Напрямок та конфігурація розгортання політичних процесів у Харкові протягом вересня визначалися як результатами парламентських виборів, так і інформацією про реальну можливість дострокових місцевих виборів, яка часто почала з’являтися у ЗМІ. Деякі з них, посилаючись на Офіс Президента, повідомили, що вибори до органів самоврядування Харкова та декількох інших великих міст можуть відбутися вже у грудні. Але більшість відтермінували прогноз на весну 2020 року, посилаючись на необхідність попередніх змін до законодавства, які не встигнуть зробити до грудня.
Через вірогідність дострокових місцевих виборів деякі політичні групи, які традиційно вважають Харківщину сферою своїх інтересів, вже почали проявляти активність, яка свідчить про їх наміри взяти участь у місцевих передвиборних перегонах і зберегти або навіть посилити свій політичний вплив в Харкові та області. Інші поки знаходяться у стані невизначеності. І звичайно ж, між усіма групами триває конкурентна (часто – прихована) боротьба.
Геннадій Кернес у «замкненому колі» звичних політтехнологій
Для діючого міського голови Харкова передвиборчий розклад поки що виглядає не дуже сприятливим у порівнянні з попереднім виборчим циклом. Досить вірогідно, що йому та його команді доведеться спиратися на свої сили і йти на місцеві вибори самостійно. До того ж, використовувати традиційні для нього фактори впливу на місцевий електорат (які були докладно проаналізовані «Обсерваторією демократії» в одному з попередніх матеріалів). Мова йде, по-перше, про господарську діяльність, по-друге, – низку соціально-значущих проектів, і по-третє, – «грі» на гуманітарних розколах електорату.
У вересні міська влада демонструвала бурхливу активність за усіма трьома означеними напрямками, що, поряд із заявою Геннадія Кернеса влітку про намір висувати свою кандидатуру на посаду мера Харкова (якщо вибори будуть достроковими), робить його наміри конкретними, а передвиборчу позицію – більш-менш визначеною.
Окрім господарської діяльності, реалізації інфраструктурних та соціальних проектів (хід яких докладно висвітлюється на сайті міськради та у підконтрольних місцевих ЗМІ), яскравим об’єктом політтехнологічної експлуатації з боку міського голови та гучним інформаційним приводом нагадати про свою ідеологічну позицію став Марш Рівності ЛГБТ-спільноти «ХарківПрайд», який пройшов в місті 15 вересня.
Марш був анонсований у місцевих ЗМІ ще в серпні. 20 серпня на сайті міськради було розміщено петицію з вимогою заборонити його. Дивовижно швидко (за 3 дні) петиція набрала необхідні 5000 голосів. 2 вересня Геннадій Кернес заявив, що мерія звернеться до суду з метою заборонити Марш, адже задовольнити вимоги петиції не в її компетенції. Приводом до позову він назвав прифронтовий статус Харкова і можливість заворушень під час Маршу Рівності.
Однак невдовзі такий намір мера, а також сам факт пропуску подібної петиції модераторами сайту міськради публічно засудили організатори ХарківПрайду, юристи компанії «ILF» і навіть ООН (на сайті організації було опубліковано звернення з цього приводу). Підставами для засудження стали порушення петицією ст. 34 Конституції України, Закону «Про звернення громадян», дискримінаційна спрямованість її змісту за гендерною ознакою, зазіхання на права та свободи громадян.
Тим не менш, 4 вересня у мерії на засіданні погоджувальної ради вирішили відмовити у дозволі на проведення заходів як організаторам ХарківПрайду, так і їх опонентам, які запланували свої акції на той же день. А 9 вересня на сайті міськради було розміщено текст позову до суду з вимогою заборонити ХарківПрайд. Але через декілька годин, після зустрічі 1-го віце-мера Ігоря Терехова із співорганізаторкою Маршу Анною Шаригіною, текст з сайту було видалено, а від імені міськради заявлено, що подавати позов до суду вони передумали.
15 вересня Марш Рівності у Харкові все ж таки відбувся, з залученням близько 3000 поліцейських та застосуванням жорстких заходів безпеки. Паралельно проходили акції противників маршу – традиціоналістських організацій, зокрема, «Фрайкору», «Традиції та порядку» та інших. Марш пройшов мирно, але після його завершення сталися окремі напади радикалів на його учасників. За цими фактами було затримано трьох нападників, а правозахисні організації, посольство США в Україні та ООН закликали харківську поліцію неупереджено розслідувати інциденти.
