Хтось із мудрих сучасників сказав: «Хто мислить категоріями танкових армад і чисельної армії, у війнах XXI століття приречений на поразку. Бо головні битви відбуваються у масовій свідомості». Неоголошена війна, яку розв’язала проти України путінська Росія, увійде у військові підручники як ілюстрація того, яку руйнівну силу несе у собі суміш з танково-артилерійських дул і словесного «тротилу», замішаного на тотальній брехні і пропаганді. Що може протиставити цьому гібридному російському монстру Україна? І чи не проковтне це чудовисько саму ж Росію? Про жертв і наслідки пропагандистської війни — у розмові з політтехнологом, членом ради Центру дослідження Росії Денисом Богушем.
— Чому навіть у ситуації реальної війни питання інформаційної безпеки, пропаганди і контрпропаганди в Україні залишаються на задвірках безпекової політики?
— Усі думають, що цією темою може займатися хто завгодно. Що можна прилаштувати родичів, знайомих журналістів, медіа-експертів, і вони впораються. Що, мовляв, тут складного? Але це не єдина проблема, через яку у нас така плачевна ситуація з інформаційною політикою. Для системної роботи потрібні відповідні ресурси. Забезпечити їх може лише держава з величезних бюджетів. Наразі цього немає. Є громадські ініціативи, щось намагаються робити волонтери. Але цього недостатньо. Усе робиться кустарно. Навіть спроби національної пропаганди дуже слабкі. Це та ж історія, що і з іміджем України. Колись я казав, що його треба захищати, як державний кордон. Ми цього не робили, за що поплатилися. Так само розплачуємося за безпечність в інформаційній політиці. Чому маємо таку ситуацію на Донбасі? Бо 20 з гаком років Росія успішно займалася там стиранням національної ідентичності. Між росіянами й українцями, мовляв, немає різниці, це братні народи, які мають бути разом. Після такого промивання мізків жителі Донецької і Луганської областей справді не розуміють, у чому різниця між українцями і росіянами. Вони дивляться російські серіали, святкують російські свята, розмовляють російською. Ці люди кажуть: нам все одно, що Росія, що Україна. У них навіть думки не виникає, що ось це — Батьківщина, яку треба захищати. Для Західної України чітко зрозуміло, хто ворог, хто — друг. Для Центральної — у більшості зрозуміло. А на сході і півдні досі сумніваються.
— Якщо вірити кремлівському плану, який оприлюднила «Новая газета», услід за Кримом розширення «русского мира» мало розпочатися не з Донбасу, а з Харкова. Виходить, з Харковом Кремль прорахувався?
— У Харкові вищий інтелектуальний рівень, ніж на Донбасі. Там багато університетів, інтелектуалоємких підприємств. Плюс — це Слобожанщина, здавна українські землі. У селах там розмовляють українською… Путін не лише з Харковом прорахувався, а й зі всією Україною. Якщо, наприклад, взяти аналітику щодо стану наших Збройних сил на початку 2014 року, то це була небоєздатна армія. Але хіба могли путінські аналітики спрогнозувати, що 50 відсотків потреб армії забезпечуватимуть волонтери — від обмундирування і харчування до логістики? Росіяни не чекали, що народ у нас зможе настільки швидко й ефективно самоорганізуватися… Хоча у деяких питаннях, як, наприклад, з Кримом, Росія спрацювала ефективно.
— Як це не парадоксально звучить, але те, що мала б робити державна антипутінська пропаганда, роблять терористи і диверсанти. Після терактів у мирних містах серед одеситів, харків’ян, очевидно, поменшало тих, хто ще сумнівався, що Росія — підступний ворог, від якого можна чого завгодно очікувати.
— Звичайно. Хоча мета цих терактів протилежна — підтримувати тваринний страх. Росіяни так і не зрозуміли нашої ментальності. І не лише росіяни. Я був на конференції Європейської асоціації політичних консультантів, де у своїй доповіді розповідав про Майдан, окупацію Криму, війну, у тому числі й інформаційну. І тут турки запитують: що спільного й у чому різниця між вашим Майданом і нашим Таксімом (центральна площа Стамбула, де у травні 2013 року почалися масові акції протесту проти дій уряду. — «ВЗ»)? «У вас, — кажу, — брандспойти змили кількох чоловік, і всі розбіглися. А у нас понад сотню людей вбили, а Майдан не похитнувся»… Путін не розуміє, що відродив в українцях. Це сакральні, родові речі, які я називаю силою землі. Відбулося те, що увімкнуло нашу генетичну пам’ять, наші корені. Це захисні механізми, які росіянам нічим не перебити. Вони не розуміють, що з цим робити. Наші воїни завжди були одними з кращих. І радянська армія трималася за рахунок українських офіцерів. І спецназ у нас — з кращих (2013 року на світових змаганнях серед спецназівців у Лондоні наші хлопці з Кіровограда посіли третє місце). Інша річ, що військова техніка у нас якщо не розкрадена, то не на ходу. І система ППО на ладан дихає. Але це вже глибша проблема. Армія розкрадалася роками. А міністри часів Януковича добивали її остаточно.
— Талановиті бійці й офіцери — це добре. Але армією командують генерали-нездари і самодури. До керівництва Генштабу стільки претензій, а папахи усе не летять.
— Ми бачимо тільки верхівку айсберга. Тому можемо судити лише про окремі речі. У мене теж чимало запитань до пана Муженка (начальник Генштабу. — «ВЗ»). Але розумію, в якій країні живемо і яка у нас ситуація з армією. Судити, наскільки максимально з неї вирулюють, важко. Те, що у Міноборони, Генштабі інформаційна політика жахлива, — факт. І це при тому, що лише у Міноборони працюють 700 військових журналістів. Уявіть собі, яка «махіна» сидить на зарплатах, а результатів роботи не видно. Це безумство.
— Такими ж безумними виглядають й ініціативи Мінінформполітики. У «Мінстеці» замахнулися на створення каналу іномовлення Ukrainе Tomorrow, тоді як досі не відновлена трансляція українського телебачення на Донбасі. Створили так звані інтернет-війська — проект, який нагадує інтернет-«Зарніцу». Курирує його блогер, котрий на минулих парламентських виборах балотувався до ВР в образі комп’ютерного героя Супер-Маріо (у своїй програмі обіцяв жінкам квіти, дітям — морозиво, Україні — Кубань), а нині — радник міністра Стеця.
— Щодо «Мінстеця», то це зі самого початку була дивна структура. Стільки бравади було, а результатів не видно. Можливо, через те, що немає відповідного забезпечення. Ось і вигадують на коліні, що можна зробити за дві копійки. Нічого путнього, звісно, не вийде, бо інформаційна політика вимагає великих грошей. Відкрити новий телеканал — мільярди доларів. Сумніваюся, що зараз це реально зробити.
— Що можна говорити про державну інформаційну безпеку, коли у нас елементарні речі зводяться до маразму? Військові накази віддаються по незахищеному мобільному зв’язку. Урядові установи лише зараз почали відмовлятися від електронних скриньок з російською «пропискою». Доступ до державної і військової таємниці мають ті, проти кого були підозри у зливі інформації і діях на користь противника.
— Усе це так. І ці проблеми потрібно вирішувати. Але тільки уявіть собі: за всіма аналітичними даними Путіна, України як держави вже не мало б існувати. У Кремлі розраховували, що ще півроку тому усе розвалиться, державні органи не працюватимуть, і настане хаос. Те, що цього не сталося, що Україна збереглася як держава, можна вважати дивом. Звичайно, тепер хочемо покращення. Але змінити усе й одразу неможливо. Для змін необхідні зусилля кожного з нас. У нинішній ситуації на все потрібно дивитися очима волонтерів: де тонше і рветься, там треба організовуватися і допомагати. Як нація ми вже консолідувалися. У цьому плані країна виросла.
— Якщо оцінити масштаби російської пропаганди й інформаційної війни, таке враження, що там усі задіяні — від спецслужб до дворового радіо «одна баба сказала». Що можна протиставити цьому пропагандистському монстру?
— Російська пропагандистська машина — це, по-перше, 15 загальноросійських телеканалів, які регулярно говорять про Україну. Ще є Russia Today з багатомільярдним бюджетом. Місяці три тому була заява BBC, що вони не можуть протистояти російській пропаганді. І це заявив світовий медіа-лідер. Росія серйозно працює по всьому світу, і протидіяти цьому вкрай складно. Якщо раніше в РФ налягали на національну пропаганду (фільми про спецназ, СМЕРШ, Чечню), то тепер — на воєнну. У цій пропаганді використовуються психотехнології, засновані на страху, тривозі, шоках. Вона, по-перше, робить бездумну біомасу зі самих росіян. А, по-друге, впливає на Крим, Донбас. Чим можемо протидіяти? Щонайменше, вимкнути російські канали на території України, що у наших владних кабінетах зрозуміли лише через рік повальної російської «зомбіади». Треба проводити свою, національну пропаганду. Деякі телеканали самі пробують робити патріотичні ролики. Але цього замало. Потрібні фільми, серіали про українську армію, Небесну сотню, козацтво, традиції. Нація виховується на героях. Треба проводити активну інформаційну політику за кордоном, пояснювати, що відбувається. Бо нас ніхто не чує. Поїдьте у ту ж Німеччину: там місцеві газети, телеканали, сайти висвітлюють проросійську позицію. Бо росіяни це спонсорують, виділяючи шалені бюджети. Те саме в Італії, Іспанії, Франції, Словаччині, Чехії, Угорщині…
— Серійні появи Януковича з інтерв’ю, прес-конференціями — це теж елемент путінської пропаганди?
— Янукович — у списку Інтерполу. Росія пригріла його як злочинця. І він за це платить. Йому кажуть: вийди і скажи те-то. І він чемно відпрацьовує, щоб його не «грохнули» у тій же Росії.
— Які наслідки матиме для Росії тотальна дебілізація населення через пропаганду?
— З російської ментальності прибрали усі шлюзи. Алкоголізм (соціальні антиалкогольні програми скорочують, натомість ціни на «водку» знижують) і шовінізм тепер у Росії — без жодних бар’єрів. А це страшна суміш. Без бар’єрів — 80 відсотків росіян. Послухайте, що вони говорять, як ставляться до жителів Кавказу, Середньої Азії, українців. Процвітатимуть банди неонацистів. І ця жахлива ситуація лише поглиблюватиметься. Якщо не буде Путіна, важко сказати, хто зможе стримувати цю країну з ядерними боєголовками. У будь-якому разі спокійно у Росії не буде. Думаючої еліти усе менше, а зазомбованої і «заспиртованої» маси — усе більше.
— Фішка російської пропаганди — боротьба з фашизмом. Але у тій же Росії — вже більше десятка офіційно зареєстрованих організацій фашистського спрямування. Це що — санкціонований неофашизм?
— Звичайно. Молоді ж з проїдженими пропагандою мізками треба щось робити, кудись пару спускати. Не авіамоделюванням же їй займатися. Це ж складно: треба не лише руками, а й головою працювати. А так — пішли, побили на ринку азіатів чи кавказців, випили «водки» — і заспокоїлися. Кремлю саме цього і треба: бийте кого завгодно, тільки не керівництво країни.
Інна Пукіш-Юнко. Високий замок