Видання The Economist опублікувало пояснення, чому українська церковна незалежність від Московського патріархату є приниженням як для політичної, так і для духовної влади Росії. У статті американського політичного видання Foreign Policy порушене питання корупції в Україні – йдеться про те, як їй роками сприяв колишній голова передвиборчої кампанії Дональда Трампа Пол Манафорт. А в статті аналітичного центру Atlantic Council тим часом перераховують шість необхідних Україні кроків напередодні виборів 2019 року.
Видання The Economist опублікувало пояснення, чому українська церковна незалежність від Московського патріархату є приниженням як для політичної, так і для духовної влади Росії.
Українські лідери наразі прагнуть створити законну, національну церкву, а російські духовні лідери намагаються цьому завадити. Московський патріарх Кирило наголошує: Вселенський патріарх Варфоломій, від якого український президент Петро Порошенко очікує ухвалення рішення про томос, не має права втручатися в те, що глава РПЦ називає «московською канонічною територією».
7 вересня Вселенський патріарх все ж почав робити кроки назустріч ідеям Порошенка та українським законодавцям. Він уповноважив двох єпископів із Північної Америки бути його представниками у підготовці до повного церковного самоврядування в Києві.
Це обурило Московський патріархат. Наприклад, з-поміж іншого, Кирило вже заявив про те, що його церква не молитиметься публічно за Варфоломія. І справа в тому, що такі жести мають величезне символічне значення, пояснюють автори. Адже це означає, що якщо Вселенський патріарх благословить повну незалежність української церкви, то відбудеться повний розрив причастя між Константинопольським і Московським патріархатами. Духовенство відповідних церков не зможе служити разом, а низка церков, які мають самоврядування, зіткнеться з незручним вибором між двома патріархатами.
Тож поки що тривають історичні суперечки, які, в свою чергу, тісно пов’язані з деякими сучасними політичними та геополітичними дискусіями. «Очевидно, що президент Порошенко бачить створення національної церкви як вирішальний момент для його політичного майбутнього. У результаті такі маловідомі слова, як «томос», стали частиною повсякденних політичних розмов у Києві».
Щодо політичної та духовної влади в Москві, то «втрачати» таким чином Україну для них є принизливим, зазначають автори. За деякими даними, близько половини загальної кількості парафій під керівництвом Московського патріархату перебуває саме в Україні. Авжеж, не всі, хто молиться в цих парафіях, є палкими прихильниками Москви. «Але духовний зв’язок між Москвою та Україною є одним із головних важелів російського впливу в Україні, і це добре відомо російському президентові Володимиру Путіну, близькому другові та союзнику патріарха Кирила», – мовиться у статті.
Two Orthodox Patriarchs, in Istanbul and Moscow, disagree over Ukraine's desire to found a national church https://t.co/gO3i3tw77Y
— The Economist (@TheEconomist) September 18, 2018
У статті американського політичного видання Foreign Policy тим часом порушується питання корупції в Україні, а також ідеться про роль, яку в ній відіграв колишній голова передвиборчої кампанії Дональда Трампа Пол Манафорт.
Автор зауважує, що через масштаби корупції в Україні мало хто сподівається на те, що судова система дійсно може забезпечувати правосуддя. Тому визнання Манафортом своєї провини, пов’язаної з його діяльністю в Україні, навряд чи стане приводом для святкування.
Манафорт працював на українських олігархів і політиків більш ніж 10 років. Після революції 2004 року його метою було відновити імідж Віктора Януковича, якого зрештою обрали президентом у 2010 році. І навіть попри те, що внаслідок Євромайдану той утік в Росію, у Януковича все ще залишається багато союзників і партнерів в Україні.
«Майже три десятиліття політики, яку Україна прожила як незалежна держава, були значною мірою нещасливими, і в цьому не можна недооцінювати зусилля Манафорта та його клієнтів», – мовиться у статті. Як один із наслідків – те, що Україна посідає 130-е місце в Індексі сприйняття корупції Transparency International. Поруч у списку – Іран, Гамбія, М’янма.
Через чотири роки після Євромайдану Україна все ще не наблизилася до вирішення своїх корупційних проблем – навіть антикорупційних прокурорів звинуватили у зловживанні своїми офіційними повноваженнями для приватних цілей.
Коли Манафорту висунули звинувачення в його першій справі 21 серпня, генеральний прокурор України Юрій Луценко оголосив про початок розслідувань щодо колишніх українських високопосадовців, згаданих у справі Манафорта. Серед них, наприклад, олігарх Рінат Ахметов, один із лідерів «Опозиційного блоку» Сергій Льовочкін та інші. Усі разом вони виплатили Манафорту понад 60 мільйонів доларів, проте ситуація із судовою системою вказує на те, що без допомоги зовнішніх впливових сил навряд чи українські клієнти Манафорта побачать зали суду, мовиться у статті.
Сам Луценко, здається, також є радше політиком, аніж прокурором, тож надія на те, що справи, пов’язані з Манафортом, просунуться вперед, є маленькою.
Та все, на думку автора, не так безнадійно. Адже той факт, що в Україні діють НАБУ та САП, вказує на деякий прогрес.
In Ukraine, Paul Manafort probably could have bribed the prosecutor and gotten away with his crimes. https://t.co/OXetxInxuB
— Foreign Policy (@ForeignPolicy) September 17, 2018
У статті аналітичного центру Atlantic Council голова коаліції провідних громадських організацій та експертів України «Реанімаційний пакет реформ» Олена Прокопенко перераховує шість кроків, які необхідно зробити напередодні виборів 2019 року.
До початку президентської кампанії залишилося менш ніж чотири місяці. ЗМІ вже переповнені популістськими обіцянками й наріканнями політичних опонентів. На вуличній рекламі з’являються привабливі гасла і старі політичні обличчя, а телевізійні канали перерозподіляють між собою їхні власники-олігархи.
Парламент мало що може зробити до початку сезону виборів – тут, на думку автора, слід бути реалістичними. Проте вона пропонує шість конкретних кроків, які дозволятимуть подальшу трансформацію України.
По-перше, необхідно продовжувати ставити питання національної безпеки в пріоритет. Низка законопроектів у цій сфері очікує ухвалення, і це слід зробити до кінця 2018 року. Наприклад, Закон про національну безпеку, який ухвалили в червні, також передбачає ухвалення додаткових законів у цій сфері, в тому числі щодо СБУ.
По-друге, «експерти справедливо визнають, що проведення двох виборчих кампаній, президентської і парламентської, в умовах нинішньої виборчої системи є не меншою проблемою для національної безпеки». Парламент має повністю ухвалити новий виборчий кодекс, який запровадить пропорційну систему з відкритими регіональними партійними списками на наступні парламентські вибори в жовтні 2019 року.
По-третє, серед важливого є і боротьба з корупцією та обрання нових суддів. Мова йде, зокрема, про створення Вищого антикорупційного суду та вибір 78 нових суддів до Верховного суду, окрім 118 вже призначених, який триватиме, щонайменше, до початку 2019 року. Важливо припинити спроби підірвати роботу НАБУ.
По-четверте, в центрі уваги має залишатися і економічний розвиток країни. Парламент має виключити адміністративний тиск на бізнеси, ухвалюючи законопроекти, що спрощують ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, захищають українських експортерів тощо.
По-п’яте, «важливим є подальше зменшення залежності регіонів України від центральної влади та зміцнення їх стійкості в умовах політичних та бюджетних потрясінь, які супроводжуватимуть майбутні вибори», мовиться у статті.
Шостим пунктом автор нагадує, що громадянське суспільство є суттєвим рушієм реформ і відіграє вирішальну роль у зберіганні досягнень пост-Майдану. Тому слід піти на всі необхідні кроки для того, щоб припинити переслідування й фізичні атаки на активістів.
[BLOG] Be realistic and prioritize.https://t.co/Yd2mZO2Zi0
— Atlantic Council (@AtlanticCouncil) September 18, 2018
Тетяна Савчук. radiosvoboda.org