Минуло кілька місяців відтоді, як в Україні почала діяти стаття мовного закону, яка передбачає перехід усієї сфери обслуговування на українську мову. Дискусії про доцільність такого кроку трохи вщухли, продавчині й офіціанти, принаймні у Дніпрі, вже не бояться скарг чи штрафів, обслуговуючи клієнтів російською мовою.

В Україні досі є чимало людей, які продовжують запитувати «какая разница, на каком языке говорить?». І це після анексії переважно російськомовного Криму та війни на Донбасі. Всі ми добре пам’ятаємо слова Путіна про захист російськомовного населення і до чого цей «захист» призвів. До тисяч убитих і скалічених, більше мільйона внутрішньо переміщених осіб та окупації українських територій.

З іншого боку, в нас є приклад сусідньої Білорусі. Там панує російська мова, а білоруську ЮНЕСКО додала до списку мов, що зникають. Правоохоронці, виконуючи накази Олександра Лукашенка, жорстко карають тих, хто мав сміливість протестувати проти фальсифікації виборів. Масові й кричущі випадки порушень прав людини — ці новини з Білорусі ми чуємо з літа 2020 року. Мені вдалося поспілкуватися з Сергієм, він білорус, який після активної участі в антилукашенківських протестах і переслідувань із боку правоохоронних органів був вимушений залишити свою країну. Вже півроку живе в Україні. Сергій розповів, як у Білорусі використовується білоруська мова, чи багато людей її знають та чи відігравала якусь роль мова на протестах. Він говорив білоруською, я — українською. Ми чудово розуміли одне одного, лише кілька слів потребували уточнення.

Про функціонування білоруської мови

«26 років ми живемо в умовах авторитарного режиму Олександра Лукашенка. Сам він виходець із села, і, хоча білоруську мову знає, все ж рідна для нього — російська, він вважає її «вищою». Тому здебільшого використовує російську і своє бачення інтерполював на всю країну. Отож білоруська мова в системі освіти, як дошкільної, так і вищої, майже не представлена. Є різниця між містами і сільською місцевістю: саме там ще з радянських часів «заховалася» білоруська мова. А вже в Мінську знайти білоруську як базову для викладання у школах практично неможливо. На півмільйонний Гомель є одна гімназія, в якій білоруська мова використовується активніше, ніж тільки на уроках білоруської мови та літератури. Ще один важливий нюанс — 10 років тому навіть предмет «Історія Білорусі» стали викладати російською мовою. Така ж ситуація й у вищих навчальних закладах. У дитячих садках є формальне вивчення білоруської, але на практиці виховательки цього не роблять. На телебаченні білоруська мова майже не звучить, вона представлена в невеликому відсотку мовлення, тобто використовується формально. На національних телеканалах усі політичні, пропагандистські передачі транслюються виключно російською.

Білоруську знають вихідці з сіл, але коли вони переїжджають до міста і йдуть на роботу, мова відкидається як непрестижна. Інша група — інтелігенція національного спрямування, для якої незалежність Білорусі — не порожні слова. Білоруську мову її представники використовують принципово.

Я почав спілкуватися білоруською тільки після школи, але лише у віртуальному просторі. Мені знадобилося п’ять років, щоби повноцінно використовувати мову в реальному житті. Займаючись громадською діяльністю, я впевнився, що білоруською мовою необхідно спілкуватися навіть у побуті.

Протести і мова

В протестах брали участь усі соціальні прошарки, але ядро становили активні, сучасні люди. Як ми говорили вище, білоруська — це мова селян та інтелігенції. Таким чином, на протестах мова не відігравала визначальної ролі, швидше — тільки опосередковану. Тим часом символом протесту став біло-червоно-білий національний прапор. Особисто я розумію, що відмова від національних цінностей, символів — це ознака авторитарного режиму. Національне в нас замінилося на радянське, а це і своєрідне трактування історії, і російська мова, в тому числі. Тобто мова — це атрибут державності, якого Лукашенко не поважає. Тож, усупереч йому, протестувальники стали більше демонструвати повагу до національних символів і використовувати білоруську мову. Її значення стало більш усвідомлюваним.

Білорусь чи Біларусь?

Гостріше сприймається, коли росіяни кажуть «Білорусія», що є радянським варіантом назви країни часів Білоруської СРСР. Використання цієї назви відразу призводить до віртуального вибуху на просторах інтернету. Всі білоруси, навіть російськомовні, досить погано на це реагують. Різницю можна відчути, згадавши дебати українців і росіян навколо написання «на Україні» та «в Україні». У білоруськомовних із цим немає проблем, бо, згідно з правописом, ми пишемо й говоримо «ва Ўкраіне». Є різні традиції написання назви «Білорусь» у різних мовах, і це в нас не викликає негативу. Але на хвилі протестів білоруські діаспори намагаються переконати органи влади країн, у яких вони проживають, щоби ті використовували назву нашої країни відповідно до звучання, а не як історично склалося.

Життя в Україні

Українська та білоруська мови найбільше споріднені між собою (84% спільної лексики). У мене, взагалі, не виникає проблем читати й розуміти українську. Але в Україні я розмовляю російською, бо є побоювання, що мене не зрозуміють. Хоча потроху починаю використовувати українську, вітаючись чи висловлюючи вдячність».

Висновки? Їх не буде. Мені здається, все й так зрозуміло після розповіді білоруського активіста. Мова справді має значення.

Оксана Коновець. zn.ua

Поширити

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *