Відповідь на це запитання шукали соціологи групи “Рейтинг” у традиційному опитуванні до Дня Незалежності України.
Слід зазначити, що саме так питання респондентам не ставилося. Але з відповідей на весь спектр питань можна сміливо робити висновки, наскільки стійке наше суспільство до випробувань війни, яка триває вже понад півтора року. Опитування присвячене дослідженню думок українців про їхні емоції та патріотизм, ставлення до мови і різних груп людей, фактори, які об’єднують та роз’єднують нас та найголовніше – бачення майбутнього країни.
Рідна мова та мова спілкування
Майже 60% опитаних зазвичай спілкуються вдома українською, близько 30% – українською та російською, лише 9% – російською. Починаючи з березня 2022 помітно зменшується використання російської мови у побуті. Для 82% опитаних українська мова є рідною, для 16% такою є російська. ВПО і біженці, які перебувають за кордоном, частіше використовують обидві мови для спілкування або говорять російською. Тим не менше, понад 70% ВПО і біженців вважають рідною українську.
Емоції
Головна емоція, яку відчувають респонденти, думаючи про Україну – гордість (74%). Вона лишається домінуючою, як і рік тому. Друга емоція – сум (43%). 17% відчувають страх, думаючи про Україну, гнів – 13%, радість – 10%, сором – 7%, зацікавленість – 5%, байдужість – 1%.
Гордість більше відчувають опитані, які перебувають в Україні. Емоції суму і страху переважають серед біженців за кордоном. Гордість більше відчувають найстарші опитані, сум і страх частіше відзначали люди середнього віку.
За гендерним розподілом жінки відносно частіше говорили про гордість, сум та страх, чоловіки – гнів, радість і сором. Люди, які у побуті спілкуються українською або двома мовами, частіше говорили про відчуття гордості. Сум більше відзначали ті, які спілкуються російською.
Патріотизм
У питанні, що вважають ознаками патріотизму, більшість опитаних обрали варіанти донатити і волонтерити (46%) та розмовляти українською мовою (45%). Близько третини віднесли до патріотизму служити на фронті, залишатися, працювати і вести бізнес під час війни в України, більше чверті – цікавитися історією України. Купувати українські товари, споживати український контент, займатися громадською діяльністю обрали 9-14% опитаних. Ходити в українську церкву – 6%, знати слова гімну – 4%, носити українську символіку – 3%.
Опитані, які проживають зараз в Україні, частіше обирали залишатися, працювати і вести бізнес під час війни в України. Біженці за кордоном навпаки відносно частіше обирали варіанти донатити і волонтерити, цікавитися історією України, займатися громадською діяльністю, споживати українські товари і контент. Спілкування українською є однаково патріотичним як для опитаних в Україні, так і для біженців за кордоном.
Для наймолодших патріотизм відносно частіше проявляється в тому, щоб донатити і волонтерити, служити на фронті, цікавитися історією України та займатися громадською діяльністю. Для середнього віку такою ознакою є працювати і вести бізнес в Україні, для найстарших – залишатися в Україні.
Жінки частіше вбачають патріотизм у донатах та волонтерстві, спілкуванні українською, чоловіки – у службі на фронті та перебуванні в Україні. Цікаво, що україномовні респонденти частіше відзначають як ознаку патріотизму спілкування українською, тоді як російськомовні – працювати і вести бізнес в Україні.
Фактори об’єднання та роз’єднання
Перемоги ЗСУ (65%), відбудова (49%) та допомога один одному (40%) можуть найбільше об’єднати українців.
Економічний ріст є об’єднуючим фактором для 30% опитаних, мова – 25%, вступ до ЄС/НАТО – 20%, єдність політиків – 15%, культура – 13%, історія – 9%, повернення біженців і релігія – по 4%, спортивні перемоги – 1%.
Ті, хто проживають в Україні, потенціал об’єднання частіше вбачають у перемогах ЗСУ. Для внутрішніх переселенців та біженців за кордоном набуває ваги чинник відбудови та взаємної допомоги. Культура і повернення біженців – важливі фактори об’єднання для тих, хто проживає зараз за кордоном.
Наймолодші частіше обирали взаємодопомогу та культуру. Відбудова та економічний ріст є важливими для молоді і середнього віку. Найстарші частіше відзначали перемоги ЗСУ, мову, вступ до ЄС/НАТО та політичну єдність.
