Організовані Росією у Білорусі військові навчання “Захід-2017” наробили багато галасу в європейських ЗМІ, а також спричинили серйозне занепокоєння серед правлячих еліт європейських країн та керівництва НАТО. Особливу тривогу це викликало в Польщі та країнах Балтії, які географічно розміщені найближче до зони навчань, і слід зазначити, що це занепокоєння не безпідставне. Річ у тім, що бажання Росії “пограти м’язами” перед своїми сусідами вже перетворюється на своєрідну геополітичну традицію. Пригадаймо хоча б навчання російських військ у 2008 році в районі північного Кавказу, яке закінчилося російсько-грузинською війною й анексією Південної Осетії та Абхазії. Те саме можна сказати і про російські військові навчання 2014 року в районі Сочі, які закінчилися окупацією Росією Кримського півострова та частини Луганської та Донецької областей.
Сьогодні Росія готується проводити свій воєнний вишкіл на території Білорусі. Оцінюючи військові навчання “Захід-2017”, більшість експертів вважають, що вони спрямовані: по-перше, проти країн Заходу як своєрідна помста Кремля за їхню антиросійську риторику й економічні санкції; по-друге, проти самої України. І посилення військової готовності країн НАТО, проведення навчань поблизу кордонів із Росією та Білоруссю – абсолютно не зайві заходи безпеки, але…
Як на мене, сучасне експертне середовище ігнорує ще один ймовірний сценарій розвитку, а саме вірогідність анексії самої Білорусі та втрати нею незалежності й, зокрема, входження її до складу Російської Федерації. Наскільки ймовірна реалізація цього сценарію, подивимося на факти крізь іншу призму.
Для сучасної правлячої верхівки Росії цілком очевидно, що війну за Україну програно і повномасштабна агресія нині неможлива. Росія не має для цього військової потуги, та й Україна вже не та, що була 2014 року. Підписання угоди про асоціацію з ЄС, запровадження безвізового режиму з країнами Заходу, переорієнтація свого експорту з російського на інші ринки, пошук альтернативних джерел постачання енергоносіїв, боєздатне українське військо – все це ознаки повного виходу України із зони російського впливу.
За цих умов Кремлю нічого не залишається робити, як чекати якоїсь великої економічної або політичної кризи в Україні, щоб знову повторити спробу її підпорядкувати або розколоти. Тут ми всі з вами маємо бути реалістами і розуміти, що допоки при владі стоятиме Путін, конфлікт на Донбасі триватиме.
До того ж, з наближенням дати президентських виборів у Росії, Путіну потрібні будуть гучні зовнішньополітичні перемоги, які змогли б на тлі економічної кризи та масового зубожіння росіян якоюсь мірою компенсувати провали його економічної політики і підтримати реноме “собирателя земель русских” та творця нового Російського Союзу. Щоб реалізувати цей сценарій, йому необхідно знайти слабку здобич, якою і є Білорусь.
За останні півроку білоруського “забігу в ширину” під назвою “багатовекторна політика” Мінськ фактично позбавив себе будь-якого поля для маневру. Загравання Лукашенка із Заходом не залишилося непоміченим у Кремлі, як і ті акції протесту проти режиму Лукашенка, які можуть призвести до його повалення, як це відбулось в Україні з режимом Януковича. Тому Путіну вигідно зіграти на випередження і взяти ситуацію під свій тотальний контроль.
Прекрасно усвідомлюючи безпорадність Мінська у цій ситуації, Кремль поставив Білорусь під черговий репутаційний удар, фактично відійшовши від інформаційного супроводу підготовки навчань “Захід-2017”. Адже й донині жодна з країн-сусідів не отримала чіткої та переконливої відповіді на головні питання:
1. Які механізми стримування будуть застосовані до росіян, з їхньою агресивною політикою, в разі можливих провокацій під час навчань?
2. Якою буде реакція Білорусі, якщо Кремль вирішить під час маневрів повторити відпрацьоване в Криму вторгнення “зелених чоловічків”, які вже масово розгулюють територією Білорусі?
Мовчання офіційного Мінська з приводу наявності чи відсутності механізмів стримування росіян ще більше переконує в тому, що на сьогодні Республіка Білорусь вже не здатна проводити самостійну політику, і не тільки в економічному сенсі.
Велике занепокоєння в Кремлі викликає і дедалі більше зближення України з НАТО, яке до цих пір залишається головним ворогом Росії. Хоча в Росії добре усвідомлюють, що поки у нас з ними існує 2000 км майже не контрольованого і не демаркованого кордону, повноцінне членство в Альянсі Україні не світить. Розширюючи імовірну зону вторгнення за рахунок території Білорусі, Росія остаточно може поставити крапку на наших євроатлантичних прагненнях, а отже і на вступі до ЄС до моменту повного зникнення РФ зі світової геополітичної мапи, або принаймні з мапи Європи.
Таким чином, анексувавши територію Білорусі, Росія вирішує багато своїх питань, як внутрішньо-, так і зовнішньополітичних. Адже це виведе протистояння з цивілізованим світом на новий етап і підвищить ставки в цій грі за світове домінування.