Перемир’я, переговори, відмова від українських територій в обмін на… припинення вогню. Чи можна вирішити конфлікт за допомогою компромісу з агресором? Це питання постійно постає під час російсько-української війни перед нашими союзниками, піднімається в ЗМІ, нервує українських громадян, які, як ніхто інший, бажають миру. Але ж відповідь на це запитання вже є! «Громада» вивчала уроки історії на тлі трагедії сьогодення…
Як відомо, після Першої світової війни і розпаду Австро-Угорської імперії на карті Європи з’явилися Австрія, Угорщина, Чехословаччина. Під час революційних катаклізмів розпалася Російська імперія. Утворився Радянський Союз. Незалежність здобули Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія і Польща.
У європейській геополітиці з’явилися нові економіки і нові державні інтереси. І ось 1933 року до влади в Німеччині приходить Адольф Гітлер. Фюрер починає загравати з великими німецькими фінансовими і промисловими магнатами, починає тотальну пропаганду нацизму, перетягує на свій бік прусську військову еліту.
Але найголовніше – переглядає історію Версальських угод (принизливий для Німеччини мир після Першої світової, необхідність платити репарації, економічний хаос, втрачені території тощо).
«Так далі жити не можна! Версальські угоди слід скасувати і повернути велич Німеччини”, – ось основна ідея Гітлера, приваблива для приниженої нації.
Первый акт. Ремілітаризація Рейнської області
І ось, лише через два роки після приходу до влади, Гітлер звертає увагу на Саарський вугільний басейн.
ДОВІДКА «Громади»
Територія Саарського вугільного басейну – територія Німеччини, яка після Першої світової війни була окупована Великою Британією і Францією і з 1920 по 1935 роки перебувала під управлінням Ліги Націй.
Там розгортається пронімецька пропаганда, яка пестила слух місцевого населення, адже більшість населення Саару – німці, які хотіли бути у складі Німеччини.
… Це здається абсолютним дежавю! Донбаський вугільний басейн і населення (не стільки навіть російське, скільки прорадянське), яке, за даними соціологічного опитування КМІС і Фонду «Демініціативи» (8-18 лютого 2014 року) має величезну кількість прихильників об’єднання з Росією: в АР Крим (41%), Донецькій області (33%), Луганській (24%).
Це, звісно, не все етнічно «німецьке» населення, як у Саарі, але величезна кількість людей. При цьому, навіть у тих, хто прямого возз’єднання не бажає, ще й переважає підтримка статусу відносин з Росією – як «двох незалежних дружніх держав».
І ось Гітлер оголошує в Саарі плебісцит, під час якого населення цього вугільного басейну повинно відповісти: чи хочуть вони залишатися атономією під управлінням Ліги націй, чи приєднатися до Третього Рейху.
13 січня 1935 року переважна більшість населення Саара відповідає «Так, ми хочемо бути з Німеччиною».
Таким чином Саарський вугільний басейн і Саарська область повертаються до Німеччини.
Реакції світових держав на це – фактично жодної! Велика Британія і Франція мовчки погоджуються: мовляв, нічого не поробиш, там же прогерманськи налаштоване населення.
І хоча після анексії Криму і початком війни на Донбасі (явне порушення міжнародних норм і правил, агресивна війна), європейські держави і США вводять проти Росії мізерні санкції, що обмежують, наприклад, поставки м’ясних делікатесів типу хамона, але продовжують будувати дном Балтійського моря газопровід «Північний потік» із Росії в Німеччину. Мовляв, нічого не поробиш, там же «проросійськи» налаштоване населення…
Уже є дані про задушену свободу слова в гітлерівській Німеччині (путінській Росії), про гоніння на єврейське населення в Третьому рейху (арешти кримсько-татарських активістів, заборону Меморіалу, розгром української бібліотеки в Москві, «зелених чоловічків» та тисячі російських комбатантів на Донбасі, сотні тисяч знедолених біженців з охоплених війною територій Донецького вугільного басейну, тортури, розстріли, бандитські розбірки тощо).
Але це ж у Третьому рейху (на Донбасі відбувається), Європі це ж нічим особливим не загрожує?
Це був перший акт Гітлера (у наш час – Путіна) і нікого він особливо не схвилював.
Акт другий. Будівництво Вермахту
Через два місяці після Саарського плебісциту Гітлер ухвалює закон про будівництво Вермахту, а 18 березня 1935 року денонсує статті Версальської та Локарнської угод щодо обмежень, що їх було накладено після поразки в Першій світовій війні на німецькі армію та флот.
Гітлер збільшує кількість сухопутних військ зі 100 тисяч до півмільйона.
Стурбований прем’єр Франції Деладьє зустрічається з британським колегою Чемберленом. І вони вирішують… зустрітися і поговорити з Гітлером.
Починається листування уряду Британії з урядом Третього рейху, підсумком якого стає британсько-німецька військово-морська угода.
Британія погодилася, що Німеччина має суверенне право збільшувати свою армію. Нацизм? Але це ж – внутрішня політика Німеччини…
Угода встановлювала, що Німеччина не використовуватиме бомбардування з повітря по Великій Британії. При цьому Люфтваффе ще й у помині не було!
Замість того, щоб твердо стояти на дотриманні Верасальських угод, Чемберлен намагається застрахуватися від якихось повітряних ударів Німеччини по Великій Британії.
Німеччині також дозволяється будувати флот у співвідношенні: 35% від британського. В угоді нічого не було сказано про підводний флот і він незабаром у Третьому рейху з’являється. Гітлер отримує перевагу в Балтійському морі.
Хоча Німеччина раніше активно вдосконалювала свою армію за допомогою СРСР, прихід Гітлера до керівництва збройними силами позначив нове збільшення армії та відновлення військового призову 16 березня 1935 року.
Емблемою нової армії був обраний Балькенкройц – стилізація тевтонського хреста, який використовували на літаках і танках під час попередньої війни.
Акт третій.
«Німці всього лише зайшли у свій город…»
У березні 1936 року німецькі війська займають Рейнку демілітаризовану зону.
ДОВІДКА «Громади»
Рейнська демілітаризована зона – територія веймарської та нацистської Німеччини завширшки 50 км, встановлена Версальським мирним договором 1919 року з метою недопущення нападу Німеччини на Францію. У цій зоні Німеччині заборонялося розміщувати війська, зводити військові укріплення, проводити маневри тощо.
На світанку 7 березня 1936 року в Рейнську область було перекинуто 19 піхотних батальйонів німецької армії і кілька військових літаків.
Французи розлючені, погрожують направити свої війська… І якби Франція на це зважилася, то…
Що?
Гітлер пізніше сказав:
«48 годин після маршу в Рейнську область були найбільш виснажливими в моєму житті. Якби французи увійшли в Рейнську область, нам довелося б ретируватися з підібраними хвостами. Військові ресурси, що були в нашому розпорядженні, були неадекватні навіть для чинення помірного опору.
Реакцію різних кіл у Британії характеризують як «змішану». Найбільшої популярності набув вислів лорда Лотіана (пізніше – посол Британії у США):
«Зрештою, німці всього лише зайшли у свій город».
Невілл Чемберлен придумав цікаве формулювання «умиротворення агрессора».
Дійсно, росіяни у 2014 році теж зайшли у «свій город».
Так у Європі ніхто не сказав і тепер уже не скаже, але, вочевидь, 10 років тому так подумали, висловлюючи глибоку стурбованість.
Адже після припинення існування СРСР РФ була визнана міжнародним співтовариством як держава-правонаступник СРСР.
І на тому заспокоїлися. Аби не було великої війни!
