшення доступу державних органів до приватного життя.
І все це на фоні тотального домінування влади в медійному просторі: блокуванні опозиції від участі в «марафоні», поширення фейків і брехні проти Петра Порошенка, «Європейської Солідарності» та опозиції загалом (особливо на телеграм-анонімках та медіа-помийках, які відносять до сфер упливу президентського офісу, а також Коломойського та Льовочкіна, які теж віддали контроль над своїми мережами поширення ненависті «менеджерам» і радникам з Офісу).
Така ситуація є небезпечною – не тільки з огляду на те, що Україна, захищаючись від диктатури, сама стає диктатурою. І не лише тому, що такі процеси непокоять наших партнерів і зменшують їхнє бажання допомагати Україні.
Річ у тім, що демократія має системні переваги над диктатурою. Свобода слова і діяльність опозиції здатні вскривати проблеми і змушувати систему їх вирішувати. А вільна конкуренція ідей на ініціатив допомагає знайти рішення, як з обмеженими ресурсами завдати важчих втрат ворогові.
Ці переваги – одна з причин того, що переважаючи по всіх ресурсах росія так і не змогла завоювати Україну. А Україні на десятки і десятки мільярдів допомагають світові демократії.
Тому ігри президентського офісу в диктатуру надзвичайно небезпечні.
Найкращим щепленням від них було б формування професійного Уряду національної єдності та порятунку, який був би незалежним від забаганок Банкової і разом із партнерами знаходив би найкращі рішення для перемоги України.