Синьо-жовтий чи жовто-блакитний: історія Державного прапора України.
Який стяг використовували українці 100 років тому та змінювалися погляди на його кольори.
23 серпня Україна відзначає День державного прапора. З цього приводу Chas News нагадує, коли з’явилося це свято, чому синій та жовтий стали національними кольорами українців.
День державного прапора: чому свято відзначають 23 серпня
Спочатку день прапора неофіційно відзначали 24 липня — в пам’ять про перше підняття синьо-жовтого стягу біля будівлі Київради у 1990 році.
Проте у 2004 році президент Леонід Кучма офіційно запровадив День державного прапора «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів». Святкування призначили на 23 серпня, щоправда у цей день не відбулося жодної історичної події, пов’язаної з національним прапором.
У ЗМІ можна прочитати версію, що 23 серпня 1991 року після провалу путчу ДКНС до будівлі Верховної Ради занесли синьо-жовтий стяг. Проте насправді це сталося наступного дня вже після голосування за Акт проголошення незалежності.
При цьому національний прапор підняли над будівлею парламенту лише 4 вересня і то — після триразового голосування. Утвердження його офіційно статусу затребувало ще більше часу.
18 вересня Президія Верховної Ради узаконила використання синьо-жовтого прапора у протокольних заходах до прийняття Конституції України. І лише 28 січня 1992 року парламент своєю постановою затвердив Державним прапором «прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3».
Згодом це визначення у більш стислому формулюванні внесли до Конституції України. Відповідно до ст. 20 Державний прапор — це «стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів».
Коли з’явився український прапор і чому його кольори синій та жовтий
Синій та жовтий здавна використовувалися у національних символах українців. Зокрема, ці кольори були головними барвами «руського лева», який зображувався на печатках останніх князів Галицько-Волинського князівства (Руського королівства), герба Львова та Руського воєводства. Його перші зображення відомі з ХІV століття, а «кольорові» описи — з ХV століття.
Так, польський хроніст Ян Длугош писав, що вояки з Леопольської (Львівської) землі у бій під Грюнвальдом йшли під стягом з «жовтим левом, який ніби збирається на скелю, на лазурному полі». Візуалізація цих зображень з’являється у різних гербовниках початку-середини ХV століття.
Наприклад, у бургундському «Гербовнику Золотого руна» серед гербів Польського королівства на одному представлений золотий лев на синьому тлі, а на іншому він ще й збирається на срібну гору. Перший, імовірно, уособлював Галицько-Волинську землю, а другий — Львівщину, вважає голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило.
Синій та жовтий також входили у п’ятірку найбільш популярних кольорів на козацьких корогвах (прапорах), особливо за останнього гетьмана Кирила Розумовського. Хоча і тоді використовувалися у комбінації з іншими барвами.
Утвердження цих кольорів у якості національних почалося у 1848 році. Тоді під час «Весни народів»відповідне рішення ухвалила Головна Руська Рада — створена у Львові політична організація для захисту прав українського населення. 18 травня вона розглянула запит зі Станіславова, яким має бути руський (тобто український) знак, і постановила: «знамя земли рускои тутейшои єсть левъ, а цветы руски жовтый и синый».
Вже 25 червня невідомі вивісили на вежі львівської ратуші «хоруговъ рускои барвы, а при ней зъ лhвои стороны хоруговъ польску». За рік,15 травня 1849-го, прапор в українських кольорах встановили офіційно. Тоді за клопотанням Головної Руської Ради поряд з чорно-жовтим австрійським стягом постала і хоругва «руска синожовта».
Комбінація синього та жовтого кольорів швидко утвердилася на Галичині і стала невід’ємним атрибутом різних зборів, мітингів, урочистостей та святкувань. Щоправда, питання розташування барв на прапорі тоді гостро не стояло — на листівках та картинах можна зустріти різні варіанти.
Міфи про перевернутий прапор
З українським прапором пов’язано кілька популярних міфів, які об’єднує одна думка — неправильне розташування кольорів. Нібито зверху має йти жовта смуга, а знизу — синя. Ось кілька варіацій/аргументів на цю тему:
- Спочатку у якості національного використовувався жовто-синій прапор. Центральна Рада навіть затвердила цей варіант, але потім гетьман Павло Скоропадський «перевернув» кольори догори дриґом.
- Кольорова гамма прапору не відповідає вимогам вексилології (науки про прапори) — верхня смуга має повторювати колір герба, який у нас золотий (жовтий).