Геннадій Кернес у конфлікті навколо ХарківПрайду опинився у ситуації «хотів, але не вийшло»: на заваді його намірів заборонити захід стали не лише організатори Маршу, а й міжнародні структури. Тим не менш, він чітко окреслив свою антиліберальну позицію з актуального питання «гуманітарного розколу електорату» – ставлення до емансипації ЛГБТ-спільноти. Таким чином, в традиційний для себе спосіб розділив електоральні групи на «своїх» та «чужих». Очевидно, Геннадій Кернес воліє і надалі використовувати звичні політтехнології «розділення», залишаючись у їх «замкненому колі».
Свідченням «прицілу» на розгортання передвиборчої кампанії з боку Геннадія Кернеса у вересні стали і деякі кроки з «партійного будівництва». Очолювана ним партія «Довіряй ділам» почала укріплювати свої позиції в області. В районах почався процес організації її офісів, відбувалась комплектація персоналом та необхідними для роботи ресурсами. Це говорить про серйозність намірів мера та його команди взяти участь у боротьбі за владу не лише в місті, а й в області – у місцевих радах районів та ОТГ. У той же час, активізації партії в Інтернеті та у підконтрольних мерові ЗМІ наразі не спостерігається. У партії немає навіть свого сайту, а її інформаційним майданчиком залишається сайт співголови Геннадія Труханова, наповнений контентом одеської тематики (як і сторінка партії у Facebook). Можливо, це пов’язано з тим, що передвиборча кампанія поки що в зародковій стадії, а Геннадій Кернес паралельно розглядає інші варіанти партійних франшиз.
Мер може шукати моделі укладання союзів і з лідерами парламентських перегонів. Звичайно, найбільш близькою для Кернеса ідеологічно є партія «Опозиційна платформа-За життя». Але її франшиза є об’єктом пильної уваги й інших регіональних політичних еліт. Наразі за неї розгорілася запекла боротьба (включно з такими політичними «важковаговиками», як Ігор Райнін та Олександр Фельдман), і важко прорахувати, на чию користь вона завершиться.
Деякі кроки Геннадія Кернеса свідчать, що він намагається знайти певні точки дотику з командою новообраного Президента Володимира Зеленського. Контакт, який видавався маловірогідним ще влітку, відбувся 26 вересня. В цей день Геннадій Кернес провів у мерії зустріч з депутатами-мажоритарниками «Слуги народу», які пройшли у Верховну раду від округів Харкова та області (присутні були не всі депутати). Один з учасників зустрічі, Олександр Куницький, за результатами зустрічі на своїй сторінці у Facebook розмістив пост, у якому дав їй досить позитивну оцінку. Він відзначив конструктивність позиції Геннадія Кернеса, зокрема, порозуміння з питання запропонованого Куницьким проекту створення зони відпочинку на території Журавльовського гідропарку. За словами депутата, гідропарк зараз експлуатується підприємцями неефективно, вони порушують умови договорів з міською владою, через що необхідно анулювати укладені з ними договори. Куницький підкреслив спільну мету з міською владою – «ефективність співпраці і конкретний результат для харків’ян». Також обговорювались субвенції Харкову з державного бюджету. Було вирішено проводити зустрічі депутатів від ЗеКоманди та мера регулярно. Отже, Геннадій Кернес почав встановлювати контакти їз ЗеКомандою, принаймні на рівні харківських мажоритарників.
А позитивний меседж з боку Куницького щодо співпраці з міською владою буде тільки на користь передвиборчим планам Геннадія Кернеса. Куницький має вплив на громадську думку. Адже його канал на YouTube налічує 1,1 млн. підписників, а відео набирають сотні тисяч переглядів (зокрема, липневий агітаційний ролік набрав більше 550 тис. переглядів). Хоча канал останнім місяцем виглядає занедбаним і нові відео не виходять, але ніщо не заважає Куницькому його активізувати. В будь-якому випадку, його популярність – на рівні відомих медіа-персон, і до його думки електорат прислухається.
Хитке становище Юлії Світличної та кадрова невизначеність «Слуги народу»
Юлія Світлична та очолювана нею харківська облдержадміністрація у вересні демонстрували активність у тих самих сферах, що і Геннадій Кернес з мерією: господарської діяльності, інфраструктурних та соціальних проектах. Так само, як і Геннадій Кернес, Юлія Світлична зможе експлуатувати фактор «господарських досягнень», якщо візьме участь у майбутніх місцевих виборах.
