“У них є долар, у нас є Аллах”, – заявив президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Повільно тліючий конфлікт між Туреччиною та США набув безпрецедентної гостроти і вийшов далеко за межі суто економічних відносин.
З 13 серпня стали реальністю нові, подвоєні митні тарифи на сталь та алюміній турецького виробництва, що постачаються до США (відповідно 50% і 20%). Ліра після різкого падіння протягом п’ятниці відразу на 18% на вихідних трішки зміцнилася, проте зазнала у понеділок нищівного удару на ринках Азії, де курс опустився до 7,24 ліри за долар.
Президент Ердоган виступив із черговими звинуваченнями на адресу США у “політичному заколоті” і заявив, що його країна “дасть відповідь, шукаючи нових ринків, партнерів і союзників”. “Деякі закривають двері тоді, коли деякі відкривають їх, – зазначив Ердоган у виступі перед своїми прихильниками у Трабзоні. – Ми тільки можемо сказати “прощавай” будь-кому, хто приносить у жертву стратегічне партнерство і півстолітній альянс з країною з населенням у 81 мільйон заради відносин з терористичними групами”.
Пастор в епіцентрі конфлікту
Формально приводом для дій з боку США стала відмова Туреччини звільнити з-під арешту американського громадянина, пастора-євангеліста Ендрю Брансона. Два роки тому його заарештували за звинуваченнями у підтримці тероризму і заколоті проти Ердогана. Йдеться про невдалу спробу військового перевороту 15 липня 2016 року.
У статті для New York Times Ердоган порівняв події дворічної давнини з Перл-Харбором і терактами 11 вересня 2001 року, зазначивши, що США недостатньо різко висловилися у своїх оцінках щодо перевороту і відмовляються видавати Туреччині ісламського проповідника Фетхуллаха Гюлена, якого звинувачують у його організації.
Саме зв’язки з гюленістами і певними курдськими активістами ставлять у провину і Брансону.
Представник Євангелістської пресвітеріанської церкви Ендрю Брансон прожив у турецькому Ізмірі більше двадцяти років. Звинувачення проти нього грунтуються на показах трьох анонімних свідків, що, як зазначається у звинуваченні, за певними дотичними ознаками зробили висновок про його зв’язки з організацією Гюлена.
Сам пастор категорично заперечує протиправну діяльність. Сенатор від Північної Кароліни Тім Тілліс, який був присутній на першому засіданні суду над Брансоном, заявив у своїй статті для газети The Hill, що всі звинувачення проти пастора є “беззмістовною колекцією неймовірних конспірологічних теорій”. На його думку, уряд Туреччини використовує Брансона “як політичного заручника з метою обміну на Фетхуллаха Гюлена”. Такої ж думки дотримується Роберт Пірсон, колишній посол США в Туреччині.
Офіційна позиція США у цьому питанні полягає ось у чому: Туреччина не надала достатніх доказів протиправної діяльності постійного резидента США Фетхуллаха Гюлена, тому його екстрадиція не є можливою.
Ні про які обміни Гюлена на Брансона не може бути й мови, оскільки подібні речі суперечать законодавству США.
Проте справа Брансона є лише останнім з багатьох контраверсійних питань двосторонніх відносин, які накопичувалися протягом останніх двох років.
У Туреччині вкрай негативно поставилися до підтримки з боку США деяких курдських збройних формувань у Сирії, які брали участь у знищенні ІДІЛ. Майкл Флінн, який став першим в адміністрації Трампа радником з питань національної безпеки і протягом місяця після призначення був вимушений подати у відставку, ще під час виборчої компанії працював на Туреччину як лобіст і наполягав на висилці Гюлена.
І хоча відставка Флінна була пов’язана з його контактами з росіянами, “турецький ангажемент” також не пройшов непоміченим.
У Вашингтоні вкрай негативно сприйняли новину про наміри Туреччини придбати у Росії комплекси С-400, а також нервово спостерігали за спільними діями Ірану, Росії і Туреччини у Сирії. Виходило так, що член НАТО і союзник США – Туреччина вибудовує тісні стосунки і координує свою політику з найзапеклішим ворогом США – Іраном, а також з Росією, яка розглядає НАТО як найбільшу загрозу власній безпеці.
Не пройшла непоміченою і відмова Туреччини підтримати санкції США проти Ірану, і вкрай негативна риторика на адресу Ізраїлю, і відкрита, беззастережна підтримка “Хамасу”.
Є підстави вважати, що під час зустрічі на саміті НАТО у Брюсселі Трамп і Ердоган домовилися вирішити проблему з пастором. Свідченням цього є звільнення в Ізраїлі громадянина Туреччини, за якого просив Ердоган. Проте Брансона не звільнили, а лише перевели з тюрми під домашній арешт.
У відповідь на початку серпня США ввели персональні санкції проти міністрів юстиції і внутрішніх справ Туреччини. При цьому, за свідченням самого Ердогана, США висунули ультиматум – звільнення Брансона до 18:00 8 серпня. Оскільки Туреччина відмовилася, були введені мита на сталь і алюміній, а Трамп видав твіт, в якому охарактеризував двосторонні відносини “як не дуже добрі”. Після цього і було зареєстроване різке падіння курсу ліри, яке потягнуло за собою послаблення євро, а також легку паніку на біржах Азії.
Почути Анкару
Якщо залишити осторонь безліч інших подробиць відносин США і Туреччини, слід констатувати, що наразі сторони знаходяться у стані справжнього конфлікту. І хоча, як свідчить досвід зі збитим російським Су-27, Ердоган цілком спроможний на компроміси, наразі можна констатувати певний дефіцит засобів пом’якшення ситуації.
Євангелістська церква і частина членів Конгресу США не дозволять Трампу зробити крок назад, а Ердоган ніяк не може поступитися у першому серйозному зовнішньополітичному випробуванні після обрання президентом з виключними повноваженнями.
Проте важливо зазначити, що ні санкції проти двох міністрів, ні підвищення мит на сталь і алюміній не є настільки болючими для Туреччини, щоб викликати просто нищівну риторику Ердогана на адресу США, навіть попри складний стан турецької економіки.
Наразі виникає питання про дійсні мотиви президента Туреччини. На думку деяких аналітиків, Ердоган, як і багато інших політиків, використовує зовнішню ситуацію для досягнення внутрішньополітичних цілей.
Наразі йому вкрай необхідно пояснити населенню погіршення стану економіки, яке має об’єктивні причини, що сягають корінням ще у 2009 рік, а також легітимізувати продовження арештів гюленістів попри вже проведену майже тотальну “чистку” всіх владних структур і концентрацію влади з дуже широкими повноваженнями в руках президента.
Щоб об’єднати націю, потрібен зовнішній ворог (знайома тактика, чи не так?), і він з’являється – це США, а також приклад принципового покарання “злочинця-гюленіста”.
Християнський пастор, який не викличе симпатій у виборців Ердогана, цілком підходить на цю роль. Усі незадоволені чистками і арештами тепер мають можливість переконатися, що покарання конспіраторів проти Республіки – неминуче. При цьому Ердоган переконаний, що важливість Туреччини для ЄС і НАТО, зокрема для США, є запорукою його своєрідної недоторканності.
З чим важко сперечатись – то це з виключною важливістю збереження стабільної Туреччини для України і регіону.
Крах турецької економіки жодним чином не входить у плани США, як і виштовхування країни з НАТО.
У ситуації, близькій до патової, Анкара пом’якшила свою ще нещодавно войовничу риторику щодо Європи і особливо Німеччини, куди Ердоган зібрався з візитом.
Для України події навколо Туреччини (як і навколо Ірану) виносять на порядок денний кілька важливих питань. Туреччина – наш стратегічний партнер (як і США), який наразі заявляє про наміри “шукати інших союзників”, основними з яких будуть, без сумніву, Росія, Китай та Іран.
Для Євросоюзу розхитування Туреччини, яка все ще приймає на своїй території 3,5 млн сирійських біженців, є найгіршим варіантом розвитку подій. Тому, як і у випадку з Іраном, слід очікувати, що у ЄС цього разу “почують” Туреччину попри жорстку критику щодо порушень прав людини і свободи слова. Тим більше, що до Ердогана у Берліні побуває Путін.
В одній зі своїх промов Ердоган згадав Україну серед тих торговельних партнерів, з якими Туреччина “перейде” на розрахунки у національних валютах, щоб позбутися “диктату долара”. Зрозуміло, що це лише політична заява, але вона може стати предметом переговорів, до яких слід бути готовими.
А поки що в Туреччині почалося полювання на тих дописувачів у соціальних мережах, які “своїми панічними постами сприяли розхитуванню ситуації навколо ліри”. Їм загрожує до п’яти років в’язниці.
, ДЛЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРАВДИ