Українська сторона на переговорах у Мінську погодилася використовувати т.зв. «формулу Штайнмайєра» в переговорах щодо завершення війни на Донбасі. Це спровокувало масові акції протесту військовослужбовців, патріотів та ветеранів АТО, які вважають таке рішення капітуляцією. Водночас президент Володимир Зеленський став об’єктом гучного міжнародного скандалу за участю президента США Дональда Трампа через оприлюднення стенограми розмови голів держав з незаконними кулуарними домовленостями. Про ці та інші актуальні процеси на внутрішньо- та зовнішньополітичному фронті України, в ексклюзивному інтерв’ю нашому виданню розповів політичний аналітик Інституту Євроатлантичної співпраці Володимир Горбач.
Почнемо з найбільш резонансної події останнього часу. 1 жовтня українська сторона на переговорах Тристоронньої контактної групи в Мінську письмово погодилася на застосування «формули Штайнмайєра» в переговорах із завершення війни на Донбасі. Про що свідчить це рішення і які ризики воно має?
Володимир Горбач: На мою думку, таким чином Україна іде шляхом поступок росіянам і готова виконувати Мінські домовленості без гарантій безпеки, на яких наполягала раніше. Тобто, Київ фактично здав свою сильну переговорну позицію, що базувалася на принципі «спочатку безпека, потім вибори».
Наскільки взагалі можливе практичне застосування «формули Штайнмайєра» для врегулювання ситуації на Донбасі? Чи все, що відбувається – це лише виконання передвиборчих обіцянок якомога швидше закінчити війну?
Володимир Горбач: Аспект виборів взагалі не має жодного відношення до врегулювання конфлікту на Донбасі. Нагадаю, що війна почалася навіть не з проросійських мітингів, не через сприяння місцевої влади сепаратистам, а через провокації та диверсії російських спецслужб і подальшого військового вторгнення кадрових військових Російської Федерації. «Формула Штайнмайєра» – це спроба перевести зовнішню агресію на внутрішньоукраїнський конфлікт шляхом проведення в ОРДЛО місцевих виборів. Це російська модель, російський наратив і практичне закріплення позиції Кремля стосовно того, що відбувається на Сході.
На превеликий жаль, цю формулу схвалюють і деякі європейські політики – той же Франк Вальтер-Штайнмайєр, Емманюель Макрон. Вони намагаються врегулювати конфлікт на Донбасі, ідучи на поступки Росії, вирішити власні проблеми за рахунок України і поступок з боку офіційного Києва. Насправді ж формула завершення війни єдина – російські війська мають повністю залишити тимчасово окуповані райони Донецької та Луганської областей.
Чи можливо хоча б частково реалізувати «формулу Штайнмайєра» на практиці? Скажімо, виконати хоча б перший пункт про розведення військ? Чи це абсолютно нереальний спосіб вирішення ситуації?
Володимир Горбач: Знову ж таки, якщо ставити за мету врегулювання конфлікту, то починати слід не з «формули Штайнмайєра», а з дії російських військ. Якщо вони виводяться, а україно-російський кордон повертається під контроль Києва, тоді можна далі про щось говорити. Все інше буде «смиканням туди-сюди».
Передбачене Мінськими домовленостями відведення сторін від лінії розмежування на 1-2 кілометри уже відбувалося. Однак війська не можуть довго стояти на відстані – вогонь не припиняється, військові з суто тактичних міркувань передислоковуються, займають ті чи інші позиції. Лінія фронту дуже складна, у деяких місцях вона проходить поряд із великими містами і стратегічними об’єктами, наприклад, Горлівка чи Донецький аеропорт. І відведення військ на 1-2 кілометри, суттєво погіршує позиції однієї сторони і покращує іншої. За останні п’ять років війська намагалися розвести уже двічі, але ці спроби закінчилися безрезультатно. Звісно ж можна спробувати і втретє, але мені здається, що результат буде аналогічним.
Зараз готується розведення військ поблизу селищ Золоте на Луганщині та Петрівське на Донеччині. Наскільки це небезпечно для України і чи може відбутися на практиці?
Володимир Горбач: Це небезпечно як загалом для України, так і для місцевого населення, яке проживає у цих районах. Для того, аби реалізувати такий сценарій, сторони мають довіряти одне одному, або довіряти якомусь посереднику, який має потенціал і ресурс змусити обидві сторони дотримуватися цієї домовленості.
Однак наразі цього немає. Відсутня довіра у двосторонніх відносинах між Україною і Росією, відсутні ресурси і потенціал місії ОБСЄ забезпечити контроль і змусити обидві сторони дотримуватись умов перемир’я. І найголовніше – така довіра відсутня на лінії зіткнення. Кожного дня відбуваються обстріли, є поранені і загиблі. Атмосфера довіри відсутня, тому це фантастика і потенційне розведення військ неможливе. Можуть бути спроби імітації цього процесу, але вони матимуть дуже негативні наслідки для України.
Які шанси введення міжнародної миротворчої місії на територію ОРДЛО? Чи допоможе це зрушити ситуацію з «мертвої точки»?
