«роССія нікуди не піде», «Херсон чекав на це протягом 30 років», «останнім часом в Україні превалювала нацистська ідеологія та насильна українізація»… Ці та безліч подібних нісенітниць днями було озвучено херсонськими зрадниками у пропагандистському фільмі Антона Красовского «руССкій Херсон. Ми чекали на це 30 років».

Ми подивилися цю абсолютно брехливу та сповнену московитських фейків стрічку, аби на її прикладі показати, як насправді працює ворожа пропаганда.

Перш за все маємо зазначити, що цей псевдодокументальний фільм пропагандисти виклали у забороненій на території України соціальній мережі «вконтактє», а також в московитському «аналозі YouTube» під назвою «rutube». Також ця стрічка активно поширювалася у мережі Telegram, втім головна її прем’єра відбулася на телеканалі «Пєрвий».

Нам вдалося віднайти копію цього фільму, яка поки що доступна на платформі YouTube. В кінці матеріалу ми залишимо посилання на неї, аби ви могли поскаржитися на це відео і його було видалено.

Автори цього фільму поставили собі на меті показати картинку мирного «провінційного руССкого» міста, яке намагається жити своїм життям, але потерпає від «злочинів укронацистів». Головний меседж стрічки: «херсонці чекали на звільнення» і «Херсон завжди був руССкім містом».

Хто спікери у цьому фільмі

Фільм «руССкій Херсон. Ми чекали на це 30 років» вибудований який фільм-інтерв’ю, який супроводжується документальними кадрами з місця подій. Стандартний підхід у подібній тематиці фільмів-репортажів з «гарячих точок».

За спікерів у цій стрічці виступають переважно місцеві зрадники та колаборанти, інколи підв’язки між їх інтерв’ю робить сам автор — Антон Красовскій. Він же — закадровий голос. Але про автора детально ми розкажемо наприкінці цього матеріалу. А зараз пропонуємо ознайомитися з місцевими зрадниками, які взяли участь в пропагандистській стрічці:

  • колишній триразовий міський голова Херсона, екснардеп, зрадник та колаборант Володимир Сальдо, який проголосив себе «головою військово-цивільної адміністрації» Херсонської області. Детальніше про цю персону можна почитати за посиланням у наших попередніх матеріалах. Втім, херсонці й так доволі добре знають цю особу;
  • уродженець Горлівки Донецької області, антивакцинатор, промосковитський агент та провокатор, зрадник та колаборант Кирило Стремоусов. Цей персонаж (читайте про нього в наших попередніх матеріалах за посиланням) проголосив себе «заступником голови військово-цивільної адміністрації» Херсонської області;
  • Тетяна Завальська. Ще одна зрадниця та колаборантка, яку окупанти поставили виконувати обов’язки «головної лікарки Херсонського обласного будинку дитини». Ким раніше була ця людина, нам встановити не вдалося, але, швидше за все, вона працювала у цьому ж Будинку дитини;
  • Максим Гаврілов. Ця людина раніше ніколи й ніде «не світилася». У фільмі цього юнака представляють як жителя міста Херсон;
  • Ігор Шишкін. Не дуже відомий персонаж у місті. У фільмі представлений як «керівник служби у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій та ліквідації наслідків стихійних лих» у Херсонській області. Щодо його особи ми ще поточнюємо інформацію, ким він працював раніше.

Також в цьому фільмі використані фрагменти спілкування Антона Красовского з жителями міста Нова Каховка. Цих спікерів у стрічці не представлено, адже для автора важливим було видобути з них якомога більше «смаженої» інформації й зробити це в стилі документаліста. Велися ці зйомки практично одразу після перших вибухів ворожих складів у Новій Каховці, тож люди, не розібравшися, з ким вони говорять, на камеру бідкалися про свої зруйновані будинки.

Локації для пропагандистського фільму Антона Красовского

Розпочинається стрічка з Антонівського мосту, розташованого на в’їзді до Херсона з Кримського напрямку. Саме через окупований Крим Антон Красовскій потрапив до нашого міста. Тут же вкидається перший фейк, який буквально відкриває цей фільм. Красовскій заявляє про те, що міст був замінований українською армією. Але не пояснює, чому ж тоді під час наступу московитських військ його не підірвали.

