Попри те, що в Україні триває війна й парламент укотре продовжив воєнний стан (до 18 серпня 2023 року), політичне життя й електоральні перегони за останні пів року помітно активізувалися. До виборів готуються, хоча публічно такий формат роботи заперечують. І озвучують перший аргумент, повʼязаний із тим, що під час воєнного стану вибори проводити заборонено.
Справді, стаття 64 Конституції України визначає, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Однак далі інші нормативно-правові акти мають дати відповідь, про які саме обмеження йдеться.
У частині 1 статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що «в умовах воєнного стану забороняється проведення виборів президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування». Водночас одразу зауважу, що цю законодавчу норму можна змінити. І якщо влада зважиться на вибори для «зміцнення демократії», що, власне, допускають наші міжнародні партнери, то буде реалізовано саме цей сценарій. Хоча це не відповідатиме міжнародним стандартам і суперечитиме статті 71 Конституції України.
Стаття 83 Конституції України визначає, що «у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану».
Отже, якщо воєнний стан не скасують до кінця серпня й не оголосять вибори, то парламент продовжить свої повноваження на період, упродовж якого триватиме правовий режим воєнного стану. В цій ситуації також варто згадати, що Верховна Рада України призначає вибори президента, які мають відбутися в березні 2024 року.
Тому, щоб остаточно сказати, що буде з осінніми виборами або коли і якими будуть вибори пізніше, потрібен закон. Чинний Виборчий кодекс таких норм не містить.
Загалом у правовій площині потрібно знайти відповіді на кілька питань:
— якою буде виборча система;
— яким є строк призначення виборів, що не відбулися через воєнний стан;
— яким є вид таких виборів, якщо вони не будуть черговими;
— території, на яких вибори тимчасово не проводитимуться, обставини й часові межі дії такої норми;
— спосіб участі в голосуванні та механізм підрахунку голосів. Не виключено, що доведеться запровадити різні або змішані системи голосування в Україні та за кордоном;
— розширення переліку осіб, яким буде заборонено брати участь у виборах, із зазначенням підстав і строку обмежень.
Учасникам виборчого процесу треба розуміти готовність провести виборчу кампанію і можливість установити результат відповідно до загальних принципів демократії: відкритості, прозорості, рівного доступу, участі спостерігачів тощо.
Із перелічених питань на сьогодні стає зрозуміло, що на наступних виборах до парламенту ми рухаємося (сподіваюся, разово як вимушений варіант) у бік закритих партійних списків. З одного боку, це плюс, адже буде можливість сформувати повний склад парламенту в 450 народних депутатів навіть без голосування в Криму й на тих територіях України, де вибори провести неможливо. З іншого — це може відкрити чимало старих і дещо призабутих політтехнологій. Хоча запобіжником має бути громадянське суспільство та міжнародні партнери, які унеможливлять бажання «заховати когось у списки».
Отже, перша риска, або крок, із яким треба визначитися, — це дата. Якщо моделювати варіант проведення чергових виборів у останню неділю жовтня п’ятого року повноважень, відповідно до частини 1 статті 77 Конституції України, — це 29 число. І періодом старту виборчої кампанії, а отже, припинення правового режиму воєнного стану має бути кінець серпня. У разі проведення виборів пізніше має бути законодавча база, яка дасть відповідь насамперед на питання про їхню дату та вид.
Якщо з правового погляду обсяг питань, які потрібно загалом передбачити, зрозумілий, то політичний складник містить більше непрогнозованих ситуацій і моделей поведінки акторів. Бо за наявності концепції та політичної волі підготовка й ухвалення потрібних законодавчих змін багато часу не забере. Тривалішими будуть політичні діалоги.
