14 червня саміт НАТО визначив дві головних загрози, яким має протистояти Альянс.
Це Росія, яка, за словами повіреного у справах США Дугласа Джонса, є “найбезпосереднішою загрозою спільній безпеці союзників”, та “нова загроза” — Китай.
Але поки що це загрози різного типу.
“Росія — розбійник, а не рівний конкурент; Китай — рівний конкурент, а не розбійник”.
Такого висновку дійшов у 2019 році найстаріший у світі аналітичний центр RAND Corporation.
За його висновками, Росія є не рівноправним конкурентом, а скоріше добре озброєною державою-розбійником, що прагне зруйнувати міжнародний порядок, в якому вона й не сподівається колись домінувати.
На відміну від неї Китай — рівноцінний конкурент, який хоче сформувати міжнародний порядок, де він може домінувати.
Обидві країни бажають змінити статус-кво, але лише Росія нападає на сусідні держави, окупує їхні території та відверто підтримує сепаратистські сили. Росія вбиває своїх опонентів вдома й за кордоном, втручається у закордонні вибори, розхитує іноземні демократії та працює на підрив європейських і атлантичних інституцій.
Тоді як зростаючий вплив Китаю, в основному, базується на позитивніших заходах: торгівлі, інвестиціях та допомозі в розвитку.
“Росія — як ураган, Китай — як зміна клімату”.
Таким порівнянням пропонують розглядати різницю між двома країнами на світовій арені експерти з питань розвідки Жан-Батіст Жанген Вільмер та Пол Харон. Вони також вказують, що Китай досі уникав тактики hack-and-leak (зламай і злий) і здебільшого будував свою міжнародну репутацію на позитивних іміджевих повідомленнях.
Негатив використовувався вужче і лише у темах, які в Китаї називаються “п’ять отрут”: Тайвань, Тибет, Сіньцзян, Фалуньгун та демократичні активісти.
Але останнім часом з’явилися ознаки “росіянізації” китайських інформаційних операцій.
Китайська армія ботів
Китайські дослідники уважно вивчають російську зовнішню пропаганду. Зокрема — успіх Russia Today у поширенні “альтернативних” поглядів серед світової аудиторії, а особливо в країнах, що розвиваються.
У 2014 році “Женьмінь жибао” (орган ЦК Комуністичної партії Китаю) описувала RT як “агітаційний авіаносець”, що може проникати в закордонні медіа й використовувати соціальні мережі для впливу на “людей, на яких легко вплинути”, відзначала успішне проникнення RT у Facebook, Twitter та Youtube і успішну співпрацю RT з іноземними та приватними ЗМІ.
Із 2017 року на вивченні методів російської пропаганди ретельно зосередилась Академія сучасного Китаю та світових досліджень.
У 2018 році “творче використання автоматизованих ботів” для розповсюдження інформації у соцмережах відзначав “Військовий репортер” (Junshi jizhe).
Як взірець для наслідування китайські ЗМІ взяли весь комплекс — від “стратегії зовнішньої пропаганди” до структури RT, їхніх підходів до фінансування, персоналу та щоденних операцій.
Після початку пандемії COVID-19 Китай вдався вже до активного поширення дезінформації в російському стилі, “все більше намагаючись сформувати глобальне інформаційне середовище за межами своїх кордонів”, відзначає Джеймстаунський фонд.
Наслідуючи RT, Китай перейшов до пропагандистської гри на чужому полі — проникнення й впливу на іноземну громадську думку.
“Кримнаш” на Тайвані
“Історія може не повторюватися, але вона часто римується: сьогодні подібний до Криму сценарій може легко розгорнутися в Південнокитайському морі”, — пише World Politics Review.
“Китай заявляє, що хоче мирного об’єднання, але не виключає використання сили для встановлення контролю над Тайванем”, — пише американське видання Financial Times.
“Чи перетворить Китай Тайвань на черговий Крим?” — питає британський The Guardian.
Ще у 2016 році видання Global Times стверджувало, що Китай намагатиметься “ліванізувати” (уподібнити що-небудь Лівану з його політичним і військовим протистоянням, затяжним військовим конфліктом) Тайвань, щоб “підірвати стабільність”.
Сьогодні Тайбейський аналітичний центр і спостерігачі на Тайвані кажуть, що Китай веде проти жителів острова “когнітивну війну“. Мета — нівелювати спротив китайському захопленню, щоб не було необхідності застосовувати військову силу.
Ці аналітики зазначають, що зусилля Китаю включають залякування та дезінформацію, яку поширює армія онлайн-тролів для маніпулювання громадською думкою. За їх словами, інтенсивність цих зусиль така, що Тайвань змушений постійно перебувати в оборонній позиції.