Автор не розповідає про те, що в перші дні Великої війни тут велися запеклі бої, в ході яких міст зазнав перших пошкоджень. Тоді ж було поруйновано і стелу на в’їзді в саме місто. Усі ці руйнування в стрічці присутні, але супроводжує їх закадровий голос Красовского про те, що місто було покинуте усіма військовими ще до того, як сюди наблизилися ворожі війська.

Ушкодження мосту автор пояснює бомбардуваннями з боку Збройних сил України у перші дні Великої війни. Вони насправді мали місце набагато пізніше — вже наприкінці липня ЗСУ вперше вдарили по дорожньому полотну Антонівського мосту для того, аби відрізати ворога від шляхів відступу та постачання бойовиків на правому березі Дніпра.

Зазначимо, що усі локації обрані автором не просто так — вони несуть свою пропагандистську мету. Кожне місце має своє «сакральне значення» для Антона Красовского та його співрозмовників.

Так, спілкування із колаборантом Володимир Сальдо відбувається у Потьомкінському сквері, неподалік від пам’ятника Ґрігорію Потьомкіну. Тут вперше озвучується меседж про те, що місто Херсон — це «руССьке місто», а Потьомкін — його невід’ємна складова.

Сам Сальдо розповідає про те, як він пишається тим, що за його каденції міського голови цей пам’ятник було поставлено у цьому ж сквері, розповідає його історію. От тільки забуває додати, що на створення пам’ятника гроші він збирав ледь не примусово з місцевих бізнесменів. Але історія встановлення, викрадення та відновлення постаменту заїжджому в наші краї московиту — не предмет цього матеріалу.

В ході розмови з Володимиром Сальдо зринає одразу кілька московитських фейків. Один із них — щодо буцімто невдалого замаху на життя самого колаборанта. Ця розмова супроводжується скріншотами з терористичних Telegram-каналів про цю «подію». І Сальдо, який ще хвилину тому говорив про те, як його у місті люблять і яке Херсон мирне й безпечне місто, починає хизуватися своїм бронежилетом.

Нагадаємо, 11 липня окупанти повідомили про те, буцімто вони запобігли замаху на Володимира Сальда, який мали здійснити українські спецслужби. Нібито в його автомобіль було підкладено вибухівку з метою підриву. От тільки виглядала ця інформація навіть тоді доволі смішно — все скидалося на банальний інформаційний вкид для того, аби розіграти видимість діяльності.

Також в ході розмови Володимир Сальдо неодноразово наголошує на тому, що Херсон є «руССкім» містом, що тут завжди панувала «руССкая» культура та мова. Ці твердження підхоплювали й інші спікери. От тільки на справі ці заяви є абсолютно брехливими, адже наш край, який для московитів є «Диким полем», з давніх давен був заселений людьми і більшість міст Херсонщини (як й усього Причорномор’я) налічують набагато давнішню історію, аніж вважають московити.

Зокрема, навіть на місці сучасного Херсона до приходу Потьомкіна та Суворова існувало поселення Біліховичі, про що «Кавун. City» писав уже раніше. Ми навіть не згадуємо зараз про козацькі поселення чи стоянки давніх скандинавів (варягів), що вже казати про скитів та сарматів. Тож з приходом московитів на ці землі у XVIII столітті прийшов тільки «руССкій мір», але не міста, люди і цивілізація…

Локація для спілкування з Кирилом Стремоусовим була відносно відсторонена. З ним Красовскій зустрівся в одному з міських парків. І однією з перших відкритих Стремоусовим тем була тема замахів та убивств колаборантів у Херсоні. Звісно ж він не оминув увагою, перш за все, свою особу, заявивши про те, що змушений пересуватися містом непомітно. І саме тому обрано для розмови цей парк.

