31 жовтня 1887 року виповнюється 135 років від дня народження великого сина китайського народу Чан Кайші. Народився він поряд із містом Нінбо у купецькій родині. Його рідний населений пункт мав назву Сікоу в повіті Фенхуа провінції Чжецзян. Сам Чан був представником 28-го покоління роду Цзян, який походив від нащадків Чжоу-гуна, яким захоплювався сам Конфуцій.
Батько Чан Кайші був власником соляної лавки, тому коли Чан Кайші було 6 років, його було направлено до приватного начального закладу. У 1895 році в родині хлопчика настали складні часи, оскільки помер його батько. У п’ятнадцятирічному віці за наполяганням матері хлопець одружився на дівчині Мао Фумей. У 1903 році по досягненню сімнадцятирічного віку Чан Кайші продовжив навчання в школі в містечку Фенхуа, де була можливість отримати освіту європейського зразка. Саме там у нього проявився інтерес до політики, після чого він і вирішив піти на військову службу. Через три роки Чан Кайші здійснив поїдку до Японії, де і відбулося його знайомство з китайськими революціонерами-націоналістами. Чан Кайші вступив до націоналістичної організації «Тунменхой» та до партії Гоміньдан, яку очолював ідеолог китайського націоналізму та майбутній глава Китайської Республіки – Сунь Ятсен.
Чан Кайші збирався продовжувати навчання у військовій академії, але навчання було припинено у зв’язку з початком у 1911 році Синьхайської революції в Китаї, що тривала декілька років. Чан Кайші опинився у вирі революційних подій у Китаї. В лавах революціонерів-націоналістів Сунь Ятсена Чан Кайші вів боротьбу з генералом Юань Шикаєм, який мав монархічну спрямованість. Успішно проведені операції та мужність дозволили молодому офіцеру вирізнитися серед інших. У 1914 році відбулось його особисте знайомство з Сунь Ятсеном, який призначив Чан Кайші радником із військових питань.
У 1921 році Сунь Ятсен зайняв пост надзвичайного президента Китайської республіки, і з того часу влада правлячої партії розповсюджувалася на півдні країни зі столицею в місті Гуанчжоу. Чан Кайші поступово стає «правою рукою» Сунь Ятсена. Буквально через три року він уже очолює воєнну академію Хуанпу, де готувався кадровий склад для революційних армійських підрозділів. Водночас позиції Сунь Ятсена були досить хиткими, оскільки увесь Китай складався з декількох окремих регіонів, кожен з яких керувався військовими відомствами.
Паралельно з цим Чан Кайші залишався на чолі Генерального штабу. Організації Сунь Ятсена були необхідні союзники, тому він вирішив звернутися до Радянської Росії. Чан Кайші персонально відвідав Москву, де оцінив рівень організації в Червоній Армії, озброєння та досвід, який мали радянські військові. Але у Чан Кайші виникло занепокоєння, що Китай буде розмінною монетою для більшовицької Москви та буде використаний для досягнення мети в радянських політичних розкладах, тому довіри до комуністів у нього не було.
Ще при правлінні Сунь Ятсена відбулося декілька спроб ослабити мілітаристів на Півночі країни, але вони завершилися невдачами. В 1925 році Сунь Ятсен помер внаслідок хвороби і його наступником на чолі партії Гоміньдан став Чан Кайші. Основною подією для Чан Кайші на новій посаді стала робота над організацією Північного походу, що повинен був відбутися в 1925 році.
У серпні 1925 року Чан Кайші зайняв пост командуючого 1-ї Національної Революційної Армії Китаю. У вересні того ж року його призначено командуючим війська Східного походу, що здійснювався з метою об’єднання провінцій Гуандун та Гуансі. У листопаді 1925 року в результаті декількох успішних військових операцій вся провінція Гуандун опинилася під владою китайського Національного уряду.
В 1926 році Чан Кайші обрано членом Центрального виконавчого комітету, а на пленумі ЦВК – членом Постійного комітету. На з’їзді він выступив із доповіддю щодо військового стану, наполягаючи на тому, щоб Уряд підтримав Північний похід з метою об’єднати країну та націю.
У липні 1926 року Чан Кайші зайняв пост головнокомандуючого Національної Революційної Армії та розпочав Північний похід. Усього за півроку вдалося досягти стабілізації ситуації в Південно-Східному Китаї. До листопада армія одержала перемогу над двома з трьох основних супротивників. У 1927 році війська взяли Нанкін, де було створено новий Національний Уряд. Тоді ж він розпочав відкриту збройну боротьбу проти комуністів.
У 1931 році Японія розпочала відкриту інтервенцію з метою окупації Маньчжурії. Чан Кайші опинився одразу перед трьома сильними супротивниками: зовнішньою японською агресією, виступами з боку місцевих центрів влади в середині самого Китаю та активною збройною боротьбою Комуністичної партії Китаю за владу в державі. Декілька років йому вдалося лавірувати між цими трьома проблемами, однак наприкінці 1936 року, в результаті «Сіаньського інцидента», він змушений був піти на створення з Комуністичною партією Китаю спільного фронту боротьби проти японських загарбників.
