Як свідчать дані Євростату., станом на 30 листопада минулого року статус тимчасового захисту ЄС мали 4,3 млн українців. Це на 320 тисяч більше, ніж у січні того ж року. За прогнозами Європейського агентства, потік мігрантів з України в цьому році не зменшиться.
Про основні тенденції, що нині панують в українському суспільстві, ситуацію з внутрішньою та зовнішньою міграцією, демографічні перспективи України та повоєнні виклики, до яких треба готуватись вже сьогодні, у програмі Про науку. Компетентно (ведучий – академік НАН України Володимир Семиноженко), яка виходить на YouTube-каналі Національної академії наук України, розповіла директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України академік НАН України Елла Лібанова.
2023 рік: що трапилося?
На запитання академіка Семиноженка, що з нами сталося – з погляду вченого-демографа, академік Елла Лібанова сумно та мудро посміхнулася:
– Ви знаєте, для нас головне те, чого з нами не сталося! Не відбулося розколу українського суспільства і його поки що не спостерігається.
На її думку, є поділ. Однак це цілком нормально. Поділ між чоловіками та жінками, між поглядами на життя, навіть по відношенню до війни. Але це розподіл, а не розкол. Розколу в нас не сталося.
Друге, чого з нами не сталося – втоми від війни. Ми по-іншому стали розуміти цю війну. Ми перестали бути фантастичними оптимістами, як у 2022 році. Але при цьому втоми від війни немає. Ми просто усвідомили, що війна – це надовго. Можливо, на два роки, а, може, й на 20. Не знаю… Ми усвідомили, що ми не маємо однозначного уявлення про те, що таке Перемога.
Як пояснила пані академік, спочатку ми думали, що нам варто вигнати агресора за межі 1991 року. А тепер ми зрозуміли, що це ще не Перемога, тому що росіяни продовжать стріляти по нашій території.
І коли кажуть, що відмінності в уявленнях про Перемогу є лінією розколу суспільства, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень не може погодитися з цим. За її оцінкою, це радше реакція на те, що людство вперше стикається з такою війною.
Так, як у 40-х роках минулого століття, не буде. Окупація Росії неможлива, як і окупація України в тому сенсі, як її розуміє Кремль.
Вироблення спільного розуміння Перемоги в українському суспільстві потребує часу, потім воно прийде, але його відсутність ще не є підставою для розколу.
Класики військової експертизи на початку російського вторгнення говорили, що «Київ протримається не більше тижня». Про що говорили 2023 року? Про те, що нібито «втомиться Захід, втомиться українське суспільство». Але ні того, ні іншого немає. Навіть на політичному Олімпі США ми спостерігаємо все, що завгодно, але не втому.
Академік Семиноженко навіть нагадав попередні бесіди з соціологами та психологами, які констатують, що українці «звикли до війни», але сильної соціально-психологічної напруги в суспільстві, всупереч очікуванням, не відбувається.
Українці дійшли розуміння, що навіть під час війни необхідно жити! І єдина можливість привести свою психіку і життя в нормальний стан – це працювати, любити своїх близьких, наслідувати свої захоплення.
– Я щиро подякувала журналістам навесні 2022 року, – каже Елла Лібанова, – за те, що вони атакували мене проханнями про коментарі та своїми питаннями.
Як зізнається пані академік, це багато в чому допомогло і їй самій не збожеволіти від того, що відбувається, і продовжити наукову роботу.
Хто найчастіше їде?
Як розповіла Елла Лібанова, Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ щодня веде моніторинг міграції через кордон: скільки українців поїхало, скільки повернулося. Зрозуміло, що таким чином неможливо визначити з яких причин люди поїхали. Але різниця (сальдо) між тими, хто поїхав і хто повернувся, дозволяє судити про те, хто за кордоном залишився.
І накопичувальне сальдо, починаючи з 24. 02. 2022, вже рік не змінюється. Це – 1 млн 800 тисяч осіб.
Однак пані академік змушена погоджуватися з даними Євростату, хоч і переконана, що ця цифра завищена.
Як негативну для нас тенденцію Елла Лібанова наголошує на тому, що наші тимчасові переселенці з Польщі стали виїжджати в інші країни ЄС.
– Під час епідемії коронавірусу багато українців повернулися з ЄС на батьківщину, – згадує вона. – Але серед них практично не було тих, хто повертається з Німеччини, Італії, Іспанії. Їхали додому переважно з Польщі. Причому це були люди, які там напівлегально працювали.
Найбільше наших тимчасових переселенців у Німеччині.
– А чому сьогодні німці безкоштовно навчають наших переселенців мові, – міркує пані науковець, ви думаєте – просто так?
Вчені зауважують, що йде полювання на інтелект, працездатність та професіоналізм українців. І не лише на вчених, а вже й на спеціалістів.
Європа старіє. І якби вона не підживлювалася міграційною притокою, то депопуляція, скажімо в Німеччині, була б значно катастрофічніша, ніж в Україні. В рази!