На початку вересня у Юлії Світличної, здавалося б, з’явився політичний актив, який за своєю значущістю переважить усі господарські досягнення разом узяті. «Подією місяця» обіцяло стати те, що 6 вересня Кабінет міністрів спочатку затвердив проект наказу Президента про звільнення Світличної, і в той же день було затверджено новий наказ – про призначення її на цю посаду. Деякі ЗМІ навіть поспішили зробити висновки, що серпнева інтрига стосовно того, чи збереже Світлична свій статус очільниці області, у вересні нарешті розв’язалась на її користь. Інші почали будувати оптимістичні прогнози щодо остаточного укладання домовленостей між Світличною та командою Президента і відкриття для неї широких перспектив на майбутніх місцевих виборах. Однак, те, що здалося «активом» на початку вересня, в кінці місяця все більше стало походити на «пасив», а «подія місяця» стала виглядати як непорозуміння. Справа у тому, що Президент Зеленський за цей період так і не підписав означений наказ про повторне призначення Юлії Світличної на посаду голови Харківської облдержадміністрації.
Офіційної інформації про причини непідписання Президентом наказу – немає. Ті ж припущення, які публікують деякі медіа-ресурси, посилаючись на інсайдерські джерела, важко аналізувати та оцінювати їхню достовірність. Можемо лише констатувати, що результатом означеної ситуації стає пролонгація стану політичної невизначеності для Юлії Світличної, і перспектива переходу цього стану у перманентний аж до початку місцевої передвиборчої кампанії. Непідписання наказу дозволяє зробити припущення, що між командою Президента та групою Райніна/Світличної наразі не встановлено домовленостей щодо союзу на майбутніх місцевих виборах, і можливо, після 6 вересня виникла конфліктна ситуація. Також цілком ймовірним вбачається взаємозв’язок долі посади голови ХОДА та актуального стану домовленостей Зеленського з Арсеном Аваковим.
У той же час, Юлія Світлична продовжує працювати в ХОДА і виконувати функції її голови. Напевно, у ЗеКоманди є проблеми з кандидатурами (на сьогоднішній день найчастіше називають діючих народних депутатів Олексія Кучера та Ірину Венедиктову). Втім, влітку можливим претендентом називали Вадима Слюсарева, але одразу після оприлюднення цієї інформації у ЗМІ розгорнулася викривальна кампанія щодо його зв’язків з Артемом Пшонкою (сином скандально-відомого екс-генпрокурора), надто стрімкої кар’єри у Держприкордонслужбі і навіть звинувачень у «кришуванні» контрабанди.
Така ж само кадрова проблема проглядається і щодо можливих претендентів на крісло харківського мера від «Слуги народу». Хоча харківські депутати у Верховній Раді, напевно, мають якісь амбіції щодо впливу у регіоні, але «старі» місцеві політичні групи, звичайно, так просто не поступляться їх зазіханням. Як тільки з’являється будь-яка інформація про можливих претендентів від «Слуги народу» на ключові пости у місцевій владі, проти них розгортається масштабна кампанія у ЗМІ та соцмережах по дискредитації.
Так, у вересні проти Олексія Кучера (депутат ВРУ від 179-го округу), ім’я якого почало фігурувати в якості претендента (як на мерство, так і на «губернаторство»), у соцмережах розгорнулася звинувачувальна кампанія на зразок тої, що влітку – проти Слюсарева. І знову використовувались будь-які приводи, пов’язані з його «бекграундом»: починаючи від «викриття» неоднозначних фактів його адвокатської діяльності – закінчуючи молодим віком та недосвідченістю. У ЗМІ повідомлялося й про інших можливих претендентів: Павла Сушка (голова обласного штабу партії), Романа Ярового (бізнес-партнер депутата від 180-го округу Олексія Краснова), Вікторію Олексійчук та Олександра Счисльонка (які балотувалися в округах від «Слуги народу», але програли). Але від команди Зеленського чітких меседжів щодо кандидатур у вересні не надходило.
Взагалі, наміри партії-лідера парламентських перегонів щодо місцевих харківських виборів виглядають неясними. Очевидно, що на союз з нею претендуватимуть більшість місцевих політичних груп. Але можливий варіант, що «Слуга народу» піде на місцеві вибори і без колаборації з жодною із них. Як показали парламентські вибори, для цієї партії реальним є завоювання місцевого електорату і власними силами. Якщо, звичайно її популярність різко не знизиться до початку місцевої передвиборчої кампанії.
