Геополітична конкуренція переформатовує економіку. Не хочете пропасти – пристосовуйтесь.
Ризик війни, схоже, зростає в усьому світі. Навіть якщо вдасться уникнути гарячої війни між наддержавами, відбуватиметься геополітична конкуренція в сферах економіки і технологій. Це немислимо в епоху глобалізації, але всі наддержави нині вдаються до протекціоністських заходів.
Уряд Байдена, наприклад, посилив експортний контроль та інвестиційні бар’єри. Стратегія small yard, high fence («маленький двір, високий паркан») покликана знизити швидкість, з якою Китай наздоганяє світових лідерів технологій, через закриття за допомогою торговельних санкцій невеликих, чітко визначених секторів, таких як високопродуктивні напівпровідники.
Союзники США в Азії та Європі побоюються потенційно руйнівних наслідків повного розриву відносин з Китаєм, але вони погодили стратегію мінімізації ризиків, щоб зменшити односторонню залежність. У відповідь на це Китай запровадив обмеження на експорт рідкоземельних металів і заборонив імпорт з непідконтрольних йому країн. Крім того, Пекін постійно погіршує рамкові умови для західних компаній на внутрішньому ринку.
Після російського вторгнення в Україну Європа значною мірою сепарувалася від Росії економічно. Захід запровадив санкції проти Росії, а третім країнам погрожує вторинними санкціями. Росія використовує Китай та інших своїх прибічників для обходу західних заборон на експорт. Щоб захиститися від можливих санкцій, країни БРІКС здійснюють значну частину двосторонньої торгівлі в своїх валютах.
Розриви ланцюгів постачання під час пандемії змусили змінити парадигму в бік більшої стійкості. Крім того, цифрова автоматизація дає індустріальним країнам змогу перемістити ланцюги в сусідні країни (near-shoring), незважаючи на вищі витрати на робочу силу. Геополітичні ж ризики спонукають до переміщення ланцюгів постачання до однодумців – «партнерів по створенню цінності» (friend-shoring).
Список можна продовжити, але тенденція очевидна: геополітична конкуренція призводить до геоекономічних потрясінь. Сума названих чинників змінює спосіб функціонування світової економіки. Парадигма зсувається від ефективності в бік стійкості. Глобалізація пройшла свій пік. Далі буде, найімовірніше, не стільки деглобалізація, скільки регіоналізація, яку, можливо, посилить створення торговельних блоків. Ринкові інтереси більше не є пріоритетом, на передній план знову вийшли інтереси національної безпеки. Держава, яка довго була периферійною, знову перебирає на себе контроль. Бізнес поспішно пристосовується до нових умов. Можна констатувати: неоліберальна модель офіційно померла.
Поза тактичними сутичками економічні наддержави почали вносити корективи в свої моделі розвитку. Китай знає про геополітичні перешкоди на західних ринках і намагається перейти до подвійної циркулярної економіки. Але шок після суворих заходів боротьби з COVID-19 і невизначеність майбутнього призвели до зниження споживчих витрат. Слабкий внутрішній попит загострив проблеми в виробничому секторі та на ринку нерухомості і посилює банківську кризу, яку важко подолати. Спроби місцевих урядів покращити ситуацію за допомогою пільгових кредитів і субсидій збільшують і без того надмірну заборгованість як приватного сектору, так і держави, а в довгостроковій перспективі можуть призвести до стагфляції, як було в Японії.
Пекін, хоч і усвідомлює ризикованість протекціоністських контрзаходів, мусить спрямовувати надлишкові потужності на експорт. Парадоксально, але стратегія Китаю, покликана захистити його від західних санкцій, зробивши технологічно самодостатнім, призводить до збільшення надлишку потужностей в тих галузях, які він щосили просуває. Якщо Пекін не зможе дати своїм споживачам більшу стабільність (наприклад, через покращення соціального забезпечення та охорони здоров’я), план вирішити дедалі більші проблеми з експортом шляхом нарощування внутрішнього попиту може провалитися. Перейти від моделі, орієнтованої на швидке зростання ВВП завдяки державним промисловим та інфраструктурним проєктам, до більш збалансованої економіки – складне завдання, особливо якщо мотивуватися політичним імперативом збереження контролю над приватним сектором.
Американський Inflation Reduction Act теж означає повернення до промислової політики. США, як і всі великі економіки, страждають від послаблення споживчого попиту. Незалежно від того, хто буде в Білому домі наступного року, політику й надалі визначатиме скептичне ставлення до вільної торгівлі, а також завдання створити більше робочих місць для американців. Втім, не лише в США, а й в більшості країн ОЕСР вектор економічного мислення починають задавати інтереси безпеки.
Цей поворот змінює умови успішного розвитку в усьому світі. Безперечно, наслідки геоекономічних потрясінь будуть різними залежно від географічного розташування, геополітичної вразливості і місця в ланцюгах доданої вартості. Деяким експортерам сировини політизація ринку може піти на користь. Інші сподіваються отримати вигоду від геополітичної конкуренції між наддержавами, наприклад, запропонувавши їм себе як безпечне місце для ланцюгів постачання.
