“На місцевих виборах дуже важко сказати, хто виграв, а хто програв”, – прокоментував підсумки місцевих виборів у Польщі прем’єр Дональд Туск, який після другого туру провів нараду з цього приводу. Дійсно, оцінити те, хто ж насправді здобув перемогу непросто. Але все за порядком. Далі читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.
У неділю, 21 квітня, у Польщі відбувся другий тур місцевих виборів, під час якого поляки обирали 748 війтів, бургомістрів та мерів міст. З оголошенням Державною виборчою комісією офіційних результатів, яке відбулося 22 квітня, можна говорити про завершення виборчого змагання до органів місцевого самоврядування.
Загалом під час двотурових перегонів жителі окремих територіальних одиниць визначалися зі складом місцевих органів влади країни. Поляки обирали членів рад ґмін (і районів у Варшаві), рад повітів, воєводських сеймиків, а також війтів, бургомістрів та мерів міст.
Фактично місцеві вибори стали продовженням виборчого марафону, який розпочався торік із виборами до двопалатного парламенту (Сейму та Сенату) Польщі і який має завершитися в році наступному після президентських перегонів.
Україна відчула на собі вплив внутрішньополітичних процесів сусідньої країни. Зокрема, через полювання за електоратом, були породжені так звані “зернова криза” та криза автоперевізників, коли ті чи інші політсили або окремі політики Польщі почали використовувати “українське питання” для здобуття політичних дивідендів. Так це було у контексті парламентських перегонів, так це було перед виборами місцевими.
Туск vs Качинський
Найбільш характерною рисою польських політичних баталій було і залишається протистояння між важковаговиками Дональдом Туском та Ярославом Качинським. І попри те, що в Польщі є чимало персоналій та проєктів, які беруть участь у виборчих процесах, все ж усе обертається саме навколо цих двох особистостей та їхньої боротьби.
Партія “Право і справедливість”, лідером якої є Качинський, у грудні минулого року, після восьмирічного урядування, втратила важелі правління країною. Натомість “Громадянська платформа” разом з іншими опозиційними політсилами змогла створити коаліцію, яка поклала край монополії “ПіС” на владу.
Однак, перейшовши в опозицію, “ПіС” продовжила протиставляти себе “Платформі”. Місцеві вибори це наочно продемонстрували.
Примітно, що ще за кілька місяців до першого туру політсила Туска лідирувала в багатьох опитуваннях. Був момент, коли здавалося, що відбудеться повний розгром “ПіС”. Утім, ближче до квітня почала проявлятися те, що партія Качинського змогла наростити підтримку. Хоч із невеликим відривом, але вона все ж повернулася на перше місце в опитуваннях.
Так і підтвердилося. У першому турі, який відбувся 7 квітня, найбільше голосів, за даними Державної виборчої комісії Польщі, отримала “ПіС” – 34,27%. Це на кілька відсоткових пунктів більше, аніж “Платформа”, яка одержала 30,59% підтримки.
Чому так сталося? Як виборча кампанія вплинула на остаточні результати виборів до органів місцевого самоуправління Польщі?
Полювання за електоратом та різні передвиборчі кампанії
З цього приводу є кілька думок. Так, є припущення, що панівна партія Туска не мала гарної ідеї для наративу в цій кампанії й що ті польські громадяни, які раніше голосували за “Платформу”, чомусь не зробили цього зараз.
Натомість виборці “ПіС” залишилися зі своєю політсилою, які значною мірою є більш лояльними та мають психологічний зв’язок із партією. А це, своєю чергою, змушує їх голосувати на кожних виборах. Тим паче політсила розробила непогану передвиборчу агітацію і представила 8 років свого правління як низку інвестиційних успіхів без використання тієї агресивної риторики, що була у парламентській кампанії.
Окрім того, вагому роль зіграла мотивація. Якщо під час жовтневих виборів до парламенту найважливішим завданням для електорату “Платформи” було усунення “ПіС” від влади на загальнонаціональному рівні, то в контексті місцевих перегонів настільки ж сильного фактора, який би мотивував виборців стояти в чергах для голосування, не було. Хоча й “Платформа” намагалася мобілізувати людей, наголошуючи, що на попередніх виборах виграла державу, а тепер має відвоювати місцеве самоврядування.
Не виключено, що могла зіграти роль також боротьба зі спадщиною попередників, як і з самими представниками колишньої влади, яку уряд Туска розпочав майже одразу після приходи до влади. Тобто міг бути фактор жертовності.
Так, депутат Європарламенту від “ПіС” Патрик Які оцінив, що підсумки місцевих виборів дають шанс правим повернутися до влади. За його словами, результат партії Ярослава Качинського був досягнутий завдяки свідченням Збігнева Зьобро, який перервав своє лікування, щоб з’явитися на місце події, коли польські служби обшукували його будинок. Саме ця подія, зі слів Які, змобілізувала “патріотичний табір”.
Мається на увазі те, коли 26 березня, на вимогу польської прокуратури, яка розслідує використання коштів Фонду справедливості, були проведені обшуки у різних частинах країни, зокрема в будинку колишнього міністра юстиції Зьобро. Тоді він прокоментував ситуацію, назвавши “видовищем бандитизму та беззаконня, за яке колись відповідатимуть певні люди”.
