9 травня десятиліттями було символом “перемоги”, урочистостей і парадів. У Радянському Союзі дата стала однією з ключових у державному календарі, але не як день скорботи, а як елемент ідеології. В Україні ця традиція втратила силу: реальність війни, історичні факти й переосмислення ролі тоталітарних режимів змусили по-іншому подивитися на суть “дня перемоги”.
OBOZ.UA розповідає, як розвіялися радянські наративи. Відмова від 9 травня – не заперечення пам’яті, а перехід до європейського формату вшанування, де на перше місце виходить людина, її гідність, жертви, а не держава і зброя.
Переосмислення 9 травня: замість тріумфу – пам’ять
У 2023 році Україна законодавчо закріпила 8 травня як День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, розірвавши зв’язки з радянською традицією святкування 9 травня. Вибір саме 8 числа відповідає європейській практиці: цього дня у 1945 році набув чинності Акт капітуляції нацистської Німеччини.
Український Інститут національної пам’яті наголошує, що сенс цього дня – не у “святкуванні побєди”, а у вшануванні мільйонів жертв. Суть акцентує офіційне гасло: “Пам’ятаємо – перемагаємо”. Йдеться не про мілітарний культ, а про боротьбу за свободу, про перемогу над злом, а не про перемогу системи над системою.
Культ 9 травня в СРСР
СРСР навмисно переніс акцент з 8 на 9 травня, щоб відмежуватися від Заходу і створити власний культ перемоги. Це було продовженням політики виключності: мовляв, перемога – заслуга лише Радянського Союзу.
Сучасна Росія перетворила 9 травня на основу імперського реваншизму. Паради, “безсмертні полки”, георгіївські стрічки стали не формою пам’яті, а зброєю пропаганди. Це не про жертв і трагедію, а про мілітарну гордість і претензію на домінування. В Україні, яка стала жертвою новітньої російської агресії, така форма пам’яті є неприйнятною.
9 травня в СРСР
9 травня в СРСР стало державним святом ще 1945 року, але не відразу набуло такого розмаху. У 1947 році день знову зробили робочим, скасували пільги для ветеранів.
Усе змінилося в 1965-му – радянська влада зробила ставку на “перемогу”, провела перший післявоєнний парад і повернула 9 травня статус вихідного. З того часу міф почав укорінюватися в масовій свідомості.
У 1970–1980-х роках образ “великої перемоги” став культовим. Паради, медалі, пропаганда – усе це формувало уявлення про перемогу як виключно радянське досягнення, поза контекстом тоталітаризму, репресій, цінності людського життя.
Український досвід війни
Україна стала однією з найбільших жертв Другої світової війни. Війна для українців розпочалась ще 1 вересня 1939 року, коли нацисти бомбардували Львів. Але парадокс у тому, що в 1939 році СРСР і Третій Рейх були союзниками. Саме пакт Молотова–Ріббентропа, фактично – змова Сталіна і Гітлера, призвів до поділу Європи та початку війни.
До 1941 року СРСР співпрацював з нацистами: постачав сировину, проводив спільні паради в окупованій Польщі. І лише з нападом Німеччини у червні 1941 року війна дійшла до радянської території. Українці, не маючи власної держави, змушені були воювати під чужими прапорами, часто опиняючись по різні боки фронту.
У червону армію було мобілізовано понад 7 мільйонів українців, кожен другий із них загинув. Багато хто воював у лавах антигітлерівської коаліції, в партизанських рухах, а після війни потрапив під нову хвилю репресій. Формальне звільнення України від нацистів не принесло свободи. На зміну окупації прийшли депортації, арешти, русифікація, розстріли, голод 1946–1947 років.
Друга світова загалом коштувала світу від 50 до 85 мільйонів загиблих. Це – не підстава для гордості. Це – трагедія, яку слід пам’ятати.
У 2023 році президент Володимир Зеленський підписав Закон №9278, який встановлює 8 травня як День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років.
Відповідно до нового законодавства, 8 травня оголошено офіційним вихідним днем, тоді як 9 травня відтепер вважається робочим днем. Саме на цю дату припадає День Європи – символічне об’єднання України з цінностями ЄС.
Проте ці зміни не застосовуються у період дії воєнного стану. Згідно із Законом №2136-IX “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”, ухваленим у березні 2022 року, дію норм Кодексу законів про працю щодо святкових і вихідних днів тимчасово призупинено. Зокрема, це стосується статей 71 та 73 КЗпП.
Це означає, що на період воєнного стану в Україні не застосовуються вихідні дні, передбачені календарем свят.