Зачистка російської резидентури свідчить про зміну не тільки настроїв у вищих ешелонах болгарської влади, а й розкладу сил в чорноморському регіоні.
Болгарія, яка ніколи не приховувала свого особливого “братнього” ставлення до Росії, несподівано накрила цілу російську шпигунську мережу. Прем’єр-міністр країни звернувся до Москви з проханням “більше не шпигувати”, а головний прокурор порівняв операцію з розгромом Кембриджської п’ятірки за часів холодної війни. Що може означати цей несподіваний маневр “братушок”?
Софійська шістка
За останні півтора року Софія відкрила кілька справ про шпигунство на користь Росії й вислала вже шістьох російських дипломатів. Шпигунів з дипломатичними паспортами звинувачували в зборі секретної інформації у галузях політики, економіки (енергетики), оборони — зокрема, щодо планів модернізації болгарської армії й даних про кількість і дислокацію військовослужбовців США під час навчань на території Болгарії. Однак найгучнішою справою стало затримання в ході операції спецслужб 18 березня шести болгарських громадян, обвинувачених у шпигунстві на користь РФ.
Головний прокурор Іван Гешев вже назвав нову шпигунську справу “унікальною” для країни і всієї Європи з часів закінчення Другої світової війни. Причина такої оцінки в дуже значущих постах, які посідали болгарські “штірліци”.
Резидентом — керівником шпигунської мережі — виявився колишній високопоставлений співробітник болгарської розвідки Іван Ілієв, який свого часу закінчив розвідшколу Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР.
У ролі “радистки Кет” виступала дружина резидента, яка має і болгарське, і російське громадянство: вона передавала інформацію до російського посольства.
Також до групи входили:
- заступник керівника Управління з питань бюджету Міністерства оборони полковник Петро Петров.
- директор Управління секретної інформації парламенту Болгарії Любомир Медаров, колишній високопоставлений співробітник військової розвідки, неодноразово займав посаду військового аташе в посольствах Болгарії.
- чинний співробітник Служби військової розвідки, який брав участь у підготовці протидії гібридним загрозам, зокрема, з боку Росії.
- колишній офіцер військової розвідки.
В “темнику” для шпигунів, в переліку питань, що цікавлять замовника, фігурували Координаційний центр НАТО в Варні; внутрішня інформація НАТО; закриті відомості з посольств США і Великобританії; переговори Болгарії з представниками США, Великобританії та Німеччини; діяльність у Болгарії ЦРУ; політика НАТО та ЄС щодо Росії, Білорусії, України тощо.
Як заявила прокуратура, шпигунська мережа працювала тривалий час, однак з певного моменту — “під ковпаком”, тому її діяльність не могла представляти серйозних загроз безпеці Болгарії та її партнерів.
Балканський потік
Зате негативні наслідки, слід очікувати, повинна відчути Росія, яка за роки агресії проти України не тільки позбулася значної частини своєї агентури в Південно-Східній Європі, але й упевненості у відданості свого “сателіта” в західних інституціях, яким в Москві вважали Болгарію.
Ще в 2006 році, за рік до вступу Болгарії до ЄС, постійний представник Російської Федерації при Європейському Союзі Володимир Чижов заявляв: “Болгарія перебуває в хорошій позиції для того, щоб стати нашим особливим партнером, свого роду” троянським конем “в ЄС”.
Хоча болгарське керівництво з таким визначенням не погоджується, воно закликало не вбачати в “традиційній дружбі з Росією” небезпеки для Заходу і любило поговорити про свою прихильність цінностям як Євросоюзу, так і НАТО, в Брюсселі Болгарію продовжували вважати надто проросійської країною. І, треба сказати, не без підстав.
Так, саме завдяки Болгарії та її “Балканському потоку” — а не Німеччини з “Північним потоком-2 — російський газ почав надходити до ЄС повз Україну. Ще з минулого року” блакитне паливо “йде в Європу через Туреччину,” Турецьким потоком “, а потім “Балканським потоком” — через Болгарію. У 2020 році майже весь необхідний обʼєм газу Болгарія і Греція отримували саме по новому газогону. Постачається газпромівський енергоносій також до Румунії й Північної Македонії.
У перший день 2021 роки одержувати російський газ за новим маршрутом почала Сербія. А з 1 жовтня на газ з “Турецько-балканського” потоку може розраховувати Угорщина. Потім на черзі Словаччина, Австрія… І коли стільки шуму піднімається навколо “німецького” “Північного потоку-2”, його “болгарський “брат-близнюк” на півдні прекрасно почувається й щосили качає російське паливо споживачам у Європі.
Але “газовий фінт” — далеко не єдина ознака того, що Софія надає перевагу Москві перед Брюсселем і Вашингтоном.
Софійські геополітики
У 2014-2015 роках Болгарія, як стверджується, відмовилася розміщувати на своїй території елементи американських комплексів ПРО. Нагадаємо, що ідея створення протиракетного щита в Східній Європі спочатку виникла в 2007 році, пізніше була відкинута через невдоволення Росії. Однак після російської анексії Криму й початку війни на сході України проект було реанімовано. Комплекс ПРО в 2016-му році було введено в дію в Румунії — але не в Болгарії.
У тому ж 2016-у, менш ніж за місяць до липневого саміту НАТО у Варшаві, влада Болгарії несподівано вийшла з проекту зі створення постійного морського угруповання НАТО в Чорному морі, яке було б однією з ключових складових оборонних зусиль Альянсу в Східній Європі після захоплення Криму Росією.
16 червня 2016 року болгарський прем’єр-міністр Бойко Борисов на спільній прес-конференції з президентом країни Росеном Плевнелієвим заявив, що не хоче бачити військові кораблі, що пропливають повз туристичні курорти. “Я завжди говорив, що хочу бачити в Чорному морі вітрильники, яхти, кораблі з туристами. Я не хочу, щоб воно стало ареною бойових дій. Мені не потрібна війна в Чорному морі”, — заявив він.
Тут варто пояснити, що згідно з Конвенцією Монтрьо від 1936 року, військові кораблі нечорноморських держав можуть перебувати в Чорному морі не більше 21 дня, відповідно, створювати постійну чорноморську ескадру Альянсу повинні були Румунія, Болгарія і Туреччина. Однак Софія категорично відмовилася, і оборонні плани НАТО в Чорному морі й у цілому в Південно-Східній Європі було зірвано.
Однак замість того, щоб остаточно здатися на милість Москви, Софія вирішила не дати росіянам зовсім уже вільно господарювати на своїй території й організувала “гоніння” на шпигунів і агентів РФ — зрозуміло, що спільними зусиллями, в першу чергу, з Північноатлантичним альянсом.
Припущень, чому так сталося, багато — і початок процесу “вставання Болгарії з колін” — бажання Софії стати самостійним регіональним гравцем, і тиск Заходу — отримання від Вашингтона, Лондона чи Брюсселя “пропозицій, від яких не можна відмовитися”, і раціональне прагнення збалансувати проросійський напрямок прозахідними жестами, або ж усе відразу. Однак як би там не було, наступ болгарських спецслужб на російські шпигунські мережі говорить про зміну — не на користь Москви — не тільки настроїв у вищих ешелонах болгарської влади, але також розкладу сил і геополітичної обстановки в Південно-Східній Європі і Чорноморському регіоні.
Наталія Іщенко – Міжнародний оглядач, експерт з медійних маніпуляцій. dsnews.ua