У кабінеті Кирила Стремоусова, окрім портретів іосіфа сталіна та владіміра путіна, стоїть портрет Че Ґєвари — кубинського терориста та революціонера, родом з Аргентини. Стремоусов, здається, намагається наслідувати одразу двох комуністичних вождів, адже обрав собі псевдо «сталін». А от штиб життя, як вважає колаборант, він почерпнув з історій про Че Ґєвару. Щодо останнього існує стала асоціація з лісами, в яких він провів значну частину свого життя. Тож густо засаджений деревами парк — це ніби алюзія на латиноамериканського ката в українських умовах.

Згадав Стремоусов і про смерті своїх товаришів, які, за його словами, загинули від рук українських спецслужб чи то партизанів.

Йдеться про вбивство місцевого блогера-провокатора Валерія Кулешова та промосковитського активіста Дмитра Савлученка. Стремоусов порівняв їх із героями радянських міфів. Рівно як і всю ситуацію з війною Московії проти України він постійно порівнював з війною СРСР проти нацистської Німеччини. Тільки тут «нацистами» він вже виставляв українців.

«Побєдобєсієм» зі Стремоусова так і перло протягом усього фільму. Він спробував у своїх не дуже зв’язних розповідях заглибитись у так звану «історичну науку» та «історичну справедливість». Стремоусов став нарікати на те, що в Україні було заборонено відзначати «дєнь пабєди», що в школах та дитсадках дітей змушували говорити українською мовою, насаджували нацистську ідеологію тощо.

Спочатку доволі дивним видалося, що в цей синонімічний ряд не потрапили постійні згадки Стремоусова щодо «гомосексуалістів у Європі», адже це одна з найулюбленіших його тем. Втім наразі ми вважаємо, що ці заяви було вирізано автором на етапі монтажу. Адже сам режисер фільму Антон Красовскій є відкритим геєм. Тож навряд чи він пропустив би гомофобські заяви у свою стрічку.

Одразу ж мусимо пояснити, що жодних нацистських ідей в Херсоні (як і загалом в Україні), звісно ж, ніхто нікому не насаджував. І заборони святкувати «дєнь пабєди» також не було — просто безґлузде радянське свято, яке нічим іншим, як танцями на кістках, не назвеш, трансформувалося в цивілізовану світову традицію згадувати пам’ять тих, хто загинув у часи Другої світової війни. Не святкувати їх смерть, а саме пам’ятати їх подвиг…

Черговий фейк, яким в цьому фільмі відзначився автор, — це те, що Вічний вогонь запалав вперше за останні роки саме завдяки приходу московитських бойовиків на наші землі. Цю сентенцію Красовскій підхопив саме у Стремоусова, який і витворив цю нісенітницю разом з іншим приїжджим псевдожурналістом Іваном Літоміним напередодні 9 травня цього року. Ми розбирали ту історію у цьому матеріалі.

Що ж до нарікань випускника Тернопільської академії народного господарства (принаймні так зазначається в його біографіях) Стремоусова щодо насаджування в регіоні української мови — вони виглядають вкрай безґлуздими. Зазначимо, що досі в Херсонській області превалює саме українська мова як мова щоденного спілкування, особливо в селах. Лише у містах, куди здебільшого за радянських часів завозилися представники інших народів, московитська мова була помітною. Та й те — таку мову в самій Московії могли б і не зрозуміти, адже вона обросла доволі колоритними українськими словами й інтонаціями.

Для спілкування із Тетяною Завальською Антон Красовскій обрав безпосередньо територію Будинку дитини — спочатку у внутрішньому дворі закладу, потім — всередині. До зйомок у фільмі залучили дітей, які перебувають у цьому Будинку: окрім фільмування процесу їх обіду, Завальська змусила дітей бігати та бавитися на камеру.

Тут головним і найнеймовірнішим фейком, який нам доведеться сьогодні розбирати, став «намір української влади вивезти дітей до Німеччини». Цей фейк московитські пропагандисти стали тиражувати ще наприкінці квітня, коли тодішня омбудсвумен Людмила Денісова викрила місце перебування дітей, яких намагалися сховати від окупантів прихожани однієї з релігійних общин міста.

