Історія білорусько-російської «дружби» характеризується систематичними спробами Білорусі вирватися з обіймів Москви та пошуками альтернативи на Заході.
Білорусько-російський розлом
Нещодавні заяви білоруського лідера Олександра Лукашенка засвідчили, що відносини між Білоруссю та Росією знову напружені. На тлі переговорів про ціну російської нафти президент Білорусі несподівано заявив про потребу поліпшення відносин з НАТО та ЄС. Після чергового підвищення Росією цін на нафту Білорусь втрачатиме більш ніж $400 мільйонів щороку. Нам «слід налагоджувати відносини з НАТО на засадах взаємоповаги, які в кінцевому підсумку зміцнювали б безпеку нашої країни. Взагалі нам треба активніше долати холод блокового протистояння» – заявив президент Білорусі. Водночас президент Білорусі різко висловився про РФ за те, щоспівпраця його країни із західними державами викликає необґрунтовану негативну реакцію Росії. На нараді щодо співпраці з європейськими організаціями Лукашенко зазначив: «Ця співпраця на Заході сьогодні викликає якусь алергію і часом істерику у нашого головного партнера – Російської Федерації. Питається, чого у вас істерика? Нашу продукцію на ринок не пускають, дармоїдами обзивають, виштовхують, тиснуть, де тільки можна. Нам що, сховатися під плінтус і там сидіти?».
Критичні заяви білоруського лідера щодо Москви останнім часом звучать досить регулярно, особливо після так званого «ультиматуму Медвєдєва», коли Бресті в грудні 2018 року на засіданні Ради міністрів Союзної держави Медведєв почав вимагати «тіснішої інтеграції». Росія хоче щоб Білорусь запровадила єдину валюту, митну службу, суд і Рахункову палату, що фактично стало б втратою суттєвої частини суверенітету країни. У відповідь на заяви російського прем’єра про приєднання Білорусі, Лукашенко заявив: «шантажувати Білорусь і намагатися її нахилити, роблячи нахабні заяви щодо “інтеграції” держави, — марно».
Російський зашморг
Нещодавнє інформаційне протистояння Білорусі та РФ засвідчило нерівноправність Мінська у відносинах з Москвою та їх систематичний кризовий характер, який часто виявляється у різких заявах Лукашенка та його пошуках альтернативних економічних та енергетичних партнерів в Європі та Латинській Америці. В «союзній державі» білоруський президент все частіше говорить про загрозу суверенітету його країни.
Водночас, якщо раніше інформаційні атаки на Білорусь із фейками і погрозами влаштовували тільки маргінальні російські медіа, то нещодавно за це взялися федеральні телеканали Росії. Так у передачі «Вести недели» на телеканалі «Росія 1» ведучий Дмитро Кісельов зробив різкий випад на адресу Мінська, пригрозивши Білорусі зникненням. А телеканал НТВ показав сюжетпро зростання націоналізму в Білорусі. Причому, російські ЗМІ розглядають нинішній білорусько-російський конфлікт крізь призму конфронтації Росії з Україною і Заходом. РФ вже розгорнула апарат пропаганди на дискредитацію Білорусі. На російських телеканалах вже почали розповідати про білоруських русофобів та «захист російськомовного населення».
Москва вже активізувала свою діяльність над інвентаризацією Союзного договору з Білоруссю від 1999 року, за яким РФ та Білорусь повинні створити конфедерацію з єдиними політичною, економічною, військовою, митною, валютною, судовою, культурною та іншими системами. Фактично це означає злиття обох країн в одну державу. І для величезної за територією Росії це має вигляд зовсім не як об’єднання, а скоріше як приєднання. Майже всі білоруські та російські політичні експерти впевнені – у Кремлі розпочали активну роботу для підготовки захоплення Білорусі.
Калінінградський коридор
Контроль над Білоруссю для Москви є важливим геополітичним ключем до балтійського регіону та своєрідним «вікном в Європу», який РФ віддавати не планує. Зокрема, Калінінградська область є російським ексклавом, який від часів Другої світової війни досі існує в Європі, оточений з усіх боків країнами-членами ЄС. Сухопутного коридору до цієї області Росія не має, а тому росіянам з регіону доводиться використовувати авіатранспорт або ж отримувати шенгенські візи, щоб дістатися до території Росії. Хоча сама Калінінградська область не має спільного кордону з Білоруссю, однак відділена від неї лише Сувалкським коридором Литви, протяжністю 100 кілометрів. Ця частина кордону Польщі та Литви в НАТО вважається чи не найбільш вразливою ділянкою, оскільки захоплення Москвою цього коридору фактично відріже Балтію від інших союзників НАТО, що створить Росії умови для сухопутного з’єднання з Калінінградською областю, де розташоване російське стратегічне озброєння, та може бути використане як плацдарм для захоплення країн Балтії, які опиняться в «котлі».