У межах політичних дискусій наразі звучать дві дати проведення виборів — жовтень 2023-го та березень 2024 року. Обговорюється й варіант дубля — об’єднаних парламентських і президентських виборів. Тим паче, перший тур чергових виборів президента, згідно з Конституцією, припадає на 31 березня. В питанні організації виборів проміжок жовтень—березень не відіграє особливо важливої ролі. Адже за ці пів року не вдасться достеменно впорядкувати реєстр виборців, організувати додаткові місця для голосування з урахуванням значної хвилі переселення, здійснити облік громадян України, які виїхали за кордон або переселилися в різні регіони України, тощо. Під час дії правового режиму воєнного стану реєстр виборців є закритим. Але відомості на територіях, де безпосередньо не велися військові дії, можна верифікувати швидко. А ось на територіях, які зазнали масштабних руйнувань, так зробити не вийде.
Можна спробувати попрацювати з реєстрами територіальних громад. Але це ризик повернення масових «каруселей» або «виборчого туризму». Тому про повноцінне впорядкування реєстру виборців доцільно говорити лише після проведення всеукраїнського перепису населення. А це точно не перспектива найближчого часу. Отже, в глобальних питаннях організації та проведення виборів проміжок у п’ять-шість місяців суттєвого значення не матиме.
Натомість для рейтингів, особливо представників влади, цей часовий ресурс може суттєво змінити політичне й електоральне тло. Адже у виборчих перегонах активізуються всі зацікавлені сторони, припиниться режим умовної «тиші» на час воєнного стану. Щоб набрати власний ресурс упізнаваності, політичним гравцям потрібно визначитися з електоральною нішею та будувати публічну риторику в двох напрямах: запити обраної для роботи ніші та критика дій чи бездіяльності чинної влади. Це найпростіше правило будь-якої виборчої кампанії, тим паче що для нього завжди є об’єктивні чинники. За 4–5 років змінюються запити суспільства, загострюються питання щодо невиконаних обіцянок, з’являється віра, що наступні вибори приведуть нових і кращих тощо. Всі ці обставини в сукупності призводять до формування антирейтингу влади. Який, зі свого боку, мінімізує рейтинги.
В умовах воєнного стану традиційні теми, пов’язані із соціальним захистом та економічною стабільністю, доповнили чинником безпеки та виходом на кордони України, визнані в межах міжнародних договорів. До речі, цей чинник буде ключовим у сприйнятті нашої перемоги. І це другий крок, щодо якого доведеться мати пояснення всім учасникам майбутніх політичних процесів і виборчої кампанії.
Наступний крок, який представники влади та їхні радники прораховують і шукають варіант комунікації з військовими — це певна 100- чи 200-кілометрова лінія оборони. Колишня зона АТО або ООС. Де, найімовірніше, фізично провести вибори буде неможливо, однак на тих територіях перебуватиме чимала кількість осіб, які виконуватимуть обов’язок щодо захисту кордону. Кажучи мовою виборів — це електорат із власними уподобаннями, набутими не стільки через ЗМІ, скільки з власного досвіду. І тут згадується давня політтехнологія, яка базується на такому принципі: що нижча явка виборців, то більше відсотків отримує чинна влада.
Свідомо не розвиватиму питання участі військових і волонтерів у виборах та їх можливе залучення до списків. Ми це вже проходили 2014 року. Висновки стосовно успішності парламенту VIII скликання кожен може зробити самостійно. Зазначу лише, що після перемоги в нас буде невеликий проміжок часу, приблизно два роки, протягом якого потрібно зробити ривок уперед. І йдеться не просто про умовну зміну облич або публічних тез політиків, а про комплексну інвентаризацію інститутів влади. А вдасться це, зокрема, тоді, коли кожен буде на своєму місці.
Тому в нас як ніколи у виборчій кампанії, яка розпочнеться незалежно від дати та виду виборів, але одразу після перемоги (якою її бачать влада й суспільство та чи збігаються їхні погляди — тема для окремої непростої розмови), має бути запит на фаховість. Ну й усвідомлене розуміння, що виборці за вибір певного політика або партії несуть не меншу відповідальність, ніж народні обранці — за свою діяльність, представляючи інтереси своїх виборців.