Нещодавно з посиланням на анонімне джерело в Офісі Президента України рознеслася інформація стосовно наближення рішення замінити нарешті чинного керівника Київської міської державної адміністрації (КМДА).
Згадувався ряд кандидатур середнього ступеня публічної відомості з одночасними сумнівами у їхній потенційній здатності нівелювати постать Київського міського голови. Мовляв, тягатися з Віталієм по силам політичному важковаговику категорії не нижче Арсена, віднедавна безробітного.
Перш ніж розвінчати хибність такої парадигми, поставимо остаточну крапку щодо самої можливості обіймання вищезгаданих посад різними особами. З часів, коли обраним мером ще залишався Леонід Черновецький, а призначеним «державним адміністратором» вже працював Олександр Попов, відповідне законодавство зберегло статус-кво. Тобто питання і досі регулюється виключно президентською волею. У Петра Порошенка вона була однією, натомість у Володимира Зеленського може бути зовсім іншою.
Тепер до суті бажання Банкової «помножити на нуль» Віталія Кличка. Якщо піти шляхом провокування битви титанів на Хрещатику, 36, то це лише підтвердить другорядність ролі киян для «слуг». Адже у такий спосіб власне і ведеться боротьба за перерозподіл бюджетних потоків, де постійні гучні заяви та взаємні звинувачення стають ширмою перед глядацькою аудиторією виборців, консервуючи давно прогнилі суспільні відносини між столичною владою та міською громадою.
В результаті очікується неодмінне зростання рейтингу обраної особи, котра апелюватиме до містян зі словами про відібране самоврядування, маючи при цьому важелі Київради та ключових посадовців на рівні адміністративних департаментів, що не підлягають автоматичному звільненню. Тобто колапс гарантовано. І чим умовно «сильнішим» буде ставленик Президента України, тим більше людського гніву він акумулюватиме внаслідок разючості дисбалансу між завищеними суб’єктивними очікуваннями та об’єктивною відсутністю управлінських механізмів впливу на ситуацію.
За цих обставин виграшною вбачається ставка на потужну синергію нового голови КМДА з авторитетними представниками громадянського суспільства столиці, які через «збоченість» виборчого законодавства не вписуються в нинішні партійні розклади. Нагадаю, що за теперішньою системою депутатами стають переважно наближені до рейтингових ватажків «знайомі знайомих» або багаторічні розпорядники платних «сіток». Відтак між киянами та мерією пролягла прірва. Фактично склалося панування вузького кола замість реального самоврядування.
Отже, згуртувавши довкола себе прогресивних, організаційно спроможних та вмотивовано-обізнаних подвижників, наділених, зокрема, досвідом місцевого мажоритарного депутатства, президентський призначенець має стати умілим модератором альтернативного управлінського напряму, де громадянин є партнером, а не об’єктом маніпуляцій. Практичне втілення даних принципів за допомогою адекватно оновленого складу голів райдержадміністрацій та заступників голови КМДА наочно продемонструє «нульовий» рівень попередника. Діяльна мудрість, щире наполегливе служіння, абстрагування від корупційних схем – ось якості, потрібні для завоювання довіри киян, а не кулуарна «силова» майстерність.
Юрій Лагутов , Директор Центру суспільного розвитку «ІНТЕР-АКЦІЯ». lb.ua