При цьому німці обпеклися на величезній кількості емігрантів із Близького Сходу та політиці мультикультуралізму Ангели Меркель.
70% жінок серед українських мігрантів мають вищу освіту. Можна сміливо сказати, що це підвищує освітній рівень самого німецького суспільства.
– Це пов’язано з тим, що за кордон поїхали переважно містянки, а не селянки, – коментує Елла Лібанова. – Причому впевнені у своїх силах та здібностях молоді жінки мають бажання адаптуватися.
За даними польських джерел, понад 80% наших переселенок уже працюють. При цьому, за словами польських колег, переказ грошей з Польщі в Україну більший, ніж з України. Це означає, що українські переселенки працюють та підтримують своїх родичів.
І якщо до війни трудова міграція переважно відбувалася на сезонні роботи, то тепер працевлаштування в Польщі стає масовою практикою. І це означає, що українські переселенці у Польщі не бідують. Звісно, уряди європейських країн це добре розуміють. І використовують цей чинник на користь свого економічного розвитку.
До речі, у Чехії склалася найскладніша ситуація, бо українські мігранти становлять уже 3% населення країни. На думку пані академіка, це значна цифра, і чеський уряд побоюється, що українці зможуть впливати в країні практично на все, включаючи політику.
Чисто формально чехи навіть запропонували українцям гроші на повернення. Швейцарія також запропонувала гроші на повернення.
Щоправда, в основному, гроші пропонують людям похилого віку, яким дуже складно вивчити мову і в цілому адаптуватися в незнайомій країні. А щодо молодих людей з перспективою, то про це не йдеться.
Економіка працює не для зростання ВВП, а для того, щоб людям не хотілося їхати
Вже й не лише фахівцям-демографам зрозуміло, що кількісно населення України падатиме через комплекс різноманітних чинників (війна, смертність, зниження народжуваності, міграція).
Нову стратегему нашого розвитку слід формувати через законодавчу роботу, через планування наших нових цілей, щоб нам не довелося констатувати, що критичної (з погляду демографів) цифри кількості населення – 25 млн. людей, ми можемо досягти вже через п’ять років…
Елла Лібанова повідомила, що цими днями великий колектив українських учених завершив роботу над Стратегією демографічного розвитку України. І велику увагу в ній приділено саме проблемам міграції.
По-перше, умовам повернення наших мігрантів із-за кордону. По-друге, зміни ставлення до української діаспори. Адже раніше ми асоціювали діаспору з тими українцями, котрі живуть поза батьківщиною вже не в першому поколінні. А тепер ми змінили цей підхід. Сьогодні українська діаспора – це все, хто переїхав і там влаштувався.
Щось подібне вже було свого часу у Польщі. Програма “Полонія”. Дуже важлива та необхідна!
Довідка «Громади»
У 2007 р. польська влада вперше прийняла урядову програму співпраці з польською діаспорою (Полонією) та поляками за кордоном.
Стратегічними цілями цієї програми на 2015-2020 роки. оголошено підтримку розвитку та вивчення польської мови та знань про Польщу у середовищі зарубіжних поляків, зміцнення польської національної самосвідомості у представників Полонії, сприяння зростанню громадської активності полонійних організацій за кордоном та поверненню зарубіжних поляків на історичну батьківщину, налагодження контактів у галузі економіки, науки та науки Польщею та Полонією.
МЗС Польщі оцінює чисельність Полонії, з урахуванням етнічних поляків та осіб польського походження, 18-20 млн., третина з них народилися безпосередньо в Польщі. За співвідношенням зарубіжної діаспори до чисельності населення країни походження Полонія та поляки посідають шосте місце у світі.
– Звичайно, Україна як держава не може стимулювати повернення людей у країну зараз, – міркує пані академік. – Я не знаю, хто може взяти на себе відповідальність запропонувати матері з дітьми повернутись під ракетні обстріли.
У рейтингу причин для повернення, за даними досліджень, на першому місці стоїть безпека і далі з великим відривом – робота та житло.
Вчена також наголосила на проблемі внутрішньої міграції. На її думку, не може бути єдиної стратегії внутрішньої міграції по всій Україні. Зараз велику кількість внутрішніх переселенців прийняла не Західна, а Центральна Україна.
За її прогнозами, після війни, коли буде скасовано воєнний стан, Україна переживе другу хвилю міграції, бо поїдуть до своїх дружин та дітей чоловіки.
І на глибоке переконання пані академіка, економіка працює насправді не для зростання ВВП, а для того, щоб людям не хотілося їхати.
– На мій подив, цю думку поділяє уряд, – підкреслює вона. – Я думаю, що це – результат війни. Тому що виникла потреба у кадрах для ОПК, мобілізаційному ресурсі для захисту країни і не лише. Це змінює мету розвитку суспільства. І це дуже важлива річ.