Місцеві вибори у 2015-му здавалися Андрієві Садовому часом чергового тріумфу. Усі об’єктивні обставини вказували на те, що він вийде абсолютним переможцем із першого туру й залишиться на третю каденцію із колосальною довірою виборців. Однак, в останній момент ситуація переламалася: із фронту до Львова повернувся колишній заступник голови ВРУ, свободівець Руслан Кошулинський.
Спершу здавалося, що шансів у націоналіста немає: на момент приїзду до виборів залишалося усього три тижні, виборчу кампанію вже було пізно починати, а голосувати за нього були готові менш, ніж 1% львів’ян. Втім, вибори відбулися – і Кошулинський зібрав аж 14% голосів, змусивши Садового йти в другий тур.
Так чинному мерові таки вдалося втриматись на посаді, але результати голосування вразили: давно забутого у Львові Кошулинського раптово підтримали 36,86% львів’ян.
Відтоді минуло чотири роки і настав час, коли обоє знову почали готуватися до місцевих виборів.
Садовий передав свій проект “Самопоміч” ексвіцеспікерці Сироїд – і взявся за Львів. Почав регулярно мити безхатченків, ремонтувати дороги, на які не звертав уваги впродовж трьох каденцій, і відкривати дитячі садки – уперше за 14 років. Обіцяв за чотири найближчі роки перетворити Грибовицький полігон на еко-парк із гольф-клубом, а за десять – провести у місті те, що обіцяв ще 6 років тому…Олімпійські ігри.
А Кошулинський, як звернули увагу політичні експерти, цього разу зіграв на випередження – заклав фундамент для виборів мера кандидуванням на президентських. Туди, до речі, услід супернику спробував податися і Садовий, але дав задню в останній момент, публічно підтримавши іншого кандидата.
Днями соціологічна служба Садового та його ж видання опублікували «перші рейтинги кандидатів на виборах міського голови Львова», відповідно до яких чинного мера нібито підтримують 36,8% виборців, а другим начебто йде Руслан Кошулинський – 14%.
Джерело рейтингів певним чином змушує сумніватися у їхній об’єктивності (після “косяків” в опитуванні щодо “Альфа Джаз Фесту” – особливо), утім дозволяє фактично стверджувати: Садовий таки хоче у мери вчетверте, а Кошулинського бачить одним з основних конкурентів.
Тож чи повториться на чергових місцевих виборах протистояння п’ятирічної давнини та як позначиться на результатах Садового і Кошулинського їхнє політичне минуле – у розмові з політекспертами.
Садовий віддав партію Сироїд і почав обіцяти львів’янам проекти на багато років наперед. Чи може це свідчити про те, що він не дотримає обіцянки – і балотуватиметься на міського голову Львова вчетверте?
Тарас Загородній:
Віддавши залишки “Самопомочі” Сироїд, Садовий просто здав те, що вже не потрібне. Бо “Самопоміч” як політична сила померла. На тобі, Боже, що мені не гоже, як кажуть. Тож зрозуміло, що тепер Садовий зосередився на тому, щоб переобратися на виборах мера.
Який розклад сил можемо очікувати на майбутніх місцевих виборах? Хто стане основним суперником Садового?
Тарас Загородній:
Думаю, буде традиційна пара: Кошулинський-Садовий. Але в Садового будуть великі проблеми – з’являться кандидати від “Голосу”. Якщо подивитися географію, де в основному голосували за “Голос”, – це якраз Західна Україна. Та й сам Вакарчук також зі Львова. Тому, скоріше за все, голоси Садового можуть поділитися між ним і представником “Голосу”. У такій ситуації є висока імовірність, що може перемогти кандидат від “Свободи” Руслан Кошулинський, який був основним суперником Садового на минулих виборах. Йому я поки не бачу конкурентів.
Існує також ймовірність, що кандидат від “Голосу” може і не з’явитися. Адже партія різко набирає негативу. Як показали останні опитування КМІСу, підтримка Вакарчука падає, хоча він нічого не робить. Можливо, у цій бездіяльності і причина.
Юрій Ситник:
Багато львів’ян проголосують за кандидата від Вакарчука, багато — за кандидата від Зеленського. Це зрозуміло, адже наразі це – тренд. Скільки цих “багато” – будемо бачити по тому, наскільки “Слуга народу” і “Голос” втратять свої рейтинги? А вони втратять, це питання часу. Чим пізніше будуть вибори — тим менші в них шанси.
