Інститут «Інтермаріум» організував захід формату «круглого столу», який за задумом має стати регулярним та за змістом нагадувати дискусійний клуб – майданчик, де експерти різних галузей могли б обговорювати актуальні теми, події в Україні та світі, ділитися думками, корисною інформацією, радитися, дискутувати, моделювати хід тих чи інших суспільно-політичних, економічних процесів. Партнером заходу стала АП «POLITCONSULTANT.org».
На першому круглому столі були присутні: Микола Волгов – політичний консультант, Деніз Берктай – турецький експерт зі східноєвропейських питань та експерти Інституту «Інтермаріум»: Володимир Воля та Юрій Гаврилечко. Модератором круглого столу виступив Валентин Гайдай – директор Інституту «Інтермаріум».
Експерти обговорили сучасне бачення концепції Міжмор’я (Інтермаріуму). Доповідачем з цієї теми виступив Володимир Воля, після чого присутні поставили питання доповідачеві та подискутували з обговорюваної теми.
Зокрема, Володимир Воля у своєму виступі зазначив:
Концепція Інтермаріуму (Міжмор’я) потребує аудиту, переосмислення і модернізації.
Будь-яка держава є організацією, і тому для реалізації своїх інтересів вона визначає цілі і завдання своєї діяльності у відповідності з наявними у неї ресурсами та з наявним зовнішнім середовищем (геополітичним ландшафтом). Після падіння імперій відновлення польської державності 100 років тому правляча еліта Польщі спрямовувала свої зусилля на реалізації двох інтересів: захист державності від Москви (Росії, Радянського Союзу) та економічний розвиток. Звісно, що обидва напрями мали реалізовуватися при лідерській ролі Варшави. І на це були спрямовані концепції Інтермаріуму та Прометеїзму, створені польською елітою. У міжвоєнний період Варшава не змогла створити ані безпекові союзи, ані економічні, а у 1939 році держава була роздерта Гітлером і Сталіним.
У новітній період історії Польща реалізувала свої інтереси вже в рамках нового геополітичного ландшафту: безпека держави від загроз з боку Москви була забезпечена завдяки участі в НАТО, а економічний розвиток був забезпечений завдяки членству в ЄС. По суті, стара концепція Інтермаріуму втратила свою актуальність так для Польщі, так і для Східної Європи.
Однак, новий імперський реваншизм Росії, який вона здійснює агресивно, включно із застосуванням військових засобів та шляхом ведення повномасштабної війни, робить концепцію Інтермаріуму вкрай актуальною для України. Як і 100 років тому у випадку з Варшавою, зараз перед Києвом стоїть надважливе завдання забезпечення безпеки від зазіхань з боку Москви. Тому концепція Інтремаріуму приречена стати одним з найважливіших інструментів зовнішньої політики України у воєнний та повоєнний період. Але це вже повинна бути переосмислена, модернізована концепція, в центрі якої бачення та інтереси Києва.
Політичний консультант Микола Волгов, коментуючи концепцію Інтермаріуму зробив такі акценти:
На заміну збанкрутілого проєкту «глобального» світу має прийти світ цивілізацій та регіонів. Тому геополітичний проєкт «Міжмор’я» принаймні заслуговує на увагу, як одна з рамок українського державного буття післявоєнної доби. І першим дискусійним питанням на яке треба відповісти заради формування перспективної візії Києва – є визначення конфігурації цього утворення.
- Класичний підхід «від Балтики до Адріатики». Як на мене, не враховує сучасних реалій. Тобто політичної карти Східної Європи, що існує наразі. І яка буде змінюватись надалі. Насамперед у питаннях деконструкції російської федерації та утворення незалежних держав на Дону та Кубані. Отже, майбутнє «Міжмор’я» має охоплювати й ці території також.
- Велике Міжмор’я «від Балтики до Каспію». Цей проєкт не буде життєздатним через цивілізаційні розбіжності між східними та західними учасниками. Особливо враховуючи стрімку експансію Туреччини на тюркомовний простір Турану. Який вона вважає своєю сферою інтересів.
- Міжмор’я 2.0 «Трикутник Балтика, Адріатика, Північно-Східне Причорномор’я». Такий альянс цивілізаційно близьких держав може утворитися, перш за все, як оборонний союз. Який стане для Західного Світу санітаром з утихомирювальною сорочкою біля палати з хворими на російський імперський реваншизм. А також контролювати транзит зі Сходу на Захід цим коридором. Та розвивати історичний шлях «з варягів у греки», як частину інфраструктурного коридору, що поєднує Північну Євразію з Глобальним Півднем.
Отже, для України Міжмор’я 2.0. означає оборону, транзит та взаємний вплив «м’якої сили» учасників, що не шкодить національній безпеці кожного з суб’єктів альянсу.
