Верховна Рада нещодавно ухвалила у першому читанні проект Виборчого Кодексу України.
Вибори за новими правилами суттєво змінять політичну палітру нового парламенту. Зокрема, високий шанс потрапити до Верховної Ради мають партії, які сьогодні знаходяться поза парламентом. Чого не можна сказати про загальний результат наявних парламентських політсил.
Зміниться і географія представництва. Та ж Львівщина зможе отримати більше своїх обранців у Раді, аніж Луганщина.
Кодекс, проголосований мінімально необхідною кількістю депутатів, став несподіванкою для самих парламентарів.
Як тепер будуть виглядати округи, чи стануть депутатами за такої системи існуючі обранці, чи поталанить новачкам, – у дослідженні “K&K GROUP”.
Консалтингова компанія “K&K GROUP” проаналізувала, як саме виглядали б парламентські вибори, якби вони відбулися за новим Кодексом. Моделювання відбувалося на основі останніх загальнодержавних місцевих виборів 25 жовтня 2015 року, оскільки вони проходили виключно за партійною ознакою, без мажоритарної складової у чистому вигляді.
Кандидати та партійні списки
Кожна партія на з’їзді має затвердити загальнодержавний список кандидатів у депутати. Обсяг списку — щонайменше 135, максимально — 450 кандидатів. Порядок розташування кандидатів у списку вирішує сама партія та затверджує його на з’їзді.
Окрім цього, партія формує 27 регіональних списків кандидатів. Їх прізвища партія бере із затвердженого загальнодержавного списку.
Таким чином кожен кандидат від партії представлений одночасно у двох списках: загальному та регіональному.
Вимоги до формування регіональних списків стосуються не лише кількості кандидатів – мінімум 5 осіб, а й гендерного представництва. Так, в кожній п’ятірці обов’язково мають бути мінімум дві особи однієї статі.
Кандидати та партійні списки
Виборчі регіони
Новелою в Кодексі є поява нових виборчих регіонів, в яких мають формуватися регіональні списки кандидатів. Загалом виборчі регіони збігаються із територіями областей. Виключення становлять:
- Київ.
Його розділено на 2 виборчі регіони — Лівобережний і Правобережний;
- Дніпропетровська область.
Розділена на 2 регіони — Дніпропетровський та Криворізький;
- Південний виборчий регіон
. Містить Херсонську область, АР Крим та Севастополь.
Такий поділ суттєво змінить електоральний ландшафт України, про що йтиметься нижче.
Голосування без бюлетенів-шпалер
За результатами жеребкування кожна партія отримає порядковий номер. Саме цей номер виборцю необхідно буде власноруч вписати у бюлетень.
Інформацію про номери партії та кандидатів можна буде прочитати не лише у приміщенні дільниці, а й безпосередньо в кабінці для голосування.
Їх, як індекс на поштовому конверті, і вписуватимуть в бюлетень українці. Завдяки цьому бюлетень не буде подібний на рулон шпалер із прізвищами претендентів.
Саме так має виглядати бюлетень за новим Кодексом
За бажання, виборець може проголосувати лише за партію, проігнорувавши кандидата. Це означитиме, що виборець підтримує послідовність кандидатів у списку, який запропонувала партія. А у випадку, якщо виборець проголосує лише за кандидата, то такий бюлетень буде визнано недійсним.
Скільки “коштуватиме” мандат
Кожен депутатський мандат отримає свою “ціну”, яка називається “виборчою квотою”. У парламенті — 450 мандатів, які розподіляються серед партій, що подолають 4% бар’єр (за сьогоднішнім законодавством — 5%). Всі голоси виборців, віддані за такі партії, діляться на 450. Отриманий результат і є виборча квота.
Розподілення мандатів відбувається насамперед у виборчому регіоні. Для цього потрібно кількість голосів за партію у цьому регіоні поділити на виборчу квоту.
Потім переглядається порядок кандидатів у кожному регіональному списку: чим вище відсоток, тим вище шанс отримати мандат.
Після цього визначається кількість невикористаних мандатів, які розраховуються таким чином: 450 мінус сума регіональних мандатів кожної партії. Ці мандати розподіляються за загальнодержавним списком.