Від “Слуги народу” може бути якась людина, яку ми досі не бачимо у медійному полі, або, навпаки, – відома львів’янам, але така, яку наразі відкрито не пов’язують зі “Слугою народу”. Може бути, що на мера відправлять теперішнього голову Львівської ОДА Маркіяна Мальського, який демонструє себе молодим проєвропейським політиком.
Садовому потрібно, щоби наступник не дуже глибоко ліз у його схеми
Від “Голосу” може піти бізнесмен Ярослав Рущишин. І це, до речі, дуже задовільнить Садового, бо вони знайдуть спільну мову. Садовому ж головне, щоб той, хто прийде після нього, не почав аудиту його діяльності. Бо якщо копнути, які витрати здійснювалися через поповнення статутних фондів комунальних підприємств, якщо провести аудит тих підприємств, львів’яни вжахнуться, як їхніми грошима розпоряджалися. Для Садового це, ясно, що дуже невигідно. Йому потрібно, щоб наступник не дуже глибоко ліз у його схеми. Із Рущишиним він зможе домовитись. Бо, по-перше, вони ніколи не були у конфліктах, а по-друге, всі кадри, які поповнили партію “Голос” на Львівщині, – це кадри Української галицької партії, тобто люди з колишнього оточення Садового. Тим часом найбільшою загрозою Садовому буде Руслан Кошулинський. Бо з ним не домовишся.
На тлі піарника Садового Кошулинський виглядає бійцем-господарником
На минулих виборах Садовий і Кошулинський були в протистоянні. Але львів’яни обрали піар, яким їм багато років промивали мізки. Вибрали людину, яка не здатна нічого на користь міста вирішувати. Як наслідок, ми бачимо продовження масової забудови міста, переущільнений Львів, перезакоркований Львів, із постійними затопленнями та іншими проблемами. Прогнозую, що це тільки початок тих техногенних проблем і, не дай, Боже, катастроф, які можуть бути надалі. У нас інфраструктура колосально недорозвинена, пропорційно до будівництва, яке триває. Тому наступний мер буде займатися не піарними речами, а тим, чого не видно. Не класти бруківочку і хвалитися, як у нас все гарно. А ремонтувати інженерні мережі, які проходять під землею, і на яких картинки не зробиш. І якраз тут є перевага Руслана Кошулинського. Бо за своїм досвідом, іміджем і політичною історією на тлі піарника Садового Кошулинський виглядає бійцем-господарником. Львів’янам це імпонуватиме.
Очевидно, що піде на вибори і кандидат від “Європейської солідарності”. Швидше за все, це буде колишній голова ЛОДА Олег Синютка.
Зрештою, все залежить від того, як поводитимуться парламентські партії у період, який нам залишився до виборів. І від того, коли ті вибори будуть. Якщо влада вирішить провести вибори дочасно – навесні, то у “Голосу” і “Слуги народу” будуть кращі шанси. Якщо вибори відбудуться строково – восени, їхні шанси впадуть.
Валерій Майданюк:
На останніх президентських і парламентських виборах Садовий показав себе не з найкращої сторони. Відмовляється від мерства, бо йде в президенти. Відмовляється від президентства, бо підтримує Гриценка. Відмовляється від Гриценка, бо сам веде на вибори свою партію. Програє з тріском вибори всюди, навіть у рідному Львові, і знову збирається в мери…Це хитання у різні сторони однозначно позначиться на його рейтингу, львів’яни втратять довіру до нього, як до політика (якщо уже не втратили). Зіграють у мінус, звичайно, і його зв’язки Росією.
15-ти років цілком вистачає. Бо ж відверто: львів’янам він вже набрид. Пора на пенсію, звільняти місце для когось менш заплямованого.
На місці Садового кращим мером показав би себе Руслан Кошулинський. Він не був поміченим у жодних корупційних скандалах та обіймав високу державну посаду заступника голови Верховної Ради України, що говорить про наявність у нього достатнього досвіду.
За останній десяток років відбулося багато подій, в яких Садовий і Кошулинський показали себе антагоністами. Поки Садовий обіцяв львів’янам розібратися з Грибовицьким сміттєзвалищем, Кошулинський приводив інвесторів, готових вкладатися у цю справу. Поки Садовий заявляв, що Україна програла війну, Кошулинський – брав зброю до рук і йшов воювати. Поки Садовий говорив у Львові “па-рускі”, Кошулинський вроваджував мораторій на цей же “рускій”…Якщо вони дійсно зіткнуться на виборах, ми побачимо в місті протистояння двох різних світів.
Яна Федюра, “Вголос”