Олена Шуляк запевняє, що велика політика знову повернулася під купол Верховної Ради.
Зперших днів широкомасштабного вторгнення рф, політичне життя в Україні об’єктивно було поставлене на паузу. Втім, як тільки окупанти зробили “жест доброї волі” та відійшли від Києва, під купол Верховної Ради знову повернулася політика і навіть стало підійматися питання виборів.
Звісно що ключова роль в цих процесах зберігається за президентською партією “Слуга народу”, яка продовжує утримувати монобільшість в парламенті та має тисячі представників на місцях в регіонах країни. Та чи зберегла партія суб’єктність в умовах великої війни? Як “слуги” готуються до майбутніх виборів і які домовленості мають з депутатами від забороненої ОПЗЖ, які охоче голосують за законопроєкти монобільшості. На ці та інші питання в першій частині великого інтерв’ю “Телеграфу” відповіла голова партії “Слуга народу” Олена Шуляк.
— Зараз активно говорять про вибори. Але у нас так склалося, що партійним будівництвом мало хто займається системно і глобально. Після зміни влади кандидатів в депутати від “Слуги народу” набирали в екстренному порядку. Як ви оцінюєте ситуацію в партії зараз? Що можете сказати про перспективи депутатів, які зараз під куполом, на майбутніх виборах?
— У “Слуги народу” була унікальна ситуація, тому що спочатку були вибори президента, потім через дуже короткий проміжок часу вибори до парламенту, а вже потім розпочалося партійне будівництво. Запит суспільства на зміни був настільки великий, що команду Володимира Зеленського обирали з величезним відсотком підтримки.
На сьогодні не можна говорити, що “Слуга народу” це лише монобільшість в парламенті. Це великі команди на місцях: понад 6 тисяч місцевих депутатів, 225 голів громад. Це досить велика команда, яка на місцях себе показала під час повномасштабного повторення, і продовжує працювати. З першого дня війни ми зібрали всі наші обласні партійні осередки і проговорили, що концентруємося на трьох основних речах: допомога ЗСУ, допомога внутрішньо переміщеним особам, і третій напрям це питання, які пов’язані з допомогою релокованому бізнесу. В перші дні війни бізнес, який знаходився, наприклад, в Харківській області, просто не знав що робити. Куди їхати, хто йому допоможе, як вивозити обладнання, що робити з людьми? І до всіх цих процесів долучався кожен наш партієць.
Не буду применшувати роль монобільшості. З 24 лютого вся монобільшість демонструвала свою єдність і готовність збиратися в будь-який час для того, щоб ухвалювати відповідні законопроєкти. До травня 2022 року у нас в парламенті працювала єдина оборонна коаліція: не було жодної політики. Ми говорили про те, що немає партій, окрім одної, яка називається “Український народ”, і всі політичні сили сприйняли це як аксіому.
— До речі, що вам запам’яталося в ті перші дні широкомасштабного вторгнення?
— Коли президент, спікер Верховної Ради та прем’єр-міністр підписали документ на кандидатство в ЄС. Це був п’ятий день повномасштабного вторгнення. І була така цікава емоція: що відбувається? Адже така повномасштабна війна зараз, нічого не зрозуміло, яке кандидатство? Що робимо першочергово? Це дуже змішані почуття: важка емоційність стосовно повномасштабного вторгнення, а з іншого боку піднесення і гордість за те, що ми все ж таки подаємо такі документи в такий важкий час.
— Тепер політика повернулася?
— Політика повернулася з травня 2022 року.
— Зараз говорять про те, що парламент втрачає свою суб’єктність. Рішення спускаються по вертикалі, наприклад, з Офісу президента, і депутатам нічого не залишається, як його проголосувати. Чи повинен парламент бути суб’єктним під час такої повномасштабної агресії?
— Звичайно, парламент повинен бути суб’єктним. Та парламентом було прийнято рішення, що ми діємо узгоджено і весь порядок денний законопроєктів, який виноситься до сесійної зали, ми проговорюємо і завжди узгоджуємо з урядом, якісь законопроєкти узгоджуємо з Офісом президента. Під час війни ця єдність не може бути розірвана, парламент не може виносити ті законопроєкти, які уряд не підтримує, тому що він їх не зможе імплементувати.