Така політика напередодні Другої світової війни призвела до остаточної деградації Версальської системи, Ліги Націй і системи колективної безпеки, радикальної зміни балансу сил у Європі, послаблення геополітичних позицій Великої Британії та Франції і посилення Німеччини.
Акт четвертий. Аншлюс…
Австрія. Тут живуть люди, які розмовляють німецькою мовою і відчувають свою історичну спільність із Німеччиною. Німецька агентура почувається тут як удома.
25 липня 1934 року, близько полудня, 154 есесівці-австрійці з 89-го австрійського батальйону СС, переодягнені у форму австрійської цивільної гвардії, увірвалися до канцелярії та захопили канцлера Дольфуса, зажадавши від нього подати у відставку для того, щоб новим канцлером став Антон Рінтелен.
Дольфус, який дістав серйозні поранення, категорично відмовився. Не отримавши ні лікаря, ні священика, Дольфус помер через кілька годин, але так і не порушив присяги.
До вечора стало відомо, що Муссоліні, який надавав Дольфусу відкриту підтримку, у відповідь на спробу перевороту мобілізував п’ять дивізій, які негайно рушили до кордону Австрії.
Новий австрійський уряд на чолі з канцлером Куртом фон Шушнігом уклав 11 липня 1936 року договір з нацистською Німеччиною, за яким Австрія фактично взяла на себе зобов’язання слідувати в руслі німецької політики.
Під час плебісциту 99,2% жителів Німеччини і 99,7% в Австрії побажали аншлюсу Австрії і Третього рейху.
Радянський Союз ніяк не відреагував. А Польща підтримала дії Гітлера.
Західні держави стали розглядати захоплення Австрії не як акт агресії і ревізію Версальського договору 1919 року, а як крок на шляху «умиротворення» Німеччини.
Британський прем’єр Невілл Чемберлен заявив у парламенті, що Австрія не може розраховувати на захист Ліги Націй:
«Ми не повинні обманювати, а тим більше не повинні обнадіювати малі слабкі держави, обіцяючи їм захист з боку Ліги Націй і відповідні кроки з нашого боку, оскільки ми знаємо, що нічого подібного не можна буде зробити».
Дежавю з 2024 року:
Німеччина не передаватиме свої крилаті ракети Taurus Україні, бо не хоче, щоб українці самостійно визначали цілі для ударів ними, а надсилання німецьких фахівців до України є неприйнятним. Про це заявив канцлер ФРН Олаф Шольц, його слова наводить німецьке видання NTV.
За його словами, Берлін не хоче ризикувати можливим переростанням війни в Україні у війну між Росією і НАТО. Саме тому Німеччина повинна контролювати, за якими цілями запускаються надані нею ракети.
Шольц зазначив, що ракети Taurus є не тільки високоточними, а й мають великий радіус дії – 500 кілометрів. Саме тому передача подібної зброї, на думку Шольца, «була б виправданою тільки в тому разі, якщо ми самі визначатимемо і ставитимемо цілі».
«Це, своєю чергою, неможливо, якщо ти не хочеш сам бути частиною цього конфлікту», – підкреслив Шольц.
Отже, після того, як 1938 року Гітлер здійснив «аншлюс», включивши до складу Німеччини свою батьківщину – Австрію, він пригрозив вторгненням Чехословаччині, де є Судетська область і де компактно на той час живе 28% етнічних німців. Розвинений промисловий регіон із вугільними шахтами та високим ВВП на душу населення.
Пропаганда Третього рейху волає про «розділену націю», про «нещасних» німців, які «годують усю Чехословаччину, але позбавлені політичних прав» і «вимушені жити під гнітом чехів і словаків».
«Утиск трьох із половиною мільйонів німців у Чехословаччині має припинитися!» – кричав Гітлер із трибуни партійного з’їзду в Нюрнберзі 12 вересня 1938 року.
