Волонтери міжнародної спільноти розповіли як ляпас Росії від США на Близькому Сході може відбитися на Україні.
В ніч на п’ятницю, 3 січня, США за допомогою ударних БПЛА нанесли удар в районі аеропорту Багдада та ліквідували заступника глави іракського шиїтського спротиву Абу Махді аль-Мухандіса та іранського генерала, командувача спецпідрозділом Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), керівника елітного загону «Аль-Кудс» Касема Сулеймані.
Касем Сулеймані двічі потрапляв у фокус досліджень міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm. Було встановлено, що в 2015 році, за 2 тижні до офіційного початку російської військової операції в Сирії він координував приховане постачання зброї, яка доправлялась з російського військового аеродрому Моздок на авіабазу ВПС Ірану Хамадан всупереч ембарго, накладеного на Іран резолюцією Радбезу ООН. Цікаво, що за даними західних спецслужб, за 2 місяці до цього, 24 липня 2015, генерал Сулеймані таємно відвідував Москву і особисто зустрічався з президентом Російської Федерації Владіміром Путіним та міністром оборони РФ Сергеєм Шойгу. Хоча у Кремлі намагалися офіційно спростовувати факт такої зустрічі, проте цей факт підтверджували не тільки джерела в американській розвідці, але й подальший розвиток подій навколо Сирії. Витоки інформації вказували, що саме генерал Сулеймані при особистій зустрічі переконав російське військово-політичне керівництво розпочати повномасштабну військову операцію в Сирії, і постачання російської зброї через авіабазу Хамадан напередодні вторгнення чітко вказує на реалізацію цих домовленостей.
Загалом відомі 4 візити Касема Сулеймані до Москви: в кінці липня, початку серпня та в грудні 2015 року, а також в середині квітня 2016 року. Інформація про перші два перельоти була надана Reuters джерелами в іранському уряді та в американських спецслужбах. Про наступні поїздки повідомляли іранська агенція Fars і американський телеканал Fox News.
Менш ніж за 2 місяці після цього візиту, 30 вересня 2015 року, Рада Федерації Росії офіційно дала згоду Владіміру Путіну на використання ЗС РФ за кордонами країни, зокрема, в Сирії. В політичному обґрунтуванні цього рішення вказали, що російські військово-повітряні сили (ВПС) мають стати підтримкою для сухопутних військ Башара Асада. Станом на 30 вересня 2019 року по даним сирійського центру моніторингу за дотриманням прав людини (Syrian Observatory for Human Rights, SOHR) в результаті авіарейдів ВПС РФ було вбито більше 8300 мирних мешканців Сирії, серед яких більше 2000 дітей. І саме через масштаби злочинних дій Росії InformNapalm викривав особисті дані членів екіпажів ВПС РФ. Втім, ця статистика військових злочинів не враховує діяльність сухопутних підрозділів російської армії та угруповань найманців, які перебувають в Сирії неофіційно.
У ході розслідувань InformNapalm встановлено, що в бойових діях у Сирії брали участь військовослужбовці, щонайменше, з 20 підрозділів ЗС РФ, які не входили до складу забезпечення ВПС Росії і персоналу військових баз РФ. Варто підкреслити, що до перекидання в Сирію російською військовою авіацією та кораблями більшість цих підрозділів приховано брали участь в захопленні Криму та агресії проти України на Донбасі. Крім регулярних підрозділів ЗС РФ до сирійської та української авантюри були залучені і інші гібридні російські угруповання, зокрема, так звана ПВК «Вагнера», про звірства найманців якої зазначалось в попередньому огляді InformNapalm.
Але повертаючись, до ліквідації іранського генерала Касема Сулеймані варто також згадати про ще одні свідчення, які в 2016 році для сайту міжнародної спільноти InformNapalm дав високопоставлений сирійський офіцер, колишній заступник міністра оборони Сирії і командувач флотом генерал Ахмад Рахаль, який в 2012 році публічно відмовився виконувати злочинні накази режиму Башара Асада і перейшов на бік сирійських повстанців. Він зазначав, що військова влада в Сирії фактично перейшла з рук Башара Асада в руки Ірану. А іранський генерал Касем Сулеймані, на прізвисько «Тінь», отримав головну приховану роль військового керівництва Сирії. Тож не дивно, що йому було досить легко заохотити Путіна до більш масштабної інтервенції. Також цікаво, що за даними “Times of Israel” саме Касем Сулеймані був організатором і керівником пошуково-рятувальної операції по евакуації російського пілота Су-24, збитого Туреччиною 24 листопада 2015 року на кордоні з Сирією.
Тож, зважуючи усі вказані факти досить зрозумілою стає істерика російського МЗС та російських медіа з приводу раптової ліквідації цього іранського генерала, з яким у Кремля були досить тісні стосунки на Близькому Сході.
Можливі наслідки для України
Звісно, коли РФ втрачає своїх ключових союзників – це добре, але загалом для України ці події можуть у подальшій перспективі мати і негативні наслідки. І не тільки тому, що Державний секретар США Майк Помпео відтермінував візит до України, запланований на 3 січня, і не тому, що після загибелі іранського генерала ціни на нафту дуже різко зросли, а й через певні безпекові ризики. Справа в тому, що РФ буде шукати як помститися США і це не обов’язково має відбутися на Близькому Сході. У Росії для цього є набагато більше ресурсів та можливостей на Донбасі.
Тому не варто розраховувати, що телефонні дзвінки та новорічні привітання від Зеленського Путіну можуть вплинути на агресора, який за минулий рік видав на окупованих територіях в ОРДЛО більше 100 тис. російських паспортів. Це був далекоглядний крок, щоб під будь-яким приводом розпочати активний «примус до миру» під гаслами захисту не тільки «російськомовного населення», але вже і громадян РФ. І це може стати дзеркальним кроком росіян, мовляв, американці ж можуть захищати своїх громадян в Іраку, чому б і на Донбасі не почати активно захищати російських громадян?
Звісно, у США можуть бути і інші важелі стримування Путіна від зазначеного сценарію, але у всіх сторін є свої інтереси та крім сподівань на союзників варто бути готовими до будь-якого сценарію: від ракетного удару по силам ООС до терактів або повномасштабного введення російських сил. Путін вже неодноразово доводив свою готовність діяти підступно, злочинно і проливати багато крові задля власних інтересів та амбіцій з претензією на визнання Росії, як наддержави.