Після того, як 7 липня 1937 року японські війська обстріляли міст Марко Поло в околицях біля Пекіну розпочалася японо-китайськая війна. Рішенням національного уряду Чан Кайші призначено генералісімусом Китайської республіки. Наприкінці 1938 року китайські націоналісти змушені воювати не лише проти японської армії, але і против армій, які складалися з китайців і які підпорядковувалися японському уряду. Чан Кайші брав участь у Каїрській конференції 1943 року. Після капітуляції Японії 2 вересня 1945 року та невдалих переговорів з Компартією Китаю щодо створення коаліційного уряду з липня 1946 року очолював боротьбу націоналістів Гоміньдана з Комуністичною партією Китаю у громадянській війні.
Після поразки Гоміньдана в 1949 року Чан Кайші очолив уряд і партію Гоміньдан на Тайвані. Він заснував там Уряд у вигнанні, назвав підконтрольну йому територію Китайською республікою і керував нею наступні 25 років.
З 1950 року він був президентом та Верховним головнокомандувачем збройних сил Китайської Республіки. До початку 1970 року користувався підтримкою Сполучених Штатів Америки та багатьох інших союзників, як єдиний законний правитель всього Китаю. Довгий час представники Тайваню займали у Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй місце від всього Китаю. Чан Кайші як глава Китайської республіки та партії Гоміньдан активно брав участь у створенні міжнародних антикомуністичних організацій – Антикомуністичної Ліги Народів Азії (АПАКЛ) та Всесвітньої Антикомуністичної Ліги. Ця його діяльність тісно пов’язана зі співпрацею з українськими національним рухом.
У жовтні 1955 року один із лідерів Організації Українських Націоналістів Ярослав Стецько на запрошення Антикомуністичної Ліги Народів Азії (АПАКЛ) та партії Гоміньдан відвідав Тайвань, де взяв участь у відзначенні 44-річчя існування Китайської Республіки. Саме там познайомилися лідери українського та китайського народів Ярослав Стецько та Чан Кайші.
В одній із своїх аналітичних статей під назвою “На вільній китайській землі” Ярослав Стецько писав: “1934 р. Чан Кайші із своєю талановитою дружиною Соонг Май-лінг заклав рух “Нове життя”. Рух цей проголосив відворот від чужих імпортованих ідей, яким деякий час навіть Сунь Ятсен у дечому не протиставлявся, і закликав повернутися до старовинної китайської традиції, згідно з девізом: “Китає, cтань знову тим, чим ти є, і надійся через те проіснувати також у нових часах”. Цей девіз є нав’язанням до скромної думки Конфуція: “Я не приношу нічого нового, я лише передавець, а мабуть теж до новоконфуціанського руху Х-XIII cтоліть по Різдву Христовому, що його оформив філософ Чу Гсі”.
У 1980 році стосунки між Китаєм та Тайванем почали покращуватися: Тайвань пом’якшив правила відвідування та інвестицій до Китаю, а у 1991 році оголосив, що війна з Китайською Народною Республікою завершена.
Комуністичний Китай запропонував Тайваню варіант “одна країна, дві системи”, в якій Тайвань зможе зберегти автономію, якщо погодиться на об’єднання. Під такі ж обіцянки Пекін у 1997 році повернув собі Гонконг, але поступово силою нав’язав демократичному Гонконгу свою владу та принципи. Тайвань відкинув такі пропозиції комуністичного Китаю.
Президент Тайваня Чень Шуйбян, який прийшов до влади у 2000 році, став проблемою для комуністичного Китаю, а його Демократична прогресивна партія відкрито виступила за проголошення повної незалежності Тайваню.
Позиція США в цьому регіоні представляє собою приклад амбівалентності: США дотримуються політики “єдиного Китаю”, визнаючи лише Пекін, і мають дипломатичні стосунки з ним, а не з Тайванем, але при цьому підтримує тісні союзницькі стосунки з Тайванем.
23 жовтня 2022 року Сі Цзіньпін, за результатами з’їзду Комуністичної Партії Китаю (КПК) був втретє обраний на посаду Генерального секретаря КПК. Рішення безпрецедентне, бо досі, від часів Ден Сяопіна, китайські вожді могли перебувати на цій посаді лише два терміни.
Повномасштабна війна, яку розпочала путінська Росія проти України актуалізувала тему стосунків Китаю з Тайванем. Тому актуальною є сьогодні думка Чан Кайші, яку він висловив у своїх спогадах “Радянська Росія в Китаї спогади та роздуми у 70 років”: “У теперішній час азійський націоналізм також стоїть на перехресті. Чим сильніше буде загострюватися боротьба радянського блоку проти блоку демократичного, тим менше буде коливань в азійських націоналістів і тим складніше буде їх положення”.
Саме тому, від результатів війни між Україною та РФ, від позиції Китаю та геополітичної ситуації в Європі буде залежати і доля національного Тайваню, який започаткував великий китаєць Чан Кайші, якому виповнилося 135 років від Дня його народження.
Алекс Сірий. history.sumy.ua