А от у тих, хто буде й надалі дотримуватись успішної донедавна моделі розвитку, що полягає у використанні дешевшої робочої сили для індустріалізації, орієнтованої на експорт і надолуження, проблем явно побільшає. На тлі заміни людської праці роботами, алгоритмами й штучним інтелектом в розвинених країнах дешева робоча сила перестає бути перевагою. Водночас падіння споживчого попиту й посилення протекціонізму ускладнюють експорт на розвинені ринки. Крім того, геополітична інструменталізація обміну технологіями і ланцюгів постачання ставить під загрозу здатність країн, що розвиваються, підійматися по сходах індустріалізації.
Скидання китайського надвиробництва на менш розвинені ринки може призвести до деіндустріалізації, якщо місцева промисловість не витримає конкуренції. Необхідність триматися на плаву в крихкій, фрагментованій і вразливій до потрясінь світовій економіці перешкоджає розвитку і поглиблює боргові кризи. В світі, підвладному геоекономічним потрясінням, наздоганяюча індустріалізація, заснована на дешевій робочій силі та експорті, навряд чи є життєздатною. Моделі розвитку треба терміново змінити.
Підготовка до цієї стратегічної дискусії передбачає ретельний аналіз можливих наслідків геоекономічних потрясінь, а також спроможності державного і приватного секторів реагувати на них. Але нова модель розвитку матиме реальні шанси на успіх, тільки якщо враховуватиме баланс сил в національній політичній економіці. Кожна зміна породжує переможців і переможених, тому слід чекати опору змінам з боку тих, хто ризикує програти. Зважаючи на впливовість багатьох сил, які підтримують статус-кво в політичній економіці, цей опір може звести нанівець зусилля з адаптації до нового економічного середовища. Це пояснює, чому країни, де еліти узурпують владу задля власної вигоди, часто є аутсайдерами перегонів. Тож пошук нової моделі розвитку не повинен бути просто академічною вправою, він має враховувати баланс суспільних сил.
Тож очевидно, що універсального рішення не існує. Кожна країна має розробити індивідуальний підхід, відповідний її специфічним умовам. Але на деякі ключові принципи все-таки варто спиратися під час міркувань.
Геополітична конкуренція – це нові можливості. Стратегії мінімізації ризиків і диверсифікації, що їх пропонують західні країни, приносять інвестиції в країни, які вважаються дружніми. Переміщення виробничих потужностей китайських компаній в країни Південно-Східної Азії також забезпечує інвестиції і робочі місця. Однак вибір партнера для інфраструктурних проєктів – чи в галузі зв’язку, чи телекомунікацій, чи енергетики – може вплинути на інвестиції з інших країн, умови торгівлі з ними й доступ до ринків. Якщо країна надто сильно схиляється в один бік, це часто сприймається однозначно, і можливість маневру зникає. Тому більшість країн Індо-Тихоокеанського регіону (винятків всього кілька) дотримується стратегії балансування, щоб не ставати на чийсь бік.
Відкритості до ведення бізнесу з усіма сторонами для цього недостатньо. Країни повинні вважатися надійно нейтральними, щоб їх розглядали як безпечні варіанти для створення стабільних ланцюгів постачання. Головне тут – сприйняття. Всі кроки, навіть ті, що мотивовані виключно бізнес-інтересами, нині розглядаються крізь призму геополітики. Риторику, спрямовану на внутрішню аудиторію, міжнародні інвестори можуть сприйняти інакше. Країни мусять ретельно продумувати свою позицію і тонко налаштовувати комунікацію, щоб контролювати сприйняття.
Головне питання полягає в тому, чи можуть структурні тенденції змусити країни стати на певний бік всупереч їхнім власним інтересам. Геополітичні події можуть мати значний вплив на економічний розвиток. І навпаки: геоекономічні потрясіння можуть змусити країни стратегічно більше схилятися в якийсь бік. В разі великого конфлікту в Індо-Тихоокеанському регіоні тиск на багато країн з метою змусити їх обрати сторону значно зросте. Навіть ті країни, що не братимуть безпосередньої участі в територіальних суперечках або військових конфліктах, зіткнуться з перебоями в ланцюгах постачання. У випадку холодної війни технологічна біфуркація може створити залежність, яка змусить країни вирівнювати свої ланцюги постачання та інфраструктуру за рахунок інших. Для обтяжених боргами країн, що розвиваються, ціною списання або реструктуризації боргів часто є геополітична заангажованість на користь кредитора.
Той світовий порядок, що нині формується, буде складнішим за той, що існував за часів попередньої холодної війни. Провідні економіки сьогодення тісно переплетені між собою. Якщо не дійде до гарячої світової війни, ціна повного економічного розриву буде непомірно високою. Якщо майбутня адміністрація США не посилить (і значно) системну конкуренцію з Китаєм, більша частина цих тісних зв’язків в світовій економіці, найвірогідніше, збережеться. Але нова світова економіка може стати більш фрагментованою і регіоналізованою та більш вразливою до криз і потрясінь. Тому всі країни мають нарощувати стійкість і швидко адаптуватися до нових умов. Кращий баланс між політикою попиту та пропозиції робить економіку менш вразливою до геоекономічних потрясінь. Крім того, консенсус всередині країни про напрям її зовнішньої політики полегшує орієнтування в складній геополітичній конкуренції.
Переклад з німецької Дар’ї Прусенко
Марк Заксер. ipg-journal.io