Ми дискутуємо перед виносом проєкту в сесійний зал. На зібрання фракції приходять віцепрем’єрміністри, міністри і у нас дуже палкі дискусії з усіма. Але рішення, які виносяться до сесійної зали, бажано погоджувати безпосередньо з урядом, адже саме уряд буде його імплементувати. Тому для того, щоб були ефективні державні рішення, потрібно тісно співпрацювати і з урядом, і з Офісом президента. Давайте не забувати, що у нас президент – Верховний головнокомандувач, і на ньому зараз вся ця відповідальність за рух країни, за те, що країна вистояла, за те, що український народ не зламався. Це якраз тому, що такі рішення приймав президент. Тому його думка для нас є надзвичайно важливою.
— Але ж є думка президента, а є думка Офісу президента, а це не завжди тотожна історія. Президент акцентує, що працює над зброєю, над міжнародною коаліцією і є зовнішня політика. Але є ще внутрішня політика. Ті ж самі відкриті декларації. Це ж не та історія, за яку президент мав би давати наганяй парламенту…
— Але президент відреагував досить швидко. Якщо ми говоримо про відновлення декларування і відкритий реєстр, то деякі депутати не відчули цей градус запиту суспільства.
У нас були полярні думки. Одні казали, що немає чого приховувати, відкриваємо всі ці реєстри і нехай вся громадськість має до них доступ. А інші говорили, що до них звернулися представники органів місцевого самоврядування, які знаходяться дуже близько до територій, де ведуться активні бойові дії і де є загроза тимчасової окупації. Тому якісь депутати не голосували не через власні мотиви, а тому що вважали, що так буде якнайкраще. Та я вважаю, що запит суспільства на відкриті декларації, наші депутати від “Слуги народу” недооцінили. Це була основна помилка. І мені абсолютно зрозуміла реакція президента. Вона не могла бути іншою. Коли ти бачиш, що суспільство вимагає відкритих декларацій, відкритого реєстру прямо зараз, то звичайно накладаєш “вето”.
— Суспільство багато чого вимагає. Наприклад, звільнення Татарова (Олег Татаров – заступник голови Офісу президента, — Ред.) Суспільство вимагає, а президент не звільняє. І в цьому контексті хочу запитати: хто в партії “Слуга народу” відповідає за передачу цього “градусу” запиту суспільства на місця? Адже депутати можуть бути відірвані від реалій життя.
— Якщо ми говоримо про наших місцевих депутатів і голів громад, то у нас понад 800 фракцій. І “Слуга народу” в парламенті це одна із 800 фракцій, які є на місцях. У фракціях є загальний курс. Ми домовлялися ще на самому початку, що коли збирається фракція, і 70% цієї фракції голосує за те чи інше рішення, то інші 30% повинні підкоритися. Але цей механізм попрацював недовго, тому що кожен хоче декларувати свою позицію. І навіть якщо фракція приймає рішення, все одно ви будете бачити депутатів від “Слуги народу”, які будуть не підтримувати якісь пункти в проєктах змін законодавства. Втім по ключовим питанням, які зазначені в нашій передвиборчій програмі, ми маємо ту єдність, яку очікує суспільство.
— Яка все ж таки ваша позиція по виборах? Їх потрібно проводити під час війни?
— Моя позиція по виборах однозначна – коли ведуться військові дії, проводити вибори категорично не можна. Тому що не можна пояснити нашим військовим, (а це майже мільйон людей), що поки ви воюєте, ми тут будемо проводити вибори. 20% нашого населення знаходиться за кордоном. Яким чином буде організовано голосування за кордоном?
— Наприклад, обговорюють голосування в “Дії”.
— Але зараз немає голосування в “Дії” і якщо і дійде питання до інтернет-голосування , то його також потрібно організувати певним чином. Вивчаючи проблематику закордонного виборчого округу, ми також дивилися і на пропускну спроможність наших консульств. Наприклад, зараз в Польщі понад мільйон наших людей. Це скільки ж потрібно відкрити цих дільниць в консульствах, щоб люди змогли проголосувати? Дуже важка історія. Крім того, внутрішньо переміщенні особи по всій Україні, а це також мільйони людей. Є проблеми й з тим, що реєстр виборців зараз не актуальний і актуалізувати його швидко немає змоги.
Також питання безпеки — на яких територіях не будуть проводитись вибори, за якими критеріями визначати ці території? Та й де їх фізично проводити, якщо садочки, школи, де раніше були дільниці, просто зруйновані.