Для мешканців Півдня, Сходу і Донбасу вагомими об’єднуючими факторами є відбудова країни, взаємодопомога та повернення біженців. Для жителів Заходу, Галичини – мова. Вступ до ЄС/НАТО є однаково важливим як для Заходу, Києва, так і для Донбасу.
Ті, хто спілкується у побуті лише українською, частіше відзначали фактор мови. Перемоги ЗСУ та вступ до ЄС/НАТО частіше обирали ті, хто говорять українською або двома мовами.
Для тих, хто говорить російською, об’єднуючим чинником є економічний ріст. Відбудову та взаємодопомогу також частіше обирали ті, хто спілкується російською та двома мовами. Для україномовних – це частіше мова, євроінтеграція та перемоги ЗСУ.
Ті, хто проживають в Україні, загрозу роз’єднання частіше вбачають у масовому виїзді українців та поразках ЗСУ. Для внутрішніх переселенців та біженців за кордоном таким чинником є відсутність відбудови. Взаємні звинувачення та мова – більший тригер до роз’єднання для біженців за кордоном та російськомовних.
Для молоді і людей середнього віку факторами роз’єднання відносно частіше є економічна криза, масовий виїзд співвітчизників та мова. Для найстарших таким є відмова від вступу до ЄС/НАТО.
Мешканці Сходу і Донбасу частіше говорять про загрозу взаємних звинувачень, жителі Заходу мають побоювання щодо відмінностей в релігії, мешканці Галичини – щодо мови.
Ставлення до окремих груп та категорій населення
85% українців мають тепле ставлення до внутрішньо-переміщених осіб, ще 10% – мають нейтральне, холодне ставлення мають лише 5%.
До мешканців окупованих територій Херсонської й Запорізької областей ставлення теж є дуже позитивним: 83% – тепле, 11% – нейтральне, і тільки 5% – холодне.
Ставлення до мешканців окупованого Криму є більш прохолодним: 46% – тепле, 23% – нейтральне, 31% – холодне. До мешканців так званих ДНР/ЛНР ставлення більш негативне: 59% – холодне ставлення, 18% – нейтральне, 22% – тепле. Молодші мають трохи краще ставлення до цих двох категорій.
Мешканці західних областей гріше ставляться до ВПО ніж інші, також вони мають більш холодне ставлення до мешканців т.зв ДНР/ЛНР. Натомість серед вихідців з Донбасу ставлення до мешканців т.зв. ДНР/ЛНР є менш холодним ніж в інших і скоріше наближається до нейтрального. Також до мешканців окупованих територій Донбасу і Криму дещо краще інших ставляться біженці, які за кордоном.
Біженці
Загалом стать людини, яка виїхала, суттєво визначає ставлення суспільства до неї. Найбільш позитивне ставлення у суспільстві сформувалось до біженок жінок з дітьми: 83% мають тепле ставлення до них, 11% – нейтральне, і тільки 5% – холодне. Водночас до жінок біженок без дітей ставлення є скоріше позитивно-нейтральним: 47% – тепле, 25% – нейтральне, 27% – холодне.
Для чоловіків призивного віку, які виїхали, наявність дітей також поліпшує їх оцінку, але не так суттєво як у жінок: 37% мають тепле ставлення до чоловіків-біженців з дітьми, 26% – нейтральне, 36% – холодне. Натомість до чоловіків, які не мають дітей і виїхали за кордон, ставлення є найбільш негативним: 70% мають холодне ставлення, 16% – нейтральне, і всього 13% – тепле. Водночас до чоловіків призивного віку, які не служать на фронті, але залишились в Україні, ставлення є більш нейтральним: 39% – тепле, 32% – нейтральне, 30% – холодне.
Також дуже позитивним є ставлення до старших людей, які виїхали (78% мають тепле ставлення, 17% – нейтральне, й лише 6% – холодне), тоді як до студентів-біженців ставлення менш тепле (60% – тепле ставлення, 24% – нейтральне, 16% – холодне).
Внутрішньо-переміщені особи, та особливо самі ж біженці за кордоном значно позитивніше ставляться до усіх цих категорій. Ті, хто зараз в Україні, і жінки і чоловіки майже однаково ставляться до біженців різних категорій. Водночас серед біженців за кордоном є певні різниці, наприклад: чоловіки, які перебувають за кордоном, нормально ставляться до таких же чоловіків за кордоном (з чи без дітей), натомість жінки-біженки мають скоріше негативне ставлення до біженців-чоловіків, які не мають дітей.
Уявлення про майбутнє України
69% українців вважають, що у найближчі 5 років Україну очікує розвиток, 21% – думають, що буде застій, ще 10% – не змогли визначитись.
