Київська ОВА — центр прийняття рішень?
Видання “Політарена” продовжує цикл матеріалів про регіональну політику в Україні під час війни.
В минулому матеріалі ми аналізували регіональну політику Кіровоградської області.
Політичний ландшафт Київщини кардинально відрізняється від інших регіонів країни дуже широким типажем осіб, які намагаються впливати на владні процеси.
Це й місцеві аграрії, і голови міст-супутників Києва, де ділянки землі інколи коштують більше, ніж у столиці, і народні депутати, відносини яких один з одним мають складну і неоднозначну історію, і серйозні фігури загальнонаціонального рівня, які мають тут певні інтереси (а також їхні креатури), і місцеві адміністрації, вага яких (особливо ОВА) значно зросла після повномасштабного вторгнення РФ. Причому майже у кожній “політичній шафі” лежить свій скелет, про який власники цієї шафи дуже не хотіли б розповідати.
До цього всього слід додати той факт, що багато мешканців області працюють у Києві, орієнтуються на столичні тренди, а тому загальноукраїнський порядок денний для них є більш вагомим, аніж місцева проблематика.
Тому, якщо у минулі роки, наприклад, у Кіровоградській або Черкаській областях ресурсному кандидату достатньо було просто приїхати напередодні виборів, “засіяти” територію “гречкою” та грошима – і перемога була у кишені, то на Київщині ситуація набагато складніша.
Тут “засівання” є однією з обов’язкових умов, однак такою, що однозначну перемогу не гарантує. Яскравий приклад – як успіх “зелених” кандидатів на парламентських виборах 2019 року, так і складнощі, які виникли у “слуг” уже на місцевих виборах у 2020-му. Тоді виявилося, що конкурувати за допомогою чистого бренду з тими, хто вміє стимулювати електорат та мобілізовувати його у потрібний момент – вкрай непросто. Умовний “Кононенко” міг програти умовному “Дубінському” у 2019-му році, але на місцевих виборах взяти переконливий реванш. Непогані показники партії “За Майбутнє”, у якій взагалі не було “розкрученості”, натомість знайшлися ресурсні кандидати – тому підтвердження.
Основні політичні гравці на Київщині активно використовують інформаційний простір для просування своїх меседжів. А тому розібратися – де опис об’єктивної ситуації, а де намагання вплинути на громадську думку – не так просто. Рівень конкуренції у подібних медійних війнах після лютого 2022-го року зберігся хіба що в Одеській та Дніпропетровській областях.
І все ж окреслити те, що за понад два роки повномасштабної війни відбулося у Київській області, можна.
Київщина: 1 млн 463 тис. виборців станом на 2020 рік.
Голова ОВА – Руслан Кравченко (призначений у квітні 2023 році).
В. о. голови обласної ради – Ярослав Добрянський (з травня 2023 року, партія “За Майбутнє”).
Місцеві вибори 2020 року (результати до обласної ради):
- “Європейська солідарність” (98 129 голосів, 19,54%)
- “Слуга народу” (85 098 голосів, 16,94%)
- “За Майбутнє” (53 374 голосів, 10,62%)
- “Батьківщина” (53 019 голосів, 10,55%)
- ОПЗЖ (34 627 голосів, 6,89%).
Область серйозно постраждала у перший місяць повномасштабного вторгнення. Більшість посадових осіб і депутатів залишилися на своїх місцях. Але фактом є й те, що уже навесні 2022 року, після відступу російських військ, ситуація на Київщині доволі швидко набула звичних ознак політичного змагання за доступ до адміністративних важелів впливу та ресурсів, особливо, тих, які виділяються з Державного бюджету та міжнародних фондів на відбудову зруйнованих об’єктів.
І ось в 2023 році голова Держаудитслужби Алла Басалаєва повідомила, що впродовж 2022 та 2023 років у Гостомелі на Київщині на відбудові розікрали найбільше коштів, ніж в інших містах України. І досі не було повідомлень від правоохоронців, чи відкриті за цим фактом кримінальні провадження. Президент Володимир Зеленський лише звільнив Сергія Борисюка з посади голови Гостомельської селищної ВА й призначив на це місце Сергія Смаля.