“Кінцева мета — контролювати те, що знаходиться між вухами. Тобто ваш мозок, те, як ви думаєте, що, як сподівається Пекін, призведе до зміни вашої поведінки”, — каже Ценг І Суо, директор відділу кібербезпеки Інституту національної оборони та досліджень безпеки в Тайбеї.
“Китай вчився на російських операціях з пропаганди та дезінформації в Україні та США”, — йдеться у дослідженні Центру науки й міжнародних відносин Белфера.
“Вибраною зброєю Пекіна стала дезінформація. Експерти зареєстрували різке збільшення китайських інформаційних операцій, спрямованих на Тайвань, з моменту початку пандемії”, — пише Financial Times.
“Негативні історії або фейкові новини про вакцини домінують серед найбільш обговорюваних тем”, — відзначав Ю Чі Хао, співдиректор Групи з інформаційних операцій (IORG), неурядової організації, що відстежує спрямовані на Тайвань китайські інформаційні маніпуляції.
Наративи — геть ті ж самі, які використовує Росія в Україні та Європі.
Так, наприкінці травня домінуючим повідомленням було те, що США, неофіційний захисник Тайваню, нібито “не продають Тайбею жодної дози вакцини”.
На початку червня Пекін заявляв, що десятки тисяч тайванців нібито з’їжджаються до Китаю для вакцинації. Тоді китайські ЗМІ повідомляли, що Тайбей планував вакцинувати своїх дипломатичних союзників, хоча йому не вистачало вакцин для власного населення. Обидві претензії уряд Тайваню відхилив.
А після того, як тайванська вакцинаційна кампанія набрала швидкості, китайські ЗМІ розповсюджували історії про померлих від уколів старих людей. Відтоді рівень вакцинації на Тайвані знизився, оскільки багато людей похилого віку стали її боятися.
Пандемія як шанс
Китай у повній мірі скористався пандемією для розгортання інформаційної війни в своїх інтересах.
“Кремлівський посібник з дезінформації надходить до Пекіна. Пандемія коронавірусу відкрила зростаючу конкуренцію між демократичними та авторитарними урядами… Росія та Китай користуються моментом для посилення свого міжнародного впливу за допомогою інформаційних операцій. Москва й Пекін давно мали на меті послабити Сполучені Штати, затьмарити привабливість демократичних інституцій та посіяти розбіжності на Заході. Їх цілі в цій кризі нічим не відрізняються”, — писав Інститут Брукінгса у 2020 році.
Центр аналізу європейської політики (CEPA) в 2021 році опублікував детальне дослідження, присвячене інформаційним операціям Росії та Китаю під час пандемії. Основні висновки: Китай скопіював російську тактику, вперше поширивши дезінформацію в усьому світі, а Комуністична партія Китаю звернулася до деструктивних та конспіративних наративів.
CEPA наголошує, що інформаційні операції Росії й Китаю несуть серйозну загрозу та вимагають відповідних контрзаходів із залученням громадянського суспільства, медіаорганізацій, соцмедіаплатформ, аналітичних центрів та державних установ.
Інститути Конфуція – культурна зброя
Одним з інструментів “м’якої сили” Китаю є мережа Інститутів Конфуція, започаткована у 2004 році для створення “неприбуткових державних установ, спрямованих на просування китайської мови та культури в іноземних країнах”.
Перший Інститут Конфуція відкрився в листопаді 2004 року в Сеулі (Південна Корея) після створення пілотного інституту в Ташкенті (Узбекистан). З тих пір відкрилися ще сотні закладів у десятках країн світу. Найбільше — у США, Японії та Південній Кореї.
Зараз у 162 країнах на початковому, середньому та університетському рівнях функціонує 541 інститут та майже 2000 кабінетів Конфуція.
З 2008 по 2016 рік Ханбан (штаб-квартира мережі) повідомляв, що витратив понад 2 млрд доларів на Інститути Конфуція в усьому світі. Починаючи з 2017 року, Ханбан більше не повідомляє про витрати на програму.
Центри — некомерційні організації, пов’язані з міністерством освіти Китаю, — проводять курси мандаринської мови, уроки кулінарії та каліграфії, святкування китайських національних свят.
І хоча ці організації нагадують такі респектабельні культурні асоціації, як Британська рада Великої Британії, французький Альянс Франсез, Німецький інститут Гете чи Іспанський інститут Сервантеса, вони часто фігурують у скандалах через цензуру та спотворення історії з геополітичними цілями.
У 2014 році Американська асоціація викладачів університетів (AAUP) закликала коледжі або ретельніше домовлятися про свої стосунки з Інститутом Конфуція для забезпечення академічної свободи, або закрити їх.
Інший звіт Національної асоціації науковців у 2017 році показав, як китайський уряд проникає в американські коледжі та університети, щоб покращити свій імідж. А в 2019 році директор ФБР Крістофер Врей засвідчив Конгресу США, що інститути “створюють платформу для поширення пропаганди китайського уряду або Комуністичної партії Китаю, для заохочення цензури та обмеження академічної свободи”.
Критика призвела до закриття 27% інститутів у США з 2017 року.
Звинувачення на адресу Інститутів Конфуція варіюються від втручання у набір викладачів та визначення навчальної програми до організації протестів і просуванні спотвореної історії (особливо щодо Тайваню, Тяньаньменю і Тибету).
Крім того — у тиску на університети з метою скасування конференцій на Тайвані та візитів Далай-лами, у відстеженні китайських студентів, які навчаються за кордоном, та у погрозах тим з них, хто відхиляється від наративів офіційної пропаганди Пекіна.
Це призвело до закриття Інститутів Конфуція не тільки в США, але і в Австралії, Бельгії, Канаді, Данії, Франції, Німеччині, Нідерландах та Швеції.
Більш того, як повідомляє сингапурське видання The Straits Times, Японія має намір відкрити розслідування щодо фінансованих Пекіном Інститутів Конфуція в країні після попереджень безпекових партнерів, що культурні центри можуть бути каналом китайської пропаганди і навіть шпигунства.
“Проблема полягає в тому, що Інститути Конфуція стали осередками для прихованих політичних махінацій, фінансуються для здійснення пропагандистської діяльності Пекіна та забезпечують прикриття того, як він здійснює операції впливу”, — писало японське видання Sankei у вересні минулого року, закличаючи провести розслідування.
У Південній Кореї діє організація “Громадяни за викриття Інститутів Конфуція” (CUCI), яка наполягає на тому, що Інститут Конфуція — це пропагандистська гілка Китаю під виглядом мовної та культурної програми. Називаючи Інститут глобальною мережею Китаю, створеною для шпигунства та промивання мізків заради підтримки політики Китаю, активісти закликають Китай закрити інститути самостійно, перш ніж їх змусять піти, повідомляє The Korea Times.
“Попри його назву, в Інституті немає жодних конфуціанських ідей. Що там є, це привид Мао Цзедуна”, — каже Хан Мінхо, засновник і президент CUCI.
Дослідження, опубліковане в минулому році в журналі Europe-Asia Studies, проводило паралелі між Інститутом Конфуція і Фондом “Русский мир”. За висновками дослідників, їхня діяльність суперечить заявленим цілям культурної дипломатії, на практиці вони створили та експлуатують свої інститути як інструменти для просування політичних інтересів.
Росія — “молодший брат” Китаю
Попри те, що Китай вчиться у Росії веденню когнітивної війни, Росія в цьому тандемі, якщо брати загал, залишається “молодшим братом”. Російські ЗМІ пишуть про це прямим текстом: “Китай “виріс” із статусу молодшого брата Росії до старшого”, “Росія перетворилася зі старшого брата Китаю на молодшого” тощо.
І це стосується в тому числі взаємин у сфері політичної пропаганди.
“Китай — це ніякий не союзник Росії, а старший партнер, з яким ми зовсім навіть не рівня. У всякому разі, з точки зору самих китайців. Легко помітити, що Росія надає Китаю набагато більше дрібних і великих послуг, ніж він їй. Поки наша пропаганда старанно відтворює пекінські байки про щасливе життя уйгурів під керівництвом КПК, в Пекіні ніхто не поспішає визнавати Крим російським і транслювати на свою аудиторію великодержавну кремлівську пропаганду”, — визнає російське видання Republic.
Раніше цього року видання писало, що Китай підтримає повернення російських “втрачених” земель лише в обмін на повернення китайських за схемою “Крим — ваш, Сибір — наш”.
Китайська пропагандистська система може залишатися непохитною навіть тоді, коли йдеться про текст президента Росії.
Наприклад, минулого року переклад статті Владіміра Путіна про Другу світову війну на китайській версії сайту Sputnik був заблокований в Китаї одразу в день публікації без жодних пояснень.
***
Попри те, що в сфері пропаганди ототожнювати Китай з Росією не можна, і “бандитський” стиль останньої залишається неповторним, їхня зростаюча схожість не може не викликати тривогу.
Росія подала приклад, як можна вторгатися в інформаційний простір інших країн, користуючись демократією й свободою слова. Цей приклад виявився заразливим для інших авторитарних режимів і збільшив загрози для демократій.
Україна має бути обережною.
Статтю підготовдлено Центром стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. eurointegration.com.ua