Далі ЦВК підсумовує кількість невикористаних голосів виборців, поданих у регіональному виборчому окрузі на підтримку виборчого списку кожної партії.
Кількість мандатів партії за загальнодержавним списком дорівнює сумі всіх невикористаних голосів партії в усіх регіонах, поділену на виборчу квоту. Тобто підраховується сума невикористаних голосів за, умовно, “Батьківщину” в Тернопільському окрузі, потім в усіх інших округах, потім підсумовуються усі невикористані голоси за “Батьківщину”. Ця сума й ділиться на виборчу квоту, в результаті “Батьківщина” отримає нову порцію мандатів для розподілення за загальнодержавним списком.
Якщо кандидат вже отримав мандат у регіональному списку, він автоматично виключається із загальнодержавного списку.
Розподіл додаткових мандатів. Якщо дробові залишки (після обрахунку мандатів у загальнодержавному окрузі) більші, ніж у інших партій, партія отримує додатковий мандат. Наступною додатковий мандат отримає партія із меншим дробовим залишком, наступною — з іще меншим. Додаткові мандати розподіляються доти, доки парламент не буде доукомплектований до 450 мандатів.
Як це виглядає на практиці?
Якщо нову модель виборів накласти на результати голосування на попередніх всеукраїнських виборах — чергових місцевих виборах 2015 року, то можна змоделювати склад Верховної Ради, якби того року відбулися вибори до парламенту за новим Виборчим Кодексом.
Для початку ми відберемо ті партії, які подолали прохідний бар’єр у 4%. Тому до нашого “віртуального” парламенту на підставі даних 2015 року потрапило 9 партій.
Партії, які подолали б 4% бар’єр (тут і далі – цифри для моделювання взяті із результатів місцевих виборів 2015 року)
Тепер порахуємо загальну кількість голосів, які виборці віддали за ці 9 партій на підтримку їхніх регіональних списків, у межах загальнодержавного виборчого округу. Загалом 9 партій отримали 10 748 640 голосів.
Обраховуємо виборчу квоту: ділимо суму голосів на 450 місць у парламенті.
Виборча квота: 10 748 640 / 450 = 23 886 голосів.
Етап 1. “Регіональні” мандати
Далі обраховуємо, скільки кожна із партій отримала мандатів у виборчих регіонах. Назвемо їх для зручності “регіональні” мандати.
Для цього беремо кількість голосів, які отримала партія в окремому виборчому регіоні, та ділимо її на виборчу квоту.
Для прикладу візьмемо партію “Блок Петра Порошенка”, який у Вінницькій області набрав 176 832 голоси. Ділимо цю кількість голосів на виборчу квоту і отримуємо 7,4 мандата. Беремо тільки цілу частину отриманого показника.
Аналогічно вираховуємо мандати в інших виборчих регіонах і для інших політичних сил.
Так ми отримуємо кількість депутатських мандатів, отриманих регіональним виборчим списком кандидатів від партії.
Розподіл “регіональних” мандатів для партій, які подолали 4% бар’єр
Після цього ЦВК визначає кількість невикористаних голосів за кожну партію у кожному виборчому регіоні. Це той залишок, який залишився після вирахування “регіональних” мандатів.
ЦВК підсумовує кількість невикористаних голосів виборців, поданих у регіоні на підтримку списку кожної партії, та встановлює сумарну кількість невикористаних голосів за партії.
Далі ЦВК підсумовує всі мандати, які отримали 9 партій. Виходить 338 мандатів. Це і є “регіональні” мандати, або ж офіційно — депутатські мандати, отримані кандидатами у депутати, включеними до регіонального виборчого списку кожної партії.
Розподіл мандатів за регіональними списками.
Потім ЦВК підсумовує усі невикористані голоси, що віддали за всі партії в усіх регіонах.
Для цього беремо той самий приклад. Беремо 176 832 голоси, які віддали за БПП у Вінницькій області. Від цього показника віднімаємо добуток 7 мандатів, отриманих в цій області на 23 886 виборчої квоти. Залишається 9 630 голосів. Підсумовуємо усі регіони — виходить 339 284 голоси для БПП. Аналогічно рахуються й інші політичні сили. Назвемо цей показник “невраховані регіональні голоси” – він знадобиться пізніше.
Етап 2. Визначення “регіональних” депутатів
Далі ЦВК має визначити, які саме кандидати від партій стануть депутатами.
Для цього відбувається сортування регіонального виборчого списку кожної із 9 партій, які подолали 4% бар’єр.
Порядок кандидатів у списку, які здобудуть мандат у першу чергу, буде залежати від відсотка, який отримав кожен із кандидатів. Список формується від більшого відсотка до меншого. Якщо показник відсотків однаковий, то береться до уваги порядок розміщення кандидатів у регіональному виборчому списку, з яким партія пішла на вибори.
Тепер із цього відсортованого регіонального виборчого списку проходять 7 перших кандидатів від БПП, що були у списку цієї партії у Вінницькій області.
Аналогічно визначаємо інші партії у Вінницькому регіоні, а потім і в інших регіонах.
Етап 3. “Загальнодержавні” мандати
Далі визначаються мандати, які отримала кожна із партій у загальнодержавних списках.
Для цього від 450 місць у Верховній Раді віднімаємо ті 338 “регіональних” мандатів, які отримали усі 9 партій.
Ми отримуємо 112 мандатів, які підлягають розподілу за загальнодержавними списками партій. Назвемо їх для зручності “загальнодержавні” мандати.
Беремо “невраховані регіональні голоси”, про які ми говорили вище, для кожної партії окремо. Нагадаємо, у БПП їх було 339 284. Ділимо їх на виборчу квоту 23 886. Отримаємо 14,20. Ціла частина (14) — це кількість “загальнодержавних” мандатів для БПП. А частина після коми (0,20) так званий “дробовий залишок” — знадобиться в майбутньому підрахунку. Далі підраховуємо “загальнодержавні” мандати для всіх партій.
Розподіл “загальнодержавних” та “додаткових” мандатів.
Загалом, у всіх партій виходить 109 “загальнодержавних” мандатів.
Тепер треба розподілити залишок мандатів, які залишилися після підрахунку “регіональних” та “загальнодержавних” мандатів.
Вираховуємо залишок мандатів:
450 – “регіональні” мандати – “загальнодержавні” мандати = “додаткові” мандати.
У нашому прикладі це: 450 – 338 – 109 = 3 “додаткові” мандати.
Залишається поділити між 9 партіями ці 3 мандати.
Робиться це за допомогою дробових залишків: партії сортуються у залежності від розміру цього дробового залишку.
Той, у кого більше дробовий залишок, — той вище у відсортованому списку. Якщо дробових залишків у партій однакова кількість, то вище у списку стає та партія, яка отримала більше голосів виборців у загальнодержавному виборчому окрузі.
Тепер кожна партія, згідно із відсортованим списком, бере собі по черзі по одному додатковому мандату. Розподіл цих додаткових мандатів триває доти, доки вони не будуть усі розподілені.
Ці 3 мандати у нашому прикладі розділили між собою “Опозиційний блок”, “Батьківщина” та “Наш край”.
Далі розподіляються мандати між кандидатами. Для кожної партії вираховується сума “загальнодержавних” та “додаткових мандатів”.
Остаточний розподіл мандатів.
Ці нові мандати розподіляються всередині партії між кандидатами в залежності від того місця, яке вони посідали у загальнодержавному виборчому списку цієї партії. Якщо кандидат вже отримав “регіональний” мандат, то він не враховується в розподіленні цих додаткових мандатів.
“Підводне каміння” реформи
Новий Кодекс призводить до повного переформатування партійного складу парламенту. Він також покликаний збільшити представництво жінок у Верховній Раді.
У той же час виборча реформа містить певні проблемні моменти, на які ще необхідно буде знайти відповідь. Назвемо лише декілька з них.
Чи справедливо, що різні регіони будуть нерівно представлені у парламенті?
