Український інститут майбутнього (UIF) представив аналітичний прогноз “2018: виклики та можливості”. Велика Ідея пропонує основні тези доповіді Юрія Романенка, співзасновника та директора напряму внутрішньої та міжнародної політики аналітичного центру UIF.
Модернізація і зменшення корупційної ренти
2018 рік буде спокійнішим, більш консервативним, без «циркових політичних шоу». Але він також буде дуже важливим, оскільки все чіткіше проявлятимуться три фактори, яких ще не було в новітній історії України. Перший – це демографія. За офіційними даними, кількість населення нашої країни, починаючи з 90-х, щороку зменшується на 0,4 %. Реально на території України сьогодні проживає близько 35 млн людей. І цей фактор – визначний у дисбалансі в політиці та економіці. Лише близько 6-8 млн із цих тридцяти п’яти – це ті, хто формує додаткову вартість. Крім того, саме із цього вузького кола працездатних найчастіше стають трудовими мігрантами. На сьогодні відтік проходить в західному напрямку: в країни ЄС, а особливо в Польщу.
Що це означає? Якщо ми не зупиняємо міграційний та демографічний колапс – країна залишиться без ресурсів для розвитку. Вперше в новітній історії України проблема людини стає ключовою. Немає людини – немає економіки.
Український бізнес може відповісти на цю проблему кількома способами. Перший – збільшення вартості робочої сили. За словами віце-прем’єр-міністра Геннадія Зубко, мінімальний рівень прибутку українців повинен вирости до 16-17 тисяч грн. Це умовна формула «зарплата Польщі мінус 200 євро», де 200 євро – це сума, яку витрачають українці на проживання й харчування у цій країні. Таким способом ми зможемо зменшити відтік працездатного населення. Перерозподіл робочої сили та боротьба за людський капітал буде одним із ключових трендів, що визначатиме подальшу долю європейського регіону і не лише наступного року. Але перед реалізацією цього способу одразу постає питання – за рахунок яких ресурсів його можна реалізувати? Якщо ми збільшуємо вартість робочої сили – автоматично дорожчає експорт і наша конкурентна здатність на зовнішніх ринках падає. А оскільки збільшення заробітної плати неминуче повинно відбутися, то нам потрібно добитися зменшення корупційної ренти, що на сьогодні складає 15-20 млрд доларів. І це – другий спосіб, який тісно пов’язаний з першим. Якщо ми подивимося на українську економіку, перед нами постане два умовних кола – білий сектор і сірий сектор, який займатиме рівно стільки, скільки половина першого. За результатами соціологічного дослідження Українського інституту майбутнього, лише 35 % дорослого населення відповіли, що працюють. Тому розмови про те, що у тіньовій економіці України 40-50 млрд доларів, це, ймовірніше, реальність, а не вигадка. І зменшення корупційної ренти стає стратегічним завданням, мотивацією виживання для українського бізнесу.
Третій спосіб – модернізація. Тут потрібні великі інвестиції, оскільки наш бізнес серйозно закредитований. Проте це хороший шлях для того, щоб уникнути удару від демографічного фактору. І цього просто неможливо уникнути в сучасному світі. До прикладу, один комбінат у Шанхаї виробляє 40 млн тонн сталі, а для нас це навіть більший показник ніж те, що виробила українська металургія впродовж 2014-го року.
«Зношеність» людського капіталуДругий фактор, що впливатиме на розвиток подій у 2018-ому – це катастрофічний рівень зношеності. 90 % доріг потребують ремонту, 37 % із них – капітального, 70 % мостів – у аварійному стані. Нам також потрібно переглянути енергетичну політику. У 2022 році почнуть ставати ті атомні енергоблоки, які працюють, а зараз вони забезпечують 50 % електроенергії. Питання, що станеться з енергетикою до 2035 року, залишається відкритим. Новий енергоблок коштує приблизно 10 млрд доларів і будується близько 10 років.
Фізична зношеність інфраструктури накладається на «зношеність» людського капіталу. Система освіти потребує реформ. Тільки до Польщі ідуть вчитися близько 50-60 тисяч абітурієнтів щорічно.