В результаті розкрадання коштів, як наголошувала Басалаєва, понад 100 осель Гостомеля так і не відремонтували, натомість місцевий забудовник державним коштом зробив ремонт у своїх таунхаусах.
Журналісти “Бігус інфо” провели розслідування про сотні мільйонів гривень, які виділили на відбудову Київщини сумнівним компаніям. У цьому розслідуванні є і про Бучу – одне з найбільш постраждалих міст від вторгнення рф. Наприклад вулицю Вокзальну там нашвидкоруч відбудовував ФОП майже без досвіду, отримавши понад 200 млн гривень — без жодних тендерів чи конкурсів. Подібні кейси знайшли і в інших містах, наприклад у Бородянці.
“Падіння Дубінського”
Першим значимим фактом на Київщині стало “падіння Дубінського”. Колишній автор журналістських розслідувань на каналах Коломойського, отримавши у 2019-му році мандат депутата Верховної Ради, почав реалізацію стратегії з перетворення Київщини на підконтрольну територію. Причому намагався звести роль інших колег-одномандатників зі “Слуг народу” до простих виконавців у своїй команді, на що ті публічно скаржилися. Дубінського не спинило навіть те, що у лютому 2021-го року його виключили з пропрезидентської фракції за спроби втручання в американські вибори. Він деякий час залишився головою обласного осередку “слуг” і ще два з половиною роки суттєво впливав на місцеві процеси.
Народні депутати в округах на Київщині:
- Микола Бабенко (“Біла Церква разом)
- Олег Дунда (“Слуга народу”)
- Валерій Колюх (“Слуга народу”)
- Анна Скороход (“Слуга народу”; виключена з фракції, увійшла до групи “За Майбутнє”)
- Олександр Дубінський (“Слуга народу”; виключений з фракції)
- Олександр Горобець (“Слуга народу”)
- Ольга Василевська-Смаглюк (“Слуга народу”)
- Микола Галушко (“Слуга народу”)
- Сергій Бунін (“Слуга народу”)
У жовтні 2023-го Дубінський намагався звинуватити у держзраді свого колишнього ставленика Олександра Склярова. Але уже за місяць жарти закінчилися, і Дубінський сам опинився у СІЗО за підозрою у державній зраді.
Ще раніше, навесні 2023-го року “посипалася” вся владна конструкція в обласній раді, вибудувана з моменту місцевих виборів на основі попередніх “договорняків”. У партії “Слуга народу”, вирішивши зберегти хоча б те, що є, самостійно ініціювали зняття “зеленої” голови Київської обласної ради — дружини нардепа Гунька — Наталії. У рішенні зазначається, що Гунько “не виправдала довіру депутатів обласної ради”. Головою Київської облради став представник “За майбутнє” Ярослав Добрянський.
До речі, попередні “розклади” виглядали наступним чином: перша — коаліція “слуг” була з “Батьківщиною” та ОПЗЖ, а обласну раду очолював Олександр Скляров, друга — “зелені” + “За Майбутнє” та “Європейська солідарність”, і тоді у кріслі голови облради певний час сиділа Гунько, але усі ці процеси стосувалися ще відносно мирного часу, тому вони залишаються поза нашою увагою.
Голова Київської ОВА Олексій Кулеба, хоча і контролював більшість процесів в області, все ж, як виявилося, більше орієнтувався на кар’єрне зростання у центральних органах влади. Він у січні 2023-го року став заступником керівника Офісу президента. Зрештою, ОВА у минулі роки навіть сколихнули декілька корупційних скандалів яким, щоправда, ходу не надали.