Що стосується Юлії Світличної, то у неї, незважаючи на проблему з перепризначенням та укладанням союзу із ЗеКомандою, є і певні передвиборчі «активи» (окрім згадуваної вже господарської діяльності), які дозволяють їй шукати союзників для змагань за місцеву владу не лише в особі «Слуги народу», а й серед інших впливових політичних сил. Вони можуть зробити Юлію Світличну вдалим «знаряддям» для боротьби з Геннадієм Кернесом на майбутніх виборах, висунути її в якості його антиподу. Чинником у цій боротьбі можуть стати її особистісні якості, які постійно демонструються електорату і уже стали складовою іміджу: врівноваженість, виваженість, дипломатичність та обережність. Вони вигідно відрізняють Світличну від Кернеса, нестриманого та брутального у діях і висловленнях.
Особливо яскраво ці якості проявилися протягом передвиборчої парламентської кампанії. Експерти ще влітку, висловлюючи припущення щодо причин нейтралітету Юлії Світличної у ініційованому Геннадієм Кернесом конфлікті навколо перейменування проспекту Петра Григоренка на Маршала Жукова, далекоглядно зауважили, що це пов’язано із небажанням губернаторки асоціюватися в подальшому ані з націонал-патріотичними силами, ані з партією «Європейська солідарність», яка втратила владу. У вересні їх прогнози підтвердилися. Тактика Світличної виявилася вірною і дозволила їй позбавитися ідеологічної рамки ототожнення з командою Петра Порошенка.
На користь Світличній грає і фактор «впізнаваності», адже таких «розкручених» кандидатур, як вона, у більшості політичних груп – потенційних претендентів на владу в Харківському регіоні, наразі не спостерігається. А якщо вибори відбудуться достроково, на презентацію нових обличь та створення їм позитивного іміджу просто не буде часу.
Знаковим в розрізі майбутніх місцевих виборів може бути крок Юлії Світличної, зроблений 20 вересня. В цей день губернаторкою була проведена нарада з питань природоохоронних заходів та дотримання безпеки екологічного стану на території Харківської області. За її результатами Світлична зробила жорстку заяву про негайну ліквідацію Департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації та звільнення його очільника Андрія Тимчука через «безвідповідальне відношення до справи», «неефективну роботу», «зухвале ставлення до людей» та «дискредитацію державних органів».
В цій ситуації риторика та рішення Юлії Світличної були незвично жорсткими та нехарактерними для її попереднього стилю. А сам крок дуже нагадував демонстрацію образу «сильної руки» – успішну в плані завоювання симпатій електорату тактику, раніше застосовану Володимиром Зеленським в ході парламентської передвиборчої кампанії. Виглядає так, що Світлична «віддзеркалила» цю тактику, до того ж, на тому самому «полі» екологічної проблематики, яке використав Зеленський, зробивши у червні гучний «розгон» місцевим чиновникам через незаконні вирубки лісів. Можливо, Світлична вирішила додати штрих «сильної руки» до свого іміджу. А сам факт початку структурних та кадрових змін у облдержадміністрації, які Світлична пообіцяла Зеленському провести ще в липні, але до вересня не робила, можливо, свідчить про її наміри все ж таки налагодити контакт з командою Президента.
Втім, незважаючи на наявність у Юлії Світличної деяких політичних «активів», її становище в перспективі місцевих виборів залишається хитким та невизначеним. Досі невідомо, чи буде вона балотуватися на посаду мера Харкова. На питання журналістів про ці плани вона відповіла: «Будуть вибори – буде видно». Але обставини свідчать про те, що у політичної групи, до якої вона належить, залишається не так вже й багато варіантів зберегти свій вплив в регіоні. Можливо, невизначеність планів Світличної щодо майбутніх місцевих виборів пов’язана з тим, що пошук союзників серед значущих українських політичних партій розгорнувся у іншому напрямку. Адже йти на вибори самостійно для неї навряд чи є вдалою ідеєю.
З іншого боку, невизначеність її позиції може бути пов’язана з планами зберегти свій вплив в області та посаду голови обладміністрації, зокрема, шляхом демонстрації зусиль з забезпечення успіху «Слуги народу» на майбутніх виборах. Але такий план також може виявитися нереалізованим, а зусилля – марними. Адже вельми вірогідним є те, що децентралізація місцевої влади в Україні в рамках адміністративно-територіальної реформи невдовзі може бути доведена командою Зеленського до логічного завершення, і посада голови облдержадміністрації, як і сама ця структура будуть ліквідовані.
Замість облдержадміністрацій – префектури?
Логіка функціонування режиму неопатримоніальної демократії, характерного для сучасної Україні, підказує, що новообраний Президент з метою ефективної реалізації своєї політики на місцях може успішно зробити той крок, який так і не вдався Петру Порошенку: ліквідувати обласні держадміністрації і створити натомість інститут префектів – представників Президента в регіонах. В такому разі політичні «клани», які претендують на вплив в Харківському регіоні, можуть зберегти його у тому випадку, якщо «візьмуть під контроль» мерії, а також місцеві ради районів та ОТГ, – в результаті виборів заведуть у ці органи своїх представників.
Плани заміни облдержадміністрацій на префектури в рамках проведення адміністративно-територіальної реформи були анонсовані командою Зеленського ще у серпні. Повторно підтверджені 15 вересня заступником голови фракції «Слуга народу» у Верховній Раді Олександром Корнієнком. А з огляду на пропрезидентську більшість у парламенті та її рішучість у законотворчості, вельми вірогідно, що децентралізація місцевого самоврядування буде доведена до логічного кінця, а інститут префектів невдовзі буде запроваджений.
Ініціативи запровадження префектур надходили у вересні не лише з боку команди Президента Зеленського. 25 вересня в Затоці (Одеська область) відбулася Всеукраїнська щорічна нарада – семінар представників органів місцевого самоврядування. За її результатами було ухвалено Резолюцію із пропозиціями до Президента та Уряду провести місцеві вибори на новій правовій та адміністративно-територіальній основі, зокрема, законодавчо закріпити трирівневу модель місцевого самоврядування, привести її у повну відповідність до «Європейської хартії місцевого самоврядування», розмежувати повноваження місцевих органів влади за рівнями та функціями, а також вилучити з конституційного регулювання місцеві державні адміністрації та запровадити інститут префекта. Для проведення місцевих виборів на такій концептуальній основі було запропоновано внести необхідні зміни до Конституції, схвалити закон про адміністративно-територіальний устрій, змінити виборче законодавство, Бюджетний та Податковий кодекси. Проект Резолюції представив учасникам наради голова Харківської обласної ради, президент Української асоціації районних та обласних рад Сергій Чернов.
Фельдман проти Кернеса: вересневий раунд
Поки що неясною залишається позиція команди Олександра Фельдмана та його наміри щодо майбутнього представництва у місцевих органах влади. Незрозуміло, чи буде він претендувати на посаду мера Харкова, і наскільки широко простягаються його амбіції відносно контролю над Харківським регіоном.
З одного боку, він в кінці серпня – на початку вересня посилив свій політичний потенціал, заключивши союз зі стабільно популярною у харківського електорату партією «Опозиційна платформа-За життя» та вступивши до її фракції у Верховній Раді. А ще раніше, 19 липня між «ОПЗЖ» та партією «Наш край» (у якій Фельдман – співголова), було підписано Меморандум про співпрацю із планом створенням спільних фракцій у Харківських міській та обласній радах. Колаборація з «ОПЗЖ», якщо вона збережеться до виборів, не лише підвищує шанси Олександра Фельдмана провести до органів місцевої влади Харківщини своїх людей, а й дозволяє скористатися потужною інформаційною підтримкою телеканалів «Інтер», «Newsone» та інших загальнонаціональних медіа-ресурсів, які належать впливовим членам цієї партії.
З іншого боку, союз з «ОПЗЖ» може виявитися нестійким. Адже ця політична партія, скоріше за все, є об’єктом пильної уваги й інших політичних сил, які розраховують зберегти або посилити свій вплив в харківському регіоні. Можливо, що боротьба за укладання з нею домовленостей може продовжитися, і не факт, що завершиться напередодні виборів на користь Фельдмана.
Що стосується протистояння Фельдмана з Кернесом, то у вересні харківський мер, демонструючи певну «зацикленість» на звичній тактиці боротьби з політичними конкурентами, продовжував чинити тиск на комерційну структуру Олександра Фельдмана – концерн «АВЕК», в черговий раз роздмухуючи конфлікт навколо ринку «Барабашово». Геннадій Кернес не полишив серпневих планів побудувати через ринок дорогу і перенаправити фінансові надходження від барабашовських підприємців до створеної ним комунальної структури «Міський торговий ринок». Повідомивши про те, що рішення про будівництво дороги прийнято остаточно, 18 вересня він провів зустріч із підприємцями (причому зібрав як невдоволених планами будівництва дороги, так і лояльних до мерії ринкових «активістів»). Судячи з інформації у ЗМІ, аргументи «проти» дороги від підприємців не приймалися, а сума майбутніх виплат у новостворене комунальне підприємство не була визначена (невідомо, чи буде вона меншою тої, яку торговці зараз платять АВЕК). А такі зустрічі мер пообіцяв проводити по декілька разів на місяць.
Очевидно, що Геннадій Кернес продовжує розглядати Олександра Фельдмана як одного з політичних конкурентів, і за допомогою ескалації конфлікту навколо «Барабашово» чинить на нього тиск, маючи на меті послабити його політичні амбіції, а за сприятливого розкладу – повністю «зачистити» від нього місцеве політичне поле. В той же час, у конфлікті навколо «Барабашово» Кернес переслідує і суто економічні інтереси, намагаючись взяти під свій контроль цей вагомий актив. Однак Олександр Фельдман не поступається зазіханням харківського мера, використовуючи для цього усі доступні можливості. На вересневому етапі конфлікт з позиції Фельдмана отримав висвітлення у сюжетах телеканалів «Інтер» та «Newsone». А це свідчить про підключення медіа-ресурсів очільників партії «ОПЗЖ» до боротьби за вплив у Харкові на боці Фельдмана.
Висновки
Перспектива дострокових місцевих виборів окреслила основні політичні групи, які, скоріше за все, будуть претендувати на владу в органах місцевого самоврядування Харкова та області. За ступенем вересневої активності виділяються лідери: група Геннадія Кернеса, група Райніна/Світличної (за якою прослідковується лобістський вплив Арсена Авакова), а також група Олександра Фельдмана.
Поки що незрозуміла ситуація із «Слугою народу»: піде ця найвпливовіша на сьогодні загальнонаціональна політсила на місцеві вибори у Харкові самостійно чи у колаборації з якоюсь місцевою політичною групою. Невідомо також, кого висуватимуть від цієї партії на ключові посади в Харкові та регіоні. Наразі чітких меседжей від команди Зеленського щодо цих питань у ЗМІ не надходило.
В цілому, рівень вересневої активності потенційних претендентів на харківську владу свідчить, що наразі передвиборча кампанія знаходиться на початковому етапі свого розгортання. Відкритої передвиборчої конкуренції майже не спостерігається. Від більшості політсил заяв про їх передвиборчі плани поки що не надходило.
Виключенням щодо оголошення своїх намірів виглядає позиція Геннадія Кернеса, який вже заявив про свої амбіції ще раз здобути посаду мера Харкова. Поки виглядає так, що він здатен піти на вибори самостійно, спираючись на свою партію «Довіряй ділам». Але, скоріше за все, не упустить шанс заручитися підтримкою впливової політичної сили національного рівня. Об’єктом докладання зусиль може стати «Опозиційна платформа-За життя», з якою Кернес близький ідеологічно. І не виключена спроба налагодити контакт зі «Слугою народу», можливо, через депутатів – мажоритарників від харківських округів.
Групі, до якої входить Юлія Світлична, скоріше за все, поки не вдалося досягти домовленостей з якоюсь із впливових українських політсил (хоча в тіньовому форматі Ігор Райнін намагається домовитися про регіональну франшизу ОПЗЖ). Становище самої Світличної наразі є невизначеним щодо планів на місцеві вибори та хитким відносно перспектив збереження влади в регіоні. Якщо вона має намір балотуватися на посаду мера, то тоді необхідна підтримка впливової партії – союзника. Адже, незважаючи на наявність певних політичних та іміджевих «активів», успішно протистояти Кернесу самостійно навряд чи вдасться. Якщо ж план полягає в тому, щоб зберегти посаду голови ХОДА, то він виглядає досить обмеженим з огляду на реальну перспективу ліквідації обладміністрацій, передачі їх повноважень виконавчим комітетам при місцевих радах і запровадження інституту префектів в рамках адміністративно-територіальної реформи.
Олександр Фельдман після його обрання народним депутатом до Верховної Ради підтвердив свій липневий союз з «Опозиційною платформою-За життя», вступивши до її фракції. Втім, ця колаборація може виявитися нестійкою, адже за місцеву франшизу «ОПЗЖ» та підтримку з боку лідерів цієї партії на виборах невдовзі може розгорітися запекла боротьба з іншими зацікавленими групами – претендентами на владу в Харківському регіоні. Не факт, що Фельдман вийде з цієї боротьби переможцем напередодні місцевих виборів.
Матеріал підготовлений у рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», який реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».