Володимир Горбач: Конфлікт на Донбасі триває 5 років, а війна у тліючій фазі, тому без миротворців розв’язати його неможливо. Однак введення миротворчої місії в ОРДЛО сьогодні неможливе через безкомпромісну позицію Росії, яка на це не погоджується і яка ветувала подібні ініціативи на засіданні Ради Безпеки ООН. Допоки Кремль не дасть згоду на розміщення миротворців, введення такої місії апріорі неможливе.
І ще один важливий нюанс – миротворці не працюватимуть на території, де присутні війська РФ. Тож спочатку російсько-терористичні війська мають залишити ці території, а потім туди зайде миротворча місія.
Хто може бути у складі такої миротворчої місії – США, ООН, СММ ОБСЄ, країни-гаранти України за Будапештським меморандумом?
Володимир Горбач: Найоптимальніший варіант – це миротворча місія ООН («блакитні шоломи» – ред). Історично так склалося, що це їхня робота і їхня функція, вони мають колосальний досвід роботи в цьому напрямку. Які країни мають увійти до потенційної місії по Донбасу – це вже інше питання. Однак важливо, аби це було під егідою ООН.
Ініціатива розведення військ і згода на «формулу Штайнмайєра» спричинили масові протести у Києві та інших містах України. Наскільки імовірна трансформація цих протестів у нове силове протистояння, подібне Євромайдану? Яке рішення влади може стати «останньою краплею» для початку силових зіткнень?
Володимир Горбач: Нинішні акції протесту дуже схожі на розгортання нового Майдану. Останні півроку мене не полишає інтуїтивне відчуття, що Україна заходить на «третій виток» революцій і Майданів. Віче на Майдані Незалежності 6 жовтня – це вже демонстрація сили. Люди масово вийшли, аби продемонструвати, що їх багато і що в питаннях війни та миру, вони обіймають принципову позицію – «Ні капітуляції!».
Водночас реакція нової влади на ці події свідчить про те, що вона не розуміє, з чим має справу. В Офісі президента заявляють, що нинішні протести замовні і проплачені політичними конкурентами і це свідчить про неадекватне сприйняття дійсності. Це перша ознака, що протистояння між Майданом і владою, може набути характеру антагоністичного конфлікту і почнуться силові зіткнення. Тобто, є ризик повтору спроб влади придушити протест, а протесту скинути президента, як це зробили з Віктором Януковичем. Люди мають практичний досвід, вони нічого не забули.
«Останньою краплею» і «спусковим гачком» переходу мирних протестів у силові, можуть бути поступки Зеленського під час запланованого саміту в «нормандському форматі». Майдан може сприйняти це як доказ своєї підозри в намірах президента здійснити капітуляцію. Тоді можуть початися силові зіткнення і процес набуде незворотного характеру.
Чи можливий в Україні військовий переворот, а не чергова зміна політичних еліт, як це сталося п’ять років тому?
Володимир Горбач: Актуальна конфігурація сил на політичній сцені, сприяє такому сценарію розгортання подій. Крім того, у частини суспільства уже формується запит на це. Хоча мені здається, що до цього не дійде, оскільки, по-перше, в історії України ще не було таких прецедентів. І по-друге, політики і політичні партії продовжують тримати руку «на пульсі» життя і допоки народ матиме на них якусь надію і сподівання, жодна «військова хунта» не з’явиться.
Чому в неділю, 6 жовтня, у Києві з’явився Майдан? Тому що вичерпалися усі інші легальні, легітимні, прописані в Конституції можливості якимось чином збалансовувати владу. Концентрація усієї повноти влади в руках президента Зеленського робить появу Майдану фактично неминучою. Суспільна енергія має якимось чином реалізовуватись і якщо вона не спрацьовує через парламентські партії, то виходить на Майдани. Відповідно, якщо вона не зможе вийти на Майдани, тоді може реалізуватися у формі військових переворотів. Однак це для України скоріше екзотичний і фантастичний варіант. Раніше ми до такого етапу не доходили. Крім того, для перевороту потрібні військові, які здатні правильно його організувати. Про таке частина українського суспільства поки що може лише “мріяти”
До кінця року планується проведення саміту в «нормандському форматі». Наскільки ця зустріч може зрушити з мертвої точки процес мирного врегулювання на Донбасі? Що офіційний Київ має зробити, аби не поступитися національними інтересами?
Володимир Горбач: Конфігурація сил на сьогоднішній день свідчить про те, що на «нормандській» зустрічі президент Зеленський залишиться один проти трьох (Макрона, Меркель і Путіна – ред.) і йому так чи інакше буде нав’язаний саме російський варіант виконання Мінських домовленостей. Це викличе громадський протест і нову політичну кризу всередині Україні, що послабить її.
Чим завершиться цей конфлікт? Мені здається, що спроби вирішити проблему за рахунок України, переведуть конфлікт із зовнішнього контуру – з україно-російського протистояння, – на «україно-українське». Цим безперечно скористається Росія, вони будуть «бенефіціарами» цієї ситуації. Символічної поразки зазнають країни-посередники в особі Франції та Німеччини, які думають, що вони таким чином доб’ються врегулювання конфлікту, а насправді лише більше поглиблять і поширять його ареал. І звісно ж, постраждалою стороною буде український народ.