Мається на увазі те, коли 26 березня, на вимогу польської прокуратури, яка розслідує використання коштів Фонду справедливості, були проведені обшуки у різних частинах країни, зокрема в будинку колишнього міністра юстиції Зьобро. Тоді він прокоментував ситуацію, назвавши “видовищем бандитизму та беззаконня, за яке колись відповідатимуть певні люди”.
Показово, що остання, можливо, й завдяки участі в акціях, зберегла свої позиції порівняно із парламентськими перегонами. Та ще й з відносно рівномірною підтримкою в різних регіонах країни. А це означає, що “конфедерати” і надалі боротимуться за владу, зокрема на наступному етапі – виборах до Європейського парламенту.
До речі, від представників цієї політсили вже лунають чергові одіозні заяви, зокрема і про майбутнє перебування Польщі в Європейському Союзі. Так, цими днями кандидатка до Європарламенту від “Конфедерації” Анна Брилька зізналася, що якби відбувся референдум щодо членства Польщі в ЄС, вона б проголосувала за вихід. Все тому, що Євросоюз нібито відбирає у Польщі суверенітет, прискорює процес федералізації тощо.
То хто ж переміг?
Повертаючись до головних суперників і лідирування в першому турі “Права і справедливості”, варто наголосити, що перемоги у відсотковому співвідношенні явно недостатньо для отримання реальної влади. Адже попри те, що партія здобула перемогу на виборах до сеймиків у семи воєводствах, не всіма буде змога керувати самостійно. Приміром на Підляшші, доведеться домовлятися з іншими політсилами, не виключено, що із тією ж таки “Конфедерацією”.
Зазначене означає значну втрату “ПіС” позицій порівняно із попередніми місцевими виборами 2018 року – коли було здобуто перевагу в 9 воєводствах. Окрім того, загальна підтримка “ПіС” на місцевих перегонах склала 34,27%, що є нижчим показником у порівнянні з останніми парламентськими виборами, де вона становила 35,38%.
Ба більше, навіть в ключових польських містах партія “ПіС” не змогла посадити своїх представників на мерські крісла.
Один із найбільш яскравих прикладів – перемога у першому турі чинного мера Варшави, висуванця від “Громадянської коаліції” Рафала Тшасковського, який набрав 57,41% голосів. Його головний опонент Тобіаш Бохенський від “ПіС” програв з великим відривом, здобувши 23,10% підтримки.
До речі, саме Тшасковському вдалося на президентських виборах 2020 року вийти до другого туру й поступитися президенту Польщі Анджею Дуді з мінімальною перевагою – менше як 2%. А з огляду на те, що за багатьма опитуваннями він зберігає високу підтримку серед польських громадян й надалі продовжуватиме керувати столицею країни, це може забезпечити йому непогані шанси на президентських виборах 2025 року (Дуда завершить свою другу каденцію). Якщо, звісно, від “Платформи” не висунуть іншого кандидата. Приміром, того ж таки Дональда Туска (все залежатиме від обставин та амбіцій самого прем’єра).
Цікавими є результати другого туру цьогорічних місцевих виборів, під час якого найбільше емоцій викликала конкуренція у Кракові, де до останнього не було зрозуміло, хто стане мером міста.
Зрештою, за даними Державної виборчої комісії Польщі, переміг депутат від “Платформи” Александер Мішальський, отримавши 51,04% голосів. Під час кампанії він заявляв, що Краків за його мерства “буде містом змін і містом для всіх у форматі діалогу”. Його суперник Лукаш Ґібала, який балотувався від власного комітету, отримав 48,96%.
Ще одне показове голосування відбулося у Жешуві, де чинний мер Конрад Фійолек отримав 54,9% підтримки й таким чином знову став керманичем столиці Підкарпаття. Його опонент Вальдемар Шумни від “ПіС” набрав 45,10%.
До речі, Фійолека можна назвати своєрідним першопрохідцем на шляху до повалення влади “ПіС”. Адже саме йому на дострокових виборах мера Жешува 2021 року, бувши підтриманим на той час опозиційними “Громадянською коаліцією”, “Лівицею”, “Польською селянською партією” та “Польщею-2050” Шимона Головні, вдалося у першому турі з більш ніж двократним відривом перемогти кандидатку від “ПіС” Еву Леніарт. А це, своєю чергою, сприймалося як перший дзвіночок щодо наближення фіналу правління “Об’єднаної правиці”, що й сталося після торішніх парламентських перегонів.
Хай там як, місцеві вибори у Польщі продемонстрували, що країна над Віслою, як і раніше, залишається розділеною, де схід тяжіє до “Права і справедливості”, а центр і захід – до “Громадянської коаліції”. Отже, й говорити про переможця немає можливості.
Лишається сподіватися, що “лінія розколу” не призведе до ще більшого протистояння таборів. Адже від цього, в добу великої війни, можуть програти усі. Чого, вочевидь, не можна допустити.
Станіслав Желіховський