«Я звертаюся до представників західних демократій: ми стурбовані становищем судетських німців. Якщо цим людям відмовлять у справедливості та допомозі, вони отримають і те, і інше від нас. Я прихильник миру, але в цій ситуації я не стану вагатися”, – заявляв Гітлер.
Акт п’ятий. Чехословаччина
Йому не довелося вторгатися, бо лідери Великої Британії, Франції та Італії поступилися його вимогами на конференції в Мюнхені в 1938 р.
Угода між Німеччиною, Великою Британією, Францією та Італією, укладена в Мюнхені 29 вересня 1938 року та підписана в ніч з 29 на 30 вересня того ж року рейхсканцлером Німеччини Адольфом Гітлером, прем’єр-міністром Великої Британії Невіллом Чемберленом, прем’єр-міністром Франції Едуаром Даладьє та прем’єр-міністром Італії Беніто Муссоліні.
Угода передбачала, що Чехословаччина протягом 10 днів звільнить і поступиться Німеччині Судетською областю. Під тиском Польщі та Угорщини до мюнхенської угоди додали додатки, що вимагали від Чехословаччини якнайшвидшого врегулювання територіальних суперечок із цими країнами.
Але вже за шість місяців нацисти порушили Мюнхенську угоду, встановивши протекторат Богемії та Моравії на чеських землях і створивши номінально незалежну словацьку маріонеткову маріонеткову державу.
Акт шостий. Польща і Пакт Молотова – Ріббентропа
Напад Путіна на Україну почався схожим чином, з анексії Криму та утворення двох прокремлівських квазідержав у російськомовному регіоні східного Донбасу.
Це було кричущим порушенням Будапештського меморандуму про гарантії безпеки, згідно з яким Україна разом із Білоруссю і Казахстаном відмовилися від ядерних арсеналів, що дісталися їм у спадок від СРСР.
Точно так само, як Велика Британія і Франція не вчинили серйозних дій, коли Гітлер поступово розривав Версальський договір, так і в наші дні жодна країна не зробила серйозних кроків, щоб змусити росіян шкодувати про свою широку підтримку анексії Криму і заохочення сепаратизму на Донбасі.
Претензії Гітлера на Судетську область Чехословаччини були, за його словами, «останніми територіальними претензіями в Європі».
Однак потім Гітлер почав пред’являти претензії на територію Польщі.
Трагедія вересня 1938 року полягає в тому, що в цей момент історія, здавалося, ще могла б піти іншим шляхом. Гітлер на цей момент був фактично самотній у своїх намірах розв’язати війну.
Критично налаштовані щодо «фюрера» військові та високопосадовці обговорювали план створення нового уряду. Секретний загін був готовий піти на штурм рейхсканцелярії в разі оголошення Гітлером війни.
Рік потому, у вересні 1939 року, ні про яке повалення Гітлера вже не могло бути й мови. Більшість німців підтримувала вторгнення в Польщу, тим більше що Гітлер заручився перед цим підтримкою Сталіна, уклавши так званий «пакт Молотова-Ріббентропа».
Фраза, яку приписують Черчиллю:
Нація, яка намагається уникнути війни ціною ганьби, у підсумку отримає і ганьбу, і війну…
Війна почалася переможно для вермахту. Ганебно для умиротворителів агресора.
Але це був тільки початок…
- Друга світова війна (1.09.1939-3.09.1945 рр.) – найбільша трагедія всього людства. У ній загинуло понад 54 мільйони людей, 90 мільйонів було поранено, 28 мільйонів з яких стали інвалідами.
- У 1945 році склалася ситуація, за якої 80-річних людей було вдвічі більше, ніж 25-річних.
- У II світову було втягнуто 61 державу з населенням 1,7 мільярда осіб. Від бойових дій і фашистського терору особливо постраждала Європа, де загинуло 40 мільйонів осіб, зокрема 30 мільйонів у країнах антигітлерівської коаліції, з них понад 50% загинули від гітлерівського терору.
Олена Зеленіна. gromada.group