27 липня набув чинності закон про деколонізацію топонімії. Що він регулює, і як взагалі органи місцевого самоврядування мають проводити перейменування?
Трьохсотрічне домінування росії над українськими землями ставило за мету стерти національну ідентичність українців. Вулиці наших міст та сіл стали «пантеонами», що вшановують пам’ять тих, хто не мав жодного зв’язку з Україною, а то і взагалі був налаштований вороже проти неї та її народу.
Але часи змінюються. Запит на дерусифікацію простору є в самих українців, і не в останню чергу через широкомасштабний напад росії. А місцева влада зі свого боку працює над цим.
Так, протягом 2022–2023 років 42 міські ради з 50 досліджуваних програмою «Прозорі міста» перейменували 3225 топонімів. Найбільше проявів деколонізації показують Київ, Краматорськ, Вінниця, Кременчук та Суми. У Вінницькій та Мукачівській міських радах вже заявили про завершення деколонізації топонімів, а в Коломийській збирають пропозиції мешканців щодо назв, які не мають інформативної, історичної чи меморіальної цінності.
Які ключові етапи варто пройти усім нашим містам для зміни назв? Хто і за що відповідає у цих процесах? І що, зрештою, зміниться з новим законом?
Перейменування — це просто і швидко (спойлер — ні)
Почати варто з того, що деколонізація загалом вживається, як збірне поняття. Воно стосується як декомунізації — позбавлення символів комуністичної ідеології, так і дерусифікації — відмови від символіки російської імперії та росії.
Відповідальність за очищення публічного простору від російських, радянських та імперських топонімів несуть органи місцевого самоврядування (ОМС) — міські, сільські, селищні ради. Вони після узгодження із громадськістю та експертами мають голосувати за нові назви для вулиць, провулків, бульварів, площ, проспектів, набережних та районів у містах.
Водночас ініціативу можуть і мають виявляти й місцеві мешканці. Вони можуть:
- подати петицію (шаблон) з вимогою перейменувати топоніми, скасувати рішення про перейменування або ініціювати повторний розгляд назв для окремих об’єктів;
- дати депутатам доручення внести до порядку денного на розгляд або повторний розгляд питання про перейменування окремих назв;
- подати місцеву ініціативу з проханням перейменувати урбаноніми (топоніми у містах) або повторно розглянути «проблемні» назви.
Детально про те, як ОМС належить проводити такі заходи на місцях, ми з командою «Прозорі міста» описали у спеціальному Посібнику з деколонізації українських міст.
Які ключові етапи варто пройти усім нашим містам для зміни назв? Хто і за що відповідає у цих процесах? І що, зрештою, зміниться з новим законом?
Етап 1: Ухвалення процедури перейменування
Перш ніж розпочати процес деколонізації, місцевим радам варто ухвалити документ, що передбачає порядок перейменування об’єктів топоніміки, а також визначити відповідальний за впорядкування топонімів орган (топонімічні комісії), наділений консультативно-дорадчими функціями. Почасти це один документ, у якому, зокрема, деталізовані повноваження комісії.
Для прикладу, такі документи має Львівська та Миколаївська міські ради. Натомість у Кропивницькому розробили окреме Положення про міську топонімічну комісію при виконавчому комітеті.
Важливо, щоб громадськість (науковці та активісти) була представлена не менше ніж половиною від складу комісії!
Етап 2: Збір та опрацювання пропозицій
– Формування переліку назв, які потрібно змінити (а також пам’ятників, що підлягають демонтажу) топонімічною комісією.
– Комунікація з містянами щодо нових назв.
Консультації з громадськістю дозволять обрати найвдаліші назви, які відповідатимуть запиту мешканців або історичним особливостям місцевості. Це може бути публічне громадське обговорення, електронні консультації чи вивчення громадської думки. Їх потрібно провести протягом 30 календарних днів.
– Формування рекомендацій щодо нових назв топонімічною комісією.
Надалі ці рекомендації повинні опрацювати профільні постійні комісії ради та виконавчі органи міської ради.
Етап 3: ухвалення нових назв і їх комунікація містянам
Після опрацювання пропозицій на сесію ради виноситься проєкт рішення про перейменування топонімів. Якщо його підтримають — нові назви потрібно належним чином прокомунікувати громадськості.
Наприклад, інформацію можна розмістити на сайті міськради — так зробила Кропивницька міська рада. Сумська міська рада публікує короткі відео, а в Києві ж створили брошуру з новими назвами.
Етап 4: зміни адресних табличок і дорожніх покажчиків
Після ухвалення нових назв міська рада доручає виконавчому органу з питань ЖКГ і службам з благоустрою виготовити та замовити адресні таблички, дорожні покажчики, а також таблички для станцій метро та зупинок.
Самим мешканцям не потрібно змінювати документи, як-от місце реєстрації чи права власності на нерухоме майно, крім випадків, коли щодо майна будуть здійснені операції з продажу чи дарування. Для цього у виконавчому органі місцевої ради можна отримати довідку про перейменування вулиці і використовувати її при вчиненні нотаріальних дій.
***
Наразі перед містами стоїть завдання ухвалити рішення про перейменування назв, пов’язаних із рф.
Десь цей процес наштовхнеться на опір з боку містян, і владі потрібно буде докласти додаткові зусилля, щоб роз’яснити, чому важливо деколонізувати назви. А десь — навпаки, мешканцям доведеться тиснути на місцеву владу з вимогою перейменувати ті назви вулиць, площ чи бульварів, які символізують імперію. Хай там як, обрання найбільш вдалого варіанту нової назви, який відповідатиме суспільному запиту чи історичним особливостям місцевості, неможливий без діалогу «влада-громада».
І насамкінець: перейменування топонімів — це не тільки про виконання вимог закону або про зміну одних адресних табличок на інші. Ключова ідея цього процесу полягає в тому, щоб наповнити вулиці наших міст новими сенсами та цінностями.І звеличити тих, хто своїми діями виборював Українську Державу та прославляв її.
Вікторія Онищенко, decentralization.gov.ua