Звісно, про жодну «чорну трансплантологію» тут йтися не може, адже дітей необхідно було врятувати від загарбників й вивезти на безпечну територію. Втім, наразі діти таки опинилися у фактичному полоні й, завдяки все тій же Завальській, вони стали «героями» вже не одного пропагандистського відео ворога.

До слова, саме Тетяні Завальській належить фраза, яку було винесено в назву цієї стрічки: «я чекала цього протягом останніх 30 років». Так зрадниця заявила про те, що вона щаслива з того, що Херсон потрапив у ворожу окупацію.

Ще одна з локацій, яка не місцевими буде важко прочитана, — це житлова забудова неподалік від Херсонського прикордонного загону. Тут Красовскій спілкується з неідентифікованим нами наразі Максимом Гавріловим. Юнак, який представлений у фільмі як житель Херсона, прямо заявляє, що він має намір вступити до лав окупаційної армії та йти з війною на Миколаїв. Він у цьому фільмі є уособленням «руССкої молоді звільнених територій, яка прагне героїчно боронити свою свободу». Все за радянськими лекалами.

От тільки навіть сам Гаврілов у ході розмови зізнається, що він не «руССкій», а лише вважає себе таким. В юнака матір є українкою, а батько — московитом. Та й паспорт в юнака все ж український…

Втім головна мета участі Гаврілова у цьому фільмі — розповісти про «боягуство українських прикордонників», які замість того, аби боронити рідне місто, палили документацію та тікали з міста. До слова, тут же наводяться й слова Володимира Сальда, який розповідає подібну інформацію вже щодо правоохоронців, держслужбовців та співробітників СБУ. Все разом складається в одну єдину велику картину: «Україна кинула місто та його жителів». Це та сентенція, яку з перших днів намагаються донести жителям регіону окупанти.

От тільки не говорять вони про те, що бачили містяни своїми власними очима: не говорять про бої на Антонівському мосту, про Героїв Бузкового парку, про бої біля ТРЦ «Фабрика», в результаті яких останній згорів. Натомість усі співрозмовники Красовского в цьому фільмі в один голос заявляють про «ганебну втечу» українських захисників із міста.

Маємо ще раз нагадати, що насправді ніхто ніколи Херсон не кидав і не збирався віддавати окупантам. На жаль, серед наших спецслужб виявились зрадники. І вони зробили все, аби регіон здали без бою… І їм вже оголосили низку підозр щодо цього.

Але також не можна забувати про те, як героїчно боронили нас наші військові. І не тільки в межах самого Херсону, адже бої велися, починаючи практично з самої адмінмежі з Кримом. Згадаймо хоча б про героїчну загибель Віталія Скакуна, який ціною власного життя здійснив підрив автомобільного моста поблизу Генічеська. Не забуваймо і про тих героїв і партизан, які сьогодні щодня боронять і метр за метром відвойовують нашу рідну землю.

Звісно ж, для пропагандистів тема боротьби українців за рідну Херсонщину є незручною. Тому її опускають, натомість пропонуючи фейки про те, що нас рідна країна кинула і зрадила. А отже за неї не варто триматися, не варто чекати звільнення. Саме цього висновку хочуть від нас вороги.

Ще одна важлива локація у цьому псевдодокументальному фільмі — Нова Каховка. А саме — кілька прилеглих до оптового ринку вулиць. Тут в більшості Антон Красовскій фігурує в кадрі сам, інколи спілкуючись із небагатьма місцевими жителями, та взявши коротке інтерв’ю в так званого «рятувальника» Ігоря Шишкіна. Це місце — це чи не головний дієвий персонаж у всьому фільмі.

Справа в тому, що саме на території оптового ринку в Новій Каховці московити влаштували склад своїх боєприпасів. І одного разу вночі внаслідок чи то необережного паління, чи справді внаслідок влучання українських ракет HIMARS, тут сталася детонація боєкомплекту. Щоправда окупанти тоді назвали це вибухом селітри й заявили про те, що ЗСУ завдали ударів по цивільній інфраструктурі та мирних жителях. Насправді ж це була одна з перших серйозних втрат ворога на Херсонщині.

Але саме точку зору ворожої пропаганди обстоює в своєму фільмі Антон Красовскій. Він ходить по тих будинках, в які влучили московитські снаряди під час детонації, й випитує у згорьованих жителів про наслідки руйнувань. Автор дає глядачам зрозуміти, що це саме українські снаряди влучили у ці будинки. От тільки самі новокаховчани жодного разу не сказали про це на камеру.

Що цікаво, єдиної версії, по чому ж таки намагалися вдарити ЗСУ в Новій Каховці, так і не озвучується. Красовскій спочатку говорить про Каховську ГЕС, потім показує зруйновані будівлі на оптовій базі. От тільки всередину не заходить, демонструє тільки наслідки зовнішніх розльотів боєприпасів. Адже сам прекрасно знає, що розташовано всередині бази.

Тут, до слова, Антон Красовскій ледь не з щасливим обличчям позує на тлі зруйнованого вибуховою хвилею торгівельного центру й смакує кожну зруйновану споруду, кожен магазин, який колись розташовувався у центрі. От тільки херсонську «Фабрику», розтрощену й спалену до щента окупантами, він так і не показав…

В резюме Красовскій виносить слова Володимира Сальда про майбутній псевдореферендум щодо приєднання Херсонської області до Московії. При цьому упускаючи з уваги той факт, що самі ж колаборанти (і Сальдо, і Стремоусов) усередині фільму говорять йому про те, що за межі області виїхало близько половини населення. Тож хто саме буде брати участь в цьому референдумі й наскільки легітимним він буде навіть за законодавством Московії? Ці питання риторичні…

Хто автор псевдодокументального фільму «руССкій Херсон. Ми чекали на це 30 років»

47-річний Красовскій Антон Вячєславович — уродженець підмосковного міста Подольськ. Вважає себе журналістом, публіцистом, політтехнологом та громадським діячем. Красовскій навіть за мірками самої Московії доволі опальна фігура, адже він був у стані опозиціонерів сучасного режиму, потім приєднався до його прихильників, а також є відкритим гомосексуалом та ВІЛ-інфікованою особою.

В умовах нинішньої неофашистської (рашистської) ідеології, яка панує на території країни-терориста, останнє «комбо» мало б стати нищівним для будь-якої людини. Саме собою природнє право людини бути «не таким, як усі» на Московії заперечується, наявність «не такої» сексуальної орієнтації стає тавром. І яким чином Красовскому вдалося лишитися «на плаву», залишається лише здогадуватися.

Після своїх зізнань як у позитивному ВІЛ-статусі, так і в нетрадиційній сексуальній орієнтації, Антон Красовскій зазнавав гонінь на батьківщині. Але все одно продовжував лишатися рупором «скрєпної» пропаганди й підтримувати рашистську ідеологію Кремля.

Він встиг попрацювати у таких московитських медіа, як «Тєлєпроект», «Вєчєрняя масква», «Коммєрсант», «Яндекс», «Нєзавісімая ґазєта», «Independent Media», «Vogue», «Harper’s Bazaar», «Wallpaper» тощо. Певний час Красовскій працював на різних проєктах телеканалу «НТВ», звідки пішов через «замовні матеріали проти Міхаіла Прохорова», якого Красовскій вважав своїм товаришем.

До слова, ще доволі молодим сам Антон Красовскій долучився до діяльності політичної сили «Союз правих сил», протягом 1999-2000 років працюючи в їх виборчому штабі. Згодом вже 2011 року (в цей період Красовскій вже повідомив про свій позитивний ВІЛ-статус) очолював виборчий штаб «опозиційного» кандидата в президенти Московії Міхаіла Прохорова. Певний час, можна сказати, пропагандист був «обережним противником» московитського диктатора. Але все помінялося з початком російсько-української війни у 2014 році.