Турецький експерт Деніз Берктай коментуючи концепцію Міжмор’я наголосив на партнерських відносинах між Україною та Туреччиною, як ключових гравців Балто-Чорноморського регіону:
Туреччину та Україну взаємно пов’язують багато факторів. З позиції України, Туреччина є другою найсильнішою державою в регіоні та розташована на проливах і таким чином, пов’язує Україну з морями світу. Окрім цього, Туреччина розташована на шляхах, які з’єднують Україну з Близьким Сходом.
Дуже важливий аспект в двосторонніх відносинах цими двома країнами є те, що ні Україна ні Туреччина не мають територіальні претензії один проти одного. Треба додати, що ці два народи не мали погані відносини в останні декілька століть. Так, у далекому минулому було багато зіткнень між тюркськими племенами та просто українцями і пізніше між козаками та османами, але ці зіткнення зараз не займають якесь місце у пам’яті турок. З іншого боку, Українці дуже толерантні люді. Ці обставини мають гарний ґрунт для побудови міцних відносин.
Що стосується багатосторонніх альянсів, то я думаю, що для формування стратегічних відносин, не завжди треба бути в одному блоці. Обидві країни можуть мати різні стосунки з різними третіми країнами. Тут найголовніше, не діяти проти інтересів один одного. Україна, за такою логікою, може мати союзні відносини з різними країнами світу.
Експерт Інституту «Інтермаріум» Юрій Гаврилечко зазначив:
Коли ми говоримо про геополітичні проекти, а Міжмор’я – це саме такий проект, варто нагадати, що за останні 500 років Україна, на жаль, не виявилась здатної створити та презентувати світові власний геополітичний проект. Тому всі ці роки вона входила в частину проектів, створених іншими. Міжмор’я, серед цих проектів, один з найбільш невибагливих до лояльності та ресурсоємності та надає безліч можливостей для самореалізації України в ньому та не вимагає відмови від національної ідентичності. Наявність можливості існувати в межах проекту Міжмор’я без втрати цієї ідентичності – робить його унікальним серед інших та найбільш привабливим для розгляду в перспективі побудови в майбутньому або в варіанті Малого Міжмор’я чи Великого Міжмор’я.
Зазначу, що Мале Міжмор’я – це більше державотворчий варіант, що може існувати в достатньо широкому діапазоні ієрархічних зв’язків: від варіантів гібридних, монархічно-республіканських, на кшталт Речі Посполитої 3.0 чи Великого князівства литовського 2.0 і до конфедерації на взірець швейцарського варіанту. У свою чергу, Велике Міжмор’я – це насамперед бізнесово-безпековий варіант, можливо чимось схожий на більш впорядкований Ганзейський Союз.
Загалом, наддержавні об’єднання, порівняно стійкі в часі, зазвичай будуються спираючись на 5 основних факторів: внутрішній примус, зовнішню загрозу, релігійну спільність, бізнесовий інтерес, родинно-культурно-мовну спорідненість еліт. В найближчий та середньостроковій перспективі, на моє переконання, Україна може спробувати вбудуватися або стати одним з засновників саме сучасного проекту Великого Міжмор’я, де основою буде два фактори з п’яти, а саме безпековий (зовнішня загроза з боку рф) та бізнесовий (спільний заробіток на транзиті та ЗЕД). І в цьому Великому Міжмор’ї знайдеться місце для участі тих країн, які ніколи не увійшли б до Малого Міжмор’я оскільки мають чи створюють зараз (мали в минулому) свої геополітичні проекти. Наприклад, це Туреччина, Азербайджан, Казахстан тощо.
Підводячи риску під першим засіданням дискусійного клубу, директор Інституту «Інтермаріум» Валентин Гайдай зауважив, що на сьогодні концепція Міжмор’я досі не викристалізована та потребує обговорення, уточнення, дискусії. Навіть в експертному середовищі, яке хоча б дотично цікавилось даною темою досі застаріле розуміння простору Інтермаріуму, як і самої його ідеї. Навіть, експерти, політики, громадські діячі хибно ототожнюють Міжмор’я з Річчю Посполитою, союзом в класичному його розумінні, до якого можуть увійти лише Україна, Польща, Білорусь, можливо, країни Балтії. Але ідея Інтермаріуму ХХІ століття не про це. Це – набагато ширший простір, а саме Міжмор’я не стільки банальний союз, що само по собі дещо утопічно, а простір спільних інтересів, спільних загроз, спільних можливостей. Саме тому, команда Інституту «Інтермаріум» готує зараз колективну монографію-дослідження, в якому детально дослідить витоки ідеї Міжмор’я, її розвиток та втілення впродовж минулих століть, стан цієї концепції зараз та перспективи й варіанти розвитку ідеї, як, безумно, україноцентричного проекту.
Саме тому й потрібні подібні формати круглих столів, конференцій, просто обміну думками в експертному середовищі, оскільки в колективному обговорені, дискусіях можна відшліфувати «сиру» ідею Інтермаріуму й надати їй виразних геополітичних рис.