— А яка позиція наших партнерів? Наприклад, була заява сенатора-республіканця Ліндсі Грема про необхідність проведення виборів під час війни. Він виразив консолідовану позицію, чи це окрема думка?
— У партнерів є єдиний запит: на чесні, прозорі, демократичні вибори. Звичайно, ніхто нас не може примушувати проводити ці вибори зараз, коли літають ракети і мільйон військових захищають країну. Коли ми зараз захищаємо демократію не тільки для Європи, а й для всього світу, ми не можемо провести вибори іншим шляхом, ніж чесно, прозоро і демократично. Та коли зараз деякі політики використовують тему виборів, то це настільки недоречно.
Гинуть люди, мільйони людей не мають свого власного житла, мільйони не можуть повернутися до України, а деяким політикам дуже-дуже потрібно поговорити і посилатися на деяких представників Західного світу, що нібито вибори потрібно проводити під час війни.
— Перші вибори після війни. Яке майбутнє партії “Слуга народу” ви бачите, враховуючи те, що вона, ймовірно, буде фрагментована.
— Перше за все, я бачу партію як інституцію. Я багато роблю, щоб партія була справжньою інституцією, а не проєктом. А для цього потрібні люди, які формують відповідні команди і працюють на різних рівнях. Ми формуємо команди умовного кадрового резерву, який може виконувати не просто партійну роботу, а і взагалі речі, яких буде потребувати країна, пов’язані з відновленням і допомогою на тих територіях, які були або під тимчасовою окупацією, або там, де було найбільше руйнувань.
Приділяємо величезну увагу роботі і на зовнішньому напрямку. Минулого року ми стали частиною великої європейської сім’ї – ALDE. Це партія “Альянс Лібералів і Демократів за Європу”. Вони приїжджають до нас, ми приїжджаємо до них, представники нашої партії допомагають навіть писати певні документи, з якими партія піде на вибори до Європейського парламенту в 2024 році. Україна не буде поки що в них брати участь, але хто знає, можливо в 2029 році ми вже будемо частиною європейської спільноти.
Ми продовжуємо партійне будівництво і відкриваємо партійні осередки. Наприклад нещодавно відкрили в Ізюмі, Куп’янську.
— Тобто за вашими очікуваннями партія переживе вибори?
— У неї немає іншого вибору.
— А президент йде на другий термін? Офіційно або можливо неофіційно йдуть розмови про вибори?
— Ми не обговорюємо такі речі. Зараз війна. Хоча мені б дуже хотілося другого терміну для діючого президента.
— Розкажіть про стосунки “Слуги народу” з депутатами із колишньої ОПЗЖ. Вони підтримують законопроєкти монобільшості, зокрема давали голоси законопроєкту 5655. Чи існує з цими депутатами якась домовленість?
— Ні, жодної домовленості не існує.
— Тоді який їм резон голосувати за “ваші” законопроєкти?
— Це питання треба ставити ОПЗЖ. Немає жодної домовленості, немає жодних перемовин, ні на рівні комітетів, ні на рівні погоджувальної ради, ні на рівні домовленостей між депутатськими групами чи фракціями. Вони самостійно приймають рішення.
— А якщо брати ідеологічно: на вашу думку, чи повинні окремі депутати від ОПЗЖ бути в парламенті?
— Звичайно ж ні! І не тільки в парламенті, а і в місцевих радах також.
— Чи існують механізми позбавлення їх депутатських мандатів? Віцеспікерка Олена Кондратюк в інтерв’ю “Телеграфу” говорила, що було б добре, якби ці депутати прийшли і самі здали мандати.
— Це була б ідеальна історія. Чесно вам скажу, що ми радіємо кожному випадку, коли такі депутати складають повноваження. Є кілька причин, коли їх можуть позбавляти мандату: коли є кримінальні провадження або підтверджується подвійне громадянство. Я особисто робила відповідні запити до СБУ та інших правоохоронних органів стосовно кримінальних справ і можливостей позбавлення мандатів депутатів від ОПЗЖ.
Але не треба забувати, що у нас є ще місцеві ради і ті депутати, які підтримували проросійські сили, але знаходяться під іншими прапорами — мова ж не лише про ОПЗЖ. Тому зараз це величезна робота для СБУ, щоб у таких людей не було можливості не те що обиратися до Верховної Ради, а взагалі працювати на інших політичних посадах.