- Синьо-жовтий прапор неправильний з точки зору фен-шую: за книгою «І-цзин» утворює гексаграму «Пі», на якій «вода заливає вогонь» і уособлює занепад, а в оберненому вигляді — гексаграму «Тай», яка означає розквіт.
- Перевернутий прапор означає небезпеку і притягує біди до країни.
Звісно кольори за фен-шуєм не обирала жодна країна світу та й взагалі не існує якихось усталених правил з цього приводу. Так само не існує жодних доказів цілеспрямованиого «перевертання» прапору. Спочатку використовувалися обидва варіанти сполучення кольорів, проте з часом утвердився саме синьо-жовтий.
Який український прапор правильний: синьо-жовтий, блакитно-жовтий, жовто-синій чи жовто-блакитний
Коли у 1917 році у Російській імперії спалахнула революція, українці у різних її частинах уявляли національний прапор плюс-мінус однаково. Він мав складатися з двох рівних смуг: однієї — синього чи блакитного кольору та іншої — жовтого. При цьому зустрічалися різні варіанти їх сполучення. Ось кілька прикладів, які наводила головна українська газета «Нова Рада».
22 квітня на мітинг у Мінську солдати-українці прийшли на мітинг з жовто-блакитними прапорами з написами «Хай живе вільна, автономна Україна» та «Хай живе федеративна демократична республіка». На демонстрацію з нагоди 1 травня у Пермі українська діаспора принесла «величезний синьо-жовтий український прапор», а того ж дня у Томську — блакитно-жовті з написами «Ще не вмерла Україна», «Вільна федерація всіх націй» та «За неньку Україну».
В Україні також спостерігалося розмаїття комбінацій кольорів. Ні газетні дописи, ні спогади очевидців не дають відповіді на питання, який варіант користувався більшою популярністю. Різні люди могли описувати прапори на одній акції по-різному.
Так, Михайло Грушевський, розповідаючи про 100-тисячний мітинг на Софійській площі 1 квітня, тричі згадав про синьо-жовтий варіант, але водночас переповів анекдот про двірника, який побачив маніфестантів із жовто-блакитними прапорами. Сергій Єфремов писав про блакитно-жовті, а Дмитро Дорошенко — про жовто-блакитні. «Нова Рада» у своєму репортажі згадала про синьо-жовті і жовто-сині, але імовірно там були усі варіанти — кореспондент нарахував 320 національних прапорів.
В Україні також спостерігалося розмаїття комбінацій кольорів. Ні газетні дописи, ні спогади очевидців не дають відповіді на питання, який варіант користувався більшою популярністю. Різні люди могли описувати прапори на одній акції по-різному.
Так, Михайло Грушевський, розповідаючи про 100-тисячний мітинг на Софійській площі 1 квітня, тричі згадав про синьо-жовтий варіант, але водночас переповів анекдот про двірника, який побачив маніфестантів із жовто-блакитними прапорами. Сергій Єфремов писав про блакитно-жовті, а Дмитро Дорошенко — про жовто-блакитні. «Нова Рада» у своєму репортажі згадала про синьо-жовті і жовто-сині, але імовірно там були усі варіанти — кореспондент нарахував 320 національних прапорів.
Врешті саме синьо-жовтий варіант обрали українські органи влади. У ЗМІ та навіть пресрелізах деяких українських міністерств можна прочитати, що 22 березня 1918 року Центральна Рада прийняла закон про жовто-синій Державний прапор. Однак історики не знайшли жодних підтверджень, що такий документ хоч-колись розглядався. Відомо, що 22 березня обговорювали лише проєкти зображень герба та печатки УНР.
Натомість 27 січня 1918 року Центральна Рада затвердила тимчасовий закон про флот УНР. Це єдиний її документ, у якому надається опис прапору, хоч і не загальнодержавного: «Прапором української військової фльоти є полотнище о двох — блакитному і жовтому кольорах. В крижі блакитного кольору — історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому. Прапором української торговельної фльоти є полотнище о двох — блакитному і жовтому кольорах».
Гетьман Павло Скоропадський після приходу до влади порядок кольорів не перевертав, а навпаки підтвердив. 16 липня 1918 року він схвалив малюнок нового військового прапора Української Держави — білого кольору з синім хрестом на посередині, у крижі якого містився «національний прапор Держави, складений з блакитної і жовтої горизонтальних смуг».
Директорія, яка прийшла на зміну Скоропадському, документів з цього приводу не ухвалювала. Однак в обох проєктах конституції УНР, представлених у 1920 році, державними барвами визначалися синя та жовта. Такий же порядок використовували в армії УНР.