Ті методики, за якими вчать дітей сьогодні, не мають жодних перспектив у майбутньому. Проблема з гуманітарними науками впливає на відсутність соціального інженерингу. Ми не розуміємо, ким ми є. Тому ці блукання переростають у намагання повернутися до архаїки.Ні війни, ні миру, і кожен сам за себе
І третій визначальний фактор – тиск. Світ поглинула криза, кожен вирішує свої проблеми, усі ключові гравці намагаються захистити свої інтереси. Злам Близького Сходу, який відбувся на наших очах – тільки початок. Це спроби закритися від світу, що стрімко модернізується, за допомогою архаїки. І розуміння того, що відбувається ззовні, надзвичайно важливе, оскільки ми залежимо від цих процесів. На початку 2017 року розгортався умовний сценарій «Миротворець», коли великі гравці домовлялися про переділ ключових майданчиків: Близький і Далекий Схід та Східна Європа. В рамках цього сценарію реалізується пакет опцій відносно України, а саме примус до імплементації мінських домовленостей. Але проблеми між ключовими гравцями настільки серйозні, що їх неможливо вирішити водночас. Китай продовжує рости і набирати вагу, досить дивно, що ця країна не опинилася у фокусі уваги українських еліт, хоча це може бути пов’язано з негласними домовленостями з американськими партнерами. Тому через певний час «Миротворець» трансформується у «Прагматичний» сценарій. Останній характеризується тим, що кожен грає як уміє. Це призводить до того, що на одних регіональних майданчиках досягається компроміс, тоді як на інших конфлікти тривають.
У результаті 2017-й для України виливається у сценарій «Ні війни, ні миру», який буде втілюватися і у 2018-ому і, можливо, на початку року знову більше тяжітиме до миротворчого. Ми бачимо з боку Росії спорадичні намагання досягти примирення, і розуміємо, що у довгостроковій перспективі у них не вистачить ресурсів продовжувати ескалацію, особливо якщо європейські санкції не знімуть і наступного року.
Виходить, що 2018-го року кожен буде зосереджений на своїх проблемах. Європа сконцентрована сама на собі, адже там знову виникли проблеми перебудування – Шотландія та Уельс все ще думають про відокремлення, а Каталонія узагалі голосно про це заявляє. 24 листопада 2017 року на Саміті Східного партнерства нам чітко дали зрозуміти, що ЄС не готове нести додаткові втрати і на схід, принаймні зараз, не поширюватиметься. Маємо асоціацію, мусимо втілювати реформи і поборювати корупцію. А для США ми другорядний, але досить важливий «гачок» для регулювання процесів у Східній Європі, здійснення впливу на Росію, Польщу, Німеччину та ЄС загалом. Ця система стримувачів і противаг потрібна для того, щоб не дати з’явитися у Євразії гегемону, якого побоюються в англосаксонському середовищі.
А яка ситуація з Росією? З погляду експертів Українського інституту майбутнього, Росія не розгортатиме масштабну конфронтацію з двох причин: проведення президентських виборів та Чемпіонату світу з футболу 2018. Останній особливо важливий для Кремля з позиції показової демонстрації вдаваного добробуту та процвітання. Крім того, 2019 року в Україні проходитимуть президентські і парламентські вибори, тому грати в ескалацію для росіян невигідно, оскільки це може призвести до посилення позицій українських «яструбів». Тому вірогідність розігрування домовленостей по Донбасу вища, ніж була 2017-го. Але базовий сценарій розвитку подій – продовження тенденції «ні війни, ні миру».
Ключові тенденції в українській політиці 2018-го
Гравці, які сьогодні контролюють політичну систему, будуть грати консервативно і на утримання уже наявних ресурсів. Вірогідність перевиборів менша, ніж була восени-взимку цього року, оскільки перед 2019-м усі шукатимуть партнерів і намагатимуться створювати коаліції. І ще одна тенденція, яка стосується буквально всіх українців – це поява «українського Макрона». Як активна частина населення, міський середній клас, який відігравав важливу роль в ході Майдану, але досі політично неструктурований, проявить себе як гравець на політичній арені? Оскільки ті політичні сили, які намагалися зіграти на їхньому потенціалі, обнулилися. Для них важливо виставити свого кандидата і ще важливіше створити свою політичну силу. На думку експертів УІМ, 2018-й буде періодом самовизначення і самоусвідомлення активної частини українських громадян, перед якими постане питання – якщо ми залишаємося у цій країні, то що ми тут робимо, з ким консолідуємося і на які ресурси опираємося?
Тож 2018 рік стане консервативно-прагматичним, але це не означає, що можна розслабитися. Навпаки, прийшов час мобілізуватися.