За новим Виборчим Кодексом, змінюється баланс представництва регіонів у парламенті. За чинною мажоритарною системою приблизно 150 тисяч виборців мають свого представника, але при цьому не враховується, скільки саме із цих 150 тисяч прийдуть голосувати.
За нової системи кількість депутатів від кожного регіону буде залежати не лише від номінальної кількості виборців, але й реальних, активних виборців, які проголосували.
Представленість областей в парламенті за чинною системою виборів та моделювання за проектом Виборчого Кодексу
Отже, області, в яких більше активних виборців, отримають більше представників у парламенті. Зокрема, набагато більше будуть представлені майже всі західноукраїнські, Київська та Харківська області, дещо збільшується представництво центральних областей. Дві області залишаться із тією самою кількістю нардепів (Буковина та Закарпаття). При цьому зменшується представництво Луганської області.
Внесення Криму та Севастополя до Південного виборчого регіону полегшує обчислення та розподілення мандатів без можливості провести вибори на цих окупованих територіях.
Таким чином будемо мати 450 народних депутатів, а не (станом на 20 жовтня 2017 року) 422 нардепи, адже фактично ми не маємо мажоритарників від АР Крим та окупованих територій Донецької і Луганської областей.
Чи розбереться пересічний виборець за кого голосувати?
Розбереться, але не без втрат. Досвід європейських країн, де запроваджувалась схожа система, демонструє нам, що необхідно готуватися мінімум до 4-5% відсотків зіпсованих бюлетенів. Скільки виборців помилково позначить у бюлетені не ту партію чи не того кандидата, взагалі невідомо. Залишається сподіватися на активні просвітницькі кампанії від наших НДО, партій та ЦВК.
Чи насправді відкриті списки таки відкриті?
Не зовсім. Як бачимо на моделі 2015, кожна партія може розраховувати мінімум на 10 перших місць у національному списку, а це повністю закриті місця — вони формально визначаються на з’їзді, а на практиці — лідером та ключовими “акціонерами”. Більше того, місця у регіональному списку за бажання теж можуть стати привабливим “партійним товаром”. Адже далеко не всі виборці будуть голосувати за конкретного кандидата, а обиратимуть лише партію. А порядок розташування кандидатів у регіональних списках теж визначає партія на з’їзді.
Чи дозволить нова система зменшити масштаби підкупу виборців?
Точно ні. Конкуренція у середині регіональних списків робить технологію “мереж” і “машинок” надзвичайно актуальною. А це головний недолік, за який справедливо та не дуже критикували чинну мажоритарку. Місцеві “феодали” чудово впишуться у нову модель. Без них партіям буде важко забезпечити голоси, а без партій вони вже обиратися не зможуть, бо немає процедури самовисування.
Чи відчиняє нова система двері для “нових обличь”?
Схоже, що також не зовсім. Так, зменшення бар’єру з 5 до 4% начебто дає шанс меншим партіям. Але якісно сформувати всі 27 виборчих списків зможуть лише дієві, розгалужені партії із відповідним людським та фінансовим ресурсом. Більш імовірно, що такий закон стимулюватиме нові союзи та об’єднання. І, мабуть, така структуризація корисна українському суспільству.
Отже, Виборчий Кодекс, можливо, відкриє нову епоху в українських виборах. Гра за новими правилами буде більш витонченою та цікавою. Щоб не програти, і владі і опозиції необхідно буде вдатися до шахових стратегій, продумувати на декілька кроків вперед, грати “по всьому полю” — і за себе, і за конкурентів. Чи готова наша еліта до такої гри, побачимо вже під час жвавих дебатів перед другим та третім читаннями проекту Кодексу у Раді.
*Примітка. Зазначимо, що єдиний загальнодержавний виборчий округ включає в себе всю територію України та закордонний виборчий округ. У випадку місцевих виборів 2015 року такого округу не було.
Також, під час моделювання даних за Лівобережним та Правобережним виборчими регіонами Києва, Дніпропетровським та Криворізьким регіонами — ми взяли умовні результати голосування за партії (реальні результати партій в області пропорційно до кількості виборців у конкретному виборчому регіоні).
Автори статті: Гнат Коробко, Олександр Копил, Віталій Варбанець. obozrevatel.com