Після окупації Кримського півострова разом з «опозиційною журналісткою» Ксєнією Собчак Красовський відвідав півострів. Там він заявив про те, що Крим є московитським, а у війні винні обидві сторони. 2017 року він вже підтримував нового «опозиційного» кандидата на посаду президента Московії — все ту ж Ксєнію Собчак. З якою, врешті, доволі швидко розсварився і зі штабу вийшов.

Вже 2018 року балотувався на посаду міського голови Москви. Втім, повернімося до «журналістської» кар’єри пропагандиста.

Попрацювавши якийсь час на «НТВ» та зрозумівши, що телебачення йому до смаку, Красовскій разом з письменником Сєрґєєм Мінаєвим та продюсером Артаком Ґаспаряном створив телеканал «Kontr TV». Зазначимо, що по факту це був кремлівський проєкт, про що згодом заявив і сам «опозиціонер» Красовскій. Пішов з цього проєкту він 2013 року аргументуючи, що не може займатися пропагандою…

Доволі швидко Антон Красовскій знайшов нове місце роботи — радіостанцію «Ехо маскви». Він на регулярній основі виходив у етер як запрошений гість програми «Особоє мнєніє» аж до 2020 року. В цей час відзначився роботою в соцмережах.

Красовскій був автором Telegram-каналу «Анчоуси і марґаріткі», YouTube-блогу, а також сторінки у забороненій в Україні соцмережі «вконтактє». Але роботи в соцмережах йому було замало, тому разом зі своєю подругою Ксєнією Собчак Антон Красовскій повернувся на телебачення — протягом кількох місяців 2017 року на телеканалі «Пятніца!» вони були співведучими програми «Можем повторіть!». В цей час друзі встигли написати й книгу «Собчак проти всіх».

А от влітку 2019 року кар’єра «обережного опозиціонера» та «журналіста», який виступав проти пропаганди, зробила різкий поворот. Він стає автором, ведучим та продюсером документального циклу передач «Епідемія» на телеканалі «RT». Вже 2020 року стає директором московитського мовлення цього телеканалу.

Риторика Красовського в цей період також доволі різко змінилася. Хоча він і до того був «майже правильним руССкім» для московитів, тепер його понесло по повній. Коли 2021 року країною прокотилася низка антипутінських мітингів (нагадаємо, що Красовскій був «обережним опозиціонером»), він заявив про те, що мітинги ці влаштовані екстремістами та їх треба нещадно розганяти. Навіть сам збирався «топити» їх учасників.

А вже на початку 2022 року Антон Красовскій прямо заявив, що в разі вступу України до НАТО московитам необхідно напасти на нашу країну та спалити українську конституцію просто на Хрещатику. І в тому ж інтерв’ю прозвучала фраза про те, що «Україна — це руССкая земля».

Тож зрозуміло, що людина з таким «послужним списком» не могла зняти справді документальний фільм у тимчасово окупованому московитами Херсоні. Й не дивно, що навіть тоді, коли його співрозмовники прямо не говорять про якісь вигідні йому речі, він сам вкладає це їм у вуста, змушуючи промовити конкретні речення (на кшталт того, що «Херсон завжди був «руССкім містом» чи «українські карателі обстрілюють мирних жителів»). Адже він приїхав до Херсону саме по такі фрази, по таку картинку, а не по правду…

До слова, раніше ми вже розбирали одну «правильну руССкую журналістку» Єлєну Костюченко. Ця персона, яка називає себе ліберальною журналісткою, відвідала наше місто в перші дні окупації й написала пропагандистський репортаж для нині закритої за власної ініціативи «Новой ґазєти». До слова, через цей матеріал одного з жителів Херсона окупанти змогли ідентифікувати та викрасти. Доля чоловіка досі лишається невідомою…

Поскаржитися на фільм «руССкій Херсон. Ми чекали на це 30 років» або, ризикуючи власним психічним здоров’ям, переглянути цю псевдодокументальну стрічку ви можете за цим посиланням. Ми не рекомендуємо вам дивитися цю пропаганду й закликаємо підтримувати український сегмент YouTube!

kavun.city

Поширити

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.