Більш відповідально до цього питання поставилася влада Західноукраїнської Народної Республіки. У затвердженому 13 листопада 1918 році Тимчасовому основному законі йшлося про синьо-жовтий державний прапор. Такий же порядок у 1920 році прийняли і в Підкарпатській Русі (Закарпаття).
Проте у міжвоєнний період в діаспорі та Західній Україні почалисяся суперечки про правильну комбінацію кольорів. Прихильники жовто-синього варіанту наголошували на його правильності з точки зору правил геральдики — верхня смуга прапора повинна мати колір основної фігури герба, а нижня відповідати барві поля щита. Враховуючи, що український тризуб традиційно зображувався золотим, то і верхня половина прапору мала бути жовтою.
Однак це норма притаманна лише для німецької геральдичної традиції ХІХ століття, яка частково поширилася і у сусідніх країнах. Зокрема, їй відповідає прапор Польщі. Однак правило не застосовувалось в інших державах, наприклад у Франції, Португалії чи Фінляндії. Суперечить йому і сучасний прапор Німеччини.
Дискусії призвели до того, що багато організацій почали використовувати жовто-синій прапор. Хоча, наприклад, Карпатська України 15 березня 1939 року одночасно із проголошенням незалежності визначила, що на державному прапорі «барва синя є горішня, а жовта є долішня».
Так само і в ОУН зрештою зупинилися на синьо-жовтому варіанті. Кольори у такому порядку визначалися державними барвами у проєкті Конституції Української держави, який розробили у 1939 році за дорученням лідера організації Андрія Мельника. Згодом частина ОУН на чолі зі Степаном Бандерою офіційно затвердила такий же варіант національного прапору. Щоправда, на місцях ці настанови не завжди виконували.
У 1949 році припинити суперечки вирішила Українська національна рада — законодавчий орган УНР в еміграції. Тоді вона ухвалила, що остоточно питання врегулюють після відновлення незалежності України, а доти треба використовувати наступний порядок: «блакитна барва нагорі, жовта внизу».
Врешті у 1989 році саме синьо-жовті та блакитно-жовті прапори стали обов’язковими атрибутами багатотисячних демонстрацій та акцій протесту у тоді ще радянській Україні.
14 березня 1990 року синьо-жовтий прапор вперше підняли над будівлею органу державної влади — міською радою Стрию на Львівщині. Наступного року він вже майорів на Верховною Радою. Зараз з цими кольорами асоціюють себе мільйони українців по усьому світу.
Що значить український прапор: як пояснювали кольори видатні українці
Традиційно вважається, що синій колір символізує чисте небо, а жовтий — родючі поля. Хоча в історії зустрічалися і більш оригінальні тлумачення.:
Яків Головацький, 1848 рік: «Народни барвы просвещали намъ и выображали не богатства, збытокъ, але сильную, щирую волю, благое намереніе. Синій цветъ, якъ чисте небо южной Руси, ясный, погодливый, якъ душа щирого не скаженого Русина, изьображавъ миръ и спокой, якого до розвитія нашого народного потреба. Золотый цветъ, якъ тіи зорницъ на ясномъ небе, изъображали ясное светло, до котрого намъ стремитися належить».
Дмитро Дорошенко про український мітинг у Києві 1 квітня 1917 року: «Гордо маяли в повітрі жовто-блакитні прапори. Колір — символ нашого блакитного неба і золотої пшениці на полях».
Сергій Єфремов про той же мітинг: «Розгорнулась поруч безконечна стрічка людей, що безупинною лавою йшли і йшли протягом цілого дня. Мають корогви на вітрі, голосно лунають нечуті ще слова, гремить бадьора мелодія… Ось блакитно-жовті — сонце і небо — українські прапори».
Підпільне видання ОУН «Народ в боротьбі. Революційний довідник» (1947 рік): «Прапор українського народу є синьо-жовтого кольору. Синій колір відображає голубе українське небо, а жовтий колір — золоте гаряче українське сонце. Ці кольори віддають ясний, життєрадісний, волелюбний зміст духовости українського народу» .
Збірник вишкільних (навчальних) матеріалів І ступеня, виданий крайовим осередком пропаганди ОУН Карпатського краю (1950 рік): «Українським національним прапором є синьо-жовтий прапор. Розуміється як синє голубе небо і українські лани золотої пшениці, наповнені гарячим сонцем. Синьо-жовтий прапор — символ живучости краси і природної сили українського народу».