Навесні 2024 року політична напруга виникла в Ірпені. 1 квітня стало відомо, що заступники міського голови та депутати від фракції “Нові обличчя” заявили про недовіру меру Ірпеня Олександру Маркушину. Причина, з їх слів, дослівно така: розкрадання місцевого бюджету через оформлення на роботу “мертвих душ” та побори й відкати із заробітних плат працівників Ірпінської міськради та працівників виконкому. Примітно, що про це повідомив голова партії, ексмер Ірпеня Володимир Карплюк, якого у листопаді 2023 року почали судити за підозрою у ч.4 ст.191 КК (витрата майна шляхом зловживання посадовою особою своїм службовим становищем у великих розмірах).
Сам Маркушин написав пост про вихід з партії “Нові обличчя”, від якої він прийшов до влади. Причиною Маркушин навав “розбіжності у баченні розвитку міста з головою партії”.
Київська ОВА — центр прийняття рішень?
Новий керівник обласної військової адміністрації — колишній прокурор Руслан Кравченко — судячи з його публічних виступів і дописів, зробив пріоритетом власної діяльності відбудову та запровадження багаторівневої системи контролю за всіма процесами, щоб забезпечити відновлення без корупції.
Крім того, Кравченко постійно робить акценти на співпраці з правоохоронними та антикорупційними структурами. А також на те, що ОВА навіть стала суб’єктом міжнародних відносин, залучаючи інвесторів, охочих розвивати економіку регіону. У принципі, не буде перебільшенням сказати, що з квітня 2023-го року єдиним центром прийняття рішень в області стало керівництво Київської ОВА. Обласна рада з її “розкладами” і схильністю до “переворотів” відійшла на другий план. Народні депутати, хоча й демонструють активність у різних формах, все ж швидше перебувають “у тіні” адміністрації, аніж формують самостійний порядок денний у політичній сфері.
Втім, не можна сказати, що вони повністю згорнули власну активність на політичному тлі, сконцентрувавшись винятково на гуманітарних проєктах. Так, у ЗМІ періодично з’являються повідомлення, що Микола Бабенко має наміри реанімувати в області “УДАР” Віталія Кличка. Намагається підвищити власну впізнаваність й Олег Дунда.
Якийсь новий політпроєкт, можливо, започаткують депутати нині забороненої ОПЗЖ, які у Київській області повністю орієнтувалися на Сергія Льовочкіна. Продовжує обережну участь в інформаційних війнах Анна Скороход. Триває навіть традиційна для Київщини метушня зі звинуваченнями один одного у корупційних скандалах та “дерибанах” землі.
На тлі цього, скільки-небудь впливові міські голови зрозуміли, що під час війни зв’язуватися навіть з нейтральними політичними проєктами небезпечно, а тому обмежили діяльність підконтрольною територією, демонстративно розриваючи з публічною політикою.
Ще під час призначення Кравченка на посаду голови ОВА його колишні колеги звертали увагу на своєрідність умов, у яких йому доведеться працювати. Зокрема, пролунала думка, що “окрім виконання покладених на нього обов’язків, він стикнеться з величезним зовнішнім і внутрішнім спротивом”. Також слід враховувати той факт, що прокуратура — це просто важка робота, а нова посада — це вже і політика.
Тобто співіснувати з усіма місцевими центрами впливу, у багатьох з яких ще у наявності досвід членства у Партії регіонів, не так просто. Але станом на середину літа 2024 року Кравченку це вдається. Відзначається, що поточні оцінки загальноекономічного середовища в Київській області покращилися та є дещо вищими за загальноукраїнські показники, видання “Ділова столиця” поставила регіон на перше місце у рейтингу економічної стійкості областей.
Подальші події в області прогнозувати дуже складно. Але, враховуючи попередній досвід, можна припустити, що на будь-яких наступних виборах тут переможе найбільш “трендовий” кандидат, але місцеві аналоги “За Майбутнє” та дрібні партії збережуть певний вплив на окремих територіях. Це політична традиція Київщини, і навряд чи її можна зламати у наступні роки або навіть десятиліття.