Респонденти до 40 років, чоловіки, а також біженці за кордоном більш скептично уявляють майбутнє України.
Щодо ціннісних маркерів, переважно респонденти хочуть бачити Україну такою країною яка: має безкоштовну медицину (61%) й освіту (57%), не продає землю іноземцям (57%), країна в якій держава (не людина) відповідає за підвищення доходів населення (53%), але водночас з вільним ринком в економіці (58%), високим рівнем демократії (64%) та свободою ЗМІ (75%).
Неоднозначними залишаються твердження про одностатеві шлюби та працевлаштування мігрантів з Близького Сходу. Водночас, якщо тільки кожен третій допускає легалізацію одностатевих шлюбів (37% – можна дозволити, 22% – не визначились, 42% – проти, й при цьому категорично проти – 33%), то кожен другий допускає що мігрантам можна дозволити працювати (50% – за, 15% – не визначились, 36% – проти).
Як вважають соціологи, у формуванні оптимізму щодо розвитку України в майбутньому найбільш відчутною є різниця щодо демократичності та відповідальності за доходи: ті, хто оптимістично дивляться в майбутнє України, менше очікують допомоги від держави та більше згодні, що людина сама відповідальна за підвищення своїх доходів, а також частіше ніж скептики говорять, що Україні потрібно більше демократії (не противагу твердженню, що Україні потрібна «сильна рука»).
Молодші респонденти більше ніж старші підтримують дозвіл продажі землі іноземцям, дозвіл одностатевих шлюбів, працевлаштування мігрантів, хоча в питання необхідності регулювання економіки чи вільного ринку вікових різниць майже немає.
Чоловіки більше ніж жінки підтримують ініціативи платної освіти і медицини, вільну економіку, водночас жінки проявляються більше толерантності до одностатевих шлюбів. Також мешканці міст дещо більше (ніж мешканці сіл) підтримують демократичні та ліберальні ініціативи.
Коментар “Громади”
Як бачимо, через півтора роки війни, наше суспільство досить стійке і патріотично налаштоване. І не випадково респонденти поставили на перше місце політичні конфлікти, коли відповідали на запитання про те, що може роз’єднувати українців.
На думку респондентів, найбільшими загрозами роз’єднання українців можуть стати політичні конфлікти (62%) і взаємні звинувачення (59%). Економічну кризу як негативний чинник назвали 35%, відсутність відбудови, масовий виїзд українців за кордон, відмова від вступу до ЄС/НАТО вказали 20-22%, поразки ЗСУ, мова – 18-19%, релігія – 12%, історія і культура – 1-2%.
Жорстокий і підлий зовнішній ворог – очевидний, а ось ставлення до того, яким шляхом Україна здатна прийти до процвітання – може відрізнятись, особливо, у представників різних поколінь. Наскільки наші політики толерантні до різноманітності думок, наскільки вони здатні знаходити баланс електоральних інтересів?
У цьому дослідженні відповідей на ці запитання немає. Але можна звернути увагу на розділ, що стосується оцінки ціннісних тверджень і ми побачимо, що майбутні політичні баталії розгортатимуться навколо трьох найбільш хвилюючих тем: доступні медицина, вища освіта, власність на землю.
Не виключено, що політики-популісти знову обіцятимуть одне, а після виборів ухвалюватимуть рішення, які суспільство розчарують.
Або, навпаки, почнуть акцентувати увагу на питаннях, які аж ніяк не є основними, щоб заговорити головні, без яких немислимо цивілізоване суспільство: здоров’я, освіта, земля і надра як національне надбання.
Залишається сподіватися, що війна навчить і політиків, і виборців мудрості.
Довідка «Громади»
Метод опитування: CAWI (Computer Assisted Web Interviewing). Анонімне онлайн-інтерв’ю, проведене Соціологічною групою Рейтинг на платформі Rating Online. Вибірка випадкова, респонденти отримували запрошення через месенджери та соціальні мережі.
Структура масиву відображає структуру населення України станом на початок 2022 року (згідно актуальних даних Державної служби статистики України). Вибіркова сукупність складає 6050 респондентів, у т.ч.: 700 респондентів – внутрішньо переміщені особи (ВПО), які даний момент перебувають на території України; 750 респондентів – біженці з України, які в даний момент перебувають за кордоном.
Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95 для усього масиву даних становить не більше 1,5%. Для підмасивів (ВПО та біженці): не більше 4%.
Терміни проведення: 16-20 серпня 2023 р.