Так само для російської армії білоруська територія має стратегічне значення насамперед в контексті можливості розміщення військових сил уздовж північного кордону України і водночас, створення військової загрози Литві та Латвії. Ще однією причиною тиску на Білорусь є необхідність забезпечувати газом Калінінградську область. Це відбувається через газопроводи по території Білорусі і Росія мусить платити за транзит. Платити як іноземній державі, проте в рамках «союзної держави» зі збереженням низьких цін енергоносіїв для «союзника». Тому Москва хотіла б з цим непорозумінням покінчити.
Чи вирветься Білорусь з «русского міра»?
З огляду на російські спроби задушити в «братніх обіймах» суверенітет Білорусі, Мінськ розпочав активізацію стосунків із ЄС та США. Зокрема ведеться активна робота із залучення Білорусі до роботи Східного партнерства та Вишеградської четвірки. Також було скасовано тривалу заборону на кількість дипломатів США в Мінську. «У Мінську дійсно твердо розуміють, що, якщо вони не зможуть встановити стабільні відносини Європейським союзом та США, то за нинішніх політичних потрясінь росіяни можуть позбавити нас суверенітету», – стверджує голова білоруського аналітичного центру “Мінський діалог” Євгеній Прейгерман.
Хоча для сучасного білоруського керівництва буде не легко буде встановити відносини з Заходом, не відмовившись від диктаторського режиму в країні. Неможливо використовувати підтримку Заходу для протистояння Москві і водночас зберігати диктаторську владу в президентських руках. Білорусі доведеться пожертвувати або Лукашенком, або суверенітетом.
Перед керівником Білорусі стоїть як мінімум два варіанти. Перший полягає в тому, щоб протидіяти спробам Москви приєднати країну. А для цього потрібно опертися на громадянське суспільство, на опозиційних націоналістів, та почати дружити з Заходом. Другий варіант – це підкоритися Москві та довести Росії свою проросійськість, борючись із білоруськими націоналістами та критикуючи Захід.
Зрештою, навіть спроба переорієнтації зовнішньої політики може обернутися для країни сепаратизмом проросійських регіонів в яких 80 % населення розмовляє російською і появою «зелених чоловічків». Білоруський опозиційний політик, керівник БПС «Самооборона» Сяргєй Висоцкі зауважує, що в країні не ведеться національний діалог на жодному рівні, а значна частина опозиції є проросійською. Впливовою силою в країні є російські молодіжні структури, та РПЦ білоруського екзархату.
«Білоруський шолом»
Водночас, вільна у зовнішній політиці і проєвропейська Білорусь могла б стати надійною союзницею не лише України і країн Балтії, але й цілого регіону Міжмор’я. Більше того, сам простір Міжмор’я не буде завершеним і залишатиметься вразливим поки цій спільноті не буде Білорусі. Проросійська Білорусь врізається в регіон Міжмор’я, тримаючи під загрозою смугу суходолу, яка здатна розділити Міжмор’я навпіл. Поки російська армія матиме у своєму розпорядженні «білоруський буфер» він виконуватиме роль геополітичного тарана, який загрожувати перерізати вузький литовський перешийок між проросійською Білоруссю і Калінінградською областю РФ, відітнувши Литву, Латвію та Естонію від України та Польщі.
Про важливість Білорусі для України та регіону Міжмор’я наголошував визначний український геополітик Юрій Липа, порівнючи її з шоломом, що захищає голову України. Якщо ж з Білоруссю не вдасться побудувати добросусідських відносин, то вона буде раною на шиї України, оскільки Білорусь може стати знаряддям східних чи західних сусідів. Враховуючи, що від Білорусі всього 100 км. до Києва – без білоруського геополітичного союзника Україна сьогодні воює з російською агресією «без шолома», будучи змушеною тримати війська на сході, півдні та півночі.
Автор «Чорноморської доктрини» Ю.Липа підкреслює особливий статус геополітичних «ключів» – територій, що завдяки географічному положенню домінують над оточуючим простором. Аналогічну роль ключа щодо України відіграє Білорусь, яка відділяє склепіння від небезпечного північного експансійного осередку. Ю. Липа переконаний, що українці повинні уважно стежити за перебігом подій на цих землях, відіграючи тут вирішальну роль. Геополітик говорить про доцільність і необхідність в майбутньому політично прив’язати білоруські землі до українського склепіння, тому що «державна спільнота з Білоруссю — це питання життя для України».
Отож перед Білоруссю стоїть непростий геополітичний вибір: бути поглинутою Москвою чи боротися за свій суверенітет. При цьому й статус-кво Лукашенкові зберігати дедалі важче, адже Мєдвєдівський ультиматум засвідчує, що Кремль втрачає терпець у білоруських іграх у незалежність.