Новий закон Польщі про заборону “бандерівської ідеології” здійняв велику хвилю обурення та занепокоєння з боку України. Виникає питання, як реагувати українцям, українській владі на подібні законопроекти?
Загалом, реакція має формуватись у кількох площинах:
- дипломатична
- політична
- ідеологічна
- безпекова
Події 1947 року. В квітні було завершено акцію “Вісла”, у підготовці та здійснені якої брали участь: Генеральний штаб польського війська, армійські підрозділи Міністерство внутрішніх справ, велика кількість парамілітарних формацій. Вони виконували вказівки Центрального комітету Комуністичної партії Польщі та тодішнього польського комуністичного уряду.
Ця акція спричинила до примусового переселення сотень тисяч українців, і створювала для них умови несумісні з життям, що за загальновизнаними критеріями ООН має однозначні ознаки геноциду. Відповідно, заперечення цього факту повинно бути передбачене українським законодавством як карний злочин.
В царині ідеологій потрібно розібратись в понятійно-категоріальним апаратом. Польський закон вживає розмиту апеляційну категорію – “ідеологія бандеризму”.
Зрозуміло, що в українському міжвоєнному націоналізмі були різні течії, але, коли ми говоримо про інтегральний націоналізм, який асоціюється з такими прізвищами як: Дмитро Донцов, когорта інтелектуалів і літераторів: Євген Маланюк, Юрій Липа, Олег Ольжич – політичні форми, які фактично кристалізувались на основі Організацій об’єднаних націоналістів, то розуміємо, що ніякої окремої бандерівської ідеології не існувало.
Тим паче “бандеризму”, як цілісного світогляду з фундаментальною філософською основою, з культом авторитарного лідера, як це було у міжвоєнній Польщі, чи з культом Сталіна. Це фікція, фантом та ідеологічний симулякр. Не існувало того, про що говорить польський законодавець, ані в міжвоєнний час, ані під час Другої Світової війни.
Фактично, на основі реально існуючої в ті часи ідеології визвольного руху сучасній Україні, слід визначити параметри законотворчого визнання українського націоналізму, як творчої, конструктивної, рушійної сили історії, що впродовж 20-го століття змагалася за відновлення суверенітету, побудову національної держави, і в 1991 році даний процес дійшов до логічної хронологічної точки.
Український націоналізм – позитивна та конструктивна сила, яка має бути покладена в основу політичного світогляду модерного українця.
Говорячи про безпековий фронт, потрібно розуміти, що прийняття подібного законодавства у Польщі фахівцями, трактується як підготовчий етап до поширення агресії на західноукраїнських землях та розгортання нових інформаційно-психологічних спецоперацій.
Ситуація не заспокоїться сама по собі, а буде лише нарощувати інтенсивність різних антиукраїнських акцій. З цієї точки зору українські органи безпеки мають адекватно та симетрично реагувати, діяти на випередження.
Потрібно запроваджувати посилений контррозвідувальний режим на території західної України. Слід здійснювати комплексні перевірки самих безпекових і правоохоронних органів на предмет вербувальної активності та агентурного проникнення польських спецслужб.
Головне – уникнути того, що відбулося на східному кордоні України, в Донецькій та Луганській областях в період 2005-2010 років. Тоді саме по лінії підрозділів Служби безпеки України, які займалися боротьбою з контрабандою, росіянами здійснювалось вербування на основі матеріальної вигоди, а потім перехід до конфіденційного співробітництва на ідеологічних засадах великої кількості працівників та військовослужбовців СБУ, що потім, у ході подій “руської весни”, перейшли на сторону супротивника.
Цей фактор потрібно враховувати і на західній Україні. Мова йде про розгортання адекватних контррозвідувальних, інформаційно-психологічних операцій та власного інформаційного впливу.
Наразі, потрібно проводити перевірку і дати достовірну оцінку кількості українських громадян, що володіють “картою поляка”.
Вони можуть використовуватись агентурою та оперативним складом спецслужб Польщі для ведення на території України різних агентурних комбінацій, а то й підготовки до гібридної анексії наших територій, через висунення певних політичних вимог цією групою громадян, яка на даний момент вже досягла більше 50-60 тис. осіб.
Також, з точки зору безпекової політики слід говорити і про те, що не можна розглядати західні області України, на відміну від східних територій, де триває антитерористична операція, як глибокий тил.
Очевидно, що західні області: Волинська, Львівська – розглядаються як плацдарм, поки що інформаційно-психологічної та агентурної роботи зі сторони Польщі. В подальшому, можливо, постане необхідність реальної боротьби з новим супротивником.
Юрій Михальчишин. fakty.ictv.ua