Партія президента «Слуга народу» планує провести в Україні місцеві вибори, орієнтовно у квітні 2020 року. Міністр закордонних справ Вадим Пристайко заявив, що наступні місцеві вибори можуть відбутися одночасно в Україні і на території ОРДЛО. Про що свідчить ця заява і наскільки це можливо в принципі?
Володимир Горбач: Цю ідею регулярно «педалюють» і Вадим Пристайко, і Богдан Яременко. Хоча це ідеальне побажання, але мені здається, що цього не буде і це неможливо. Ілюзії нинішньої влади врегулювати конфлікт методом проведення виборів, базуються на їхніх мріях виграти місцеві вибори в ОРДЛО. Однак, на мою думку, це величезна ілюзія і самообман.
Перший заступник глави фракції «Слуги народу» Олександр Корнієнко заявив, що вибори до місцевих рад слід провести за мажоритарною системою, а у Києві – використати пропорційну з відкритими списками. Про що свідчить така ініціатива?
Володимир Горбач: Імовірно автори такої ідеї мають якусь логіку, але мені вона незрозуміла, оскільки я не бачу в цьому жодної користі ані для «Слуги народу», ані для країни.
Так, виборчу систему на місцевих виборах дійсно слід змінювати. Але не так, що для одних регіонів мажоритарні округи, а Київ виділяти в якусь окрему «країну» з пропорційною системою. Це недоцільно, не корисно і не потрібно. Якщо ми використовуємо виборчу систему для формування партійної системи і сильних демократичних партій із внутрішньопартійною конкуренцією, слід запроваджувати пропорційне голосування на всіх виборах – і до парламенту, і до місцевих органів влади. За виключенням сільських і селищних рад, де для такої системи відсутній потрібний масштаб.
20 вересня Володимир Зеленський звільнив Олександра Данилюка з посади Секретаря РНБО України, а 3 жовтня призначив на цю посаду луганчанина Олексія Данілова. Про що в цілому свідчить ця кадрова ротація? Чи зміниться щось принципово в політиці РНБО?
Володимир Горбач: Мені б хотілося, щоб після призначення Олексія Данілова роль і значення РНБО в системі влади президента Зеленського зросла.
В чому суть цієї ротації? Данілов раніше був призначений заступником глави, а тепер піднявся до рівня Секретаря. Це природне зростання. З іншого боку, Данілов і Данилюк опинилися у нинішній владній «обоймі» з різних причин. Данилюк подав у відставку, бо не хоче брати на себе відповідальність за руйнівні дії, рішення у зовнішньополітичній сфері та сфері безпеки, які не є його авторства. Він відходить на крок назад від цієї команди і хоче перейти у площину публічної політики. Після своєї відставки він дав багато інтерв’ю ЗМІ і це перший крок до публічної політики. Водночас він не «спалює мости» з президентом Зеленським, конкурує і буде продовжувати конкурувати зі своїм головним політичним опонентом – керівником Офісу президента Андрієм Богданом та іншими фігурами в оточенні президента.
Олексій Данілов навряд чи може у перспективі піти таким шляхом. На цій посаді він буде скоріше технократом, ніж публічним політиком.
Володимир Зеленський подав у Верховну Раду законопроект про перепідпорядкування Національної гвардії президенту. Пізніше керівник Офісу президента Андрій Богдан запропонував розділити Національну гвардію на три частини. З чим пов’язані такі ініціативи і наскільки вони реальні до виконання?
Володимир Горбач: З одного боку, це свідчення відсутності компетентності команди президента в питаннях безпеки. З іншого боку, в політичному контексті, це свідчення недовіри міністру внутрішніх справ Арсену Авакову, у якого хотіли відібрати з підпорядкування Національну гвардію, але потім відмовилися від такої ідеї. Подібні ініціативи – це лише три «не»: непослідовність, некомпетентність і недовіра.
Як «стенографічний скандал» за участі Зеленського і Трампа може вплинути на європейські та євроатлантичні інтеграційні перспективи України? Які наслідки будуть для країни на світовій арені?
Володимир Горбач: Україна може призупинитися в цих процесах мінімум на рік – до наступних президентських виборів у Сполучених Штатах. Суттєвого прогресу в європейській та євроатлантичній інтеграції не буде. У західних партнерів, медіа та суспільств підірвана довіра до президента Зеленського і до України, як до країни. Тому взаємодія, співпраця і допомога триватиме, але без широких обіймів і проривних рішень всередині НАТО чи ЄС щодо України. Я думаю, що цей рік піде на вичікування й вичерпання цього публічного скандалу, передусім, в медіа, а потім подивимося чим закінчиться процедура імпічменту Дональда Трампа.
Також залежно від того, як себе буде поводити наш президент на зустрічі у «нормандському форматі», буде залежати ставлення Емманюеля Макрона і Ангели Меркель, а отже і ЄС загалом, до України Володимира Зеленського